73. Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.

Зменшення колізійності законодавства може відбуватися двома способами: усуненням колізій та їх подоланням. Під усуненням колізій розуміють зняття колізій взагалі. Основним способом їх усунення є нормоутворення.

Подолання колізій — це їх переборення в конкретному випадку в процесі правозастосування. Основними способами подолання є видання колізійних норм, тлумачення закону і застосування правоположень.

Темпоральні (часові) колізії — це колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того самого питання принаймні двох норм права. Для подолання таких колізій необхідно докладно проаналізувати чотири показники, що характеризують дію суперечливих нормативних актів у часі: момент набуття актами чинності; напрям темпоральної дії актів; момент, підстави та порядок припинення дії нормативних актів; момент, підстави та порядок припинення (скасування) їх дії.

Ієрархічні (субординаційні) колізії виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що перебувають на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства і тому мають різну юридичну силу. Загальний колізійний принцип, що використовується для подолання ієрархічних колізій, звучить так: "у разі суперечності застосовуються норми, що мають більш високу юридичну силу".

Змістовні колізії є конфліктними відносинами між нормами, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів їх регулювання, обумовленого специфікою суспільних відносин. Специфіка цих колізій пов'язана з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові. Змістовні колізії випливають з цілей законодавця відобразити особливості врегулювання специфічних відносин у спеціальних нормах. Іншими словами, об'єктивною причиною цієї колізії є, як правило, специфіка правового регулювання окремих відносин.

Є також і так звані складні випадки. При збігу темпоральної та змістовної колізій, що виникає внаслідок більш пізнього введення в дію загальної норми, пріоритет віддається спеціальній нормі, хоча її і прийнято раніше.

74. Формальна рівність як принцип права.

Термін “формальна рівність”

доцільно вживати для позначення першого елемента правової рівності, але, щоб з’ясувати сутність останньої не можна залишатися на рівні формального аналізу, хоча безумовним є те, що формальна рівність є основою і історично першим ступенем правової рівності.

Юридична рівність виражається за допомогою логіко-нормативних засобів – правові поняття, презумпції, норми, процедури. Юридична рівність використовує поняття, які уніфікують різні стани людини як суб’єкта права. Щоб потрапити в сферу дії права необхідно, щоб людина втратила багато своїх індивідуальних рис. Для цього інколи необхідна активність особистості або активність законодавства і правозастосовця, або ж самі життєві факти вплітаються в життя людини (стати спадкоємцем, батьком).

Рівноправ’я, як один із змістовних елементів правової рівності, означає рівність прав і обов’язків, є принципом, який регламентує правове положення особистості в державі, є фундаментом конституційного законодавства сучасних держав. Рівноправ’я вимагає, щоб усі суб’єкти права мали рівні правові можливості для участі в життєдіяльності суспільства. А можливості обмежуються конкретним ступенем розвитку суспільства. Рівноправ’я не враховує ні походження, ні підстави та час набуття громадянства, стать, освіту, національність.

Етимологічно термін “рівноправ’я” означає рівність прав, але сучасна юридична література досить широко його трактує. Формула “немає прав без обов’язків, немає обов’язків без прав” перекочувала із робіт класиків марксизму в юридичну літературу, трансформувавшись в ідею “єдності прав і обов’язків”. Нещодавно ця точка зору стала піддаватися критиці, зокрема Р.Є. Гукасяном: “Одна і та ж дія суб’єкта в одному відношенні і правом і обов’язком бути не може, бо як при одночасному регулюванні дій за допомогою надання права і покладання ідентичного за змістом обов’язку, право буде поглинуте обов’язком, оскільки механізм виконання обов’язку і механізм реалізації суб’єктивного права носієм виключають один одного – у них різні стимули”.16

Єдність прав і обов’язків – категорія більше філософська, ніж юридична. Вона вказує на те, що особистість, яка живе в суспільстві, не може задовольнятися тільки благами, які їй надаються, а повинна мати і обов’язки і нести відповідальність, наповненість суспільства правами і обов’язками, співвідношення яких зумовлене неможливістю реалізувати право без взаємної зобов’язаності. Справедливість розподілу прав і обов’язків є завданням законодавця. Принцип рівноправ’я, як складова правової рівності, вимагає, в загальному вигляді, розділити права і обов’язки порівну на всіх суб’єктів права. Хоча історії відомі випадки, коли поділ відбувався по іншим критеріям (достоїнство, походження).

Формальну рівність можна означити рівністю в законі, тоді як рівноправ’я вважатимемо рівністю перед законом. Рівноправ’я не є суто юридичною категорією, воно тісно пов’язане з поняттям правового положення особистості. Рівноправ’я є одним з основних політико-правових принципів побудови правової системи, відповідно до якої кожний суб’єкт права повинен мати встановлену законодавством рівну сукупність прав і обов’язків для всіх членів суспільства.

Рівноправ’я, на відмінну від формальної рівності, не притаманне споконвічно праву, а є привнесеним із соціально-політичної сфери.Правова рівність можлива як поєднання формальної рівності як техніко-юридичного прийому (загальної норми) і соціально-психологічного процесу становлення людства, як усвідомленості принципової однаковості людей (в метафізичному і видовому аспектах). Загальновизнаним є той факт, що історичним періодом злиття двох видів рівності був період буржуазних революцій.

Третім елементом правової рівності є явище рівного захисту перед законом. Цей принцип носить суто практичне значення і тому не дивно, що в теоретичних роботах ця проблема майже не розглядається. Належність до області дії права, характеристика процедурних механізмів реалізації рівноправ’я зумовлюють специфіку рівного захисту перед законом.