65. Соціальна цінність права.

Зрозуміти соціальну цінність права означає уяснити, розкрити його позитивну роль для особи і суспільства.

Соціальна цінність права полягає в наступному:

По-перше, за допомогою права забезпечується загальний і стабільний порядок у суспільних відносинах.

По-друге, завдяки праву досягається відповідність, точність у самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання спроможне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відмежувати їх від свавілля і несвободи.

По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій особи, оскільки не припускає незаконних втручань у сферу його правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових заходів.

По-четверте, право у громадянському суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості.

По-п'яте, на правовій основі формується громадянське суспільство: ринкова економіка, багатопартійність, демократична виборча система, незалежність засобів масової інформації та правова держава.

Сутність і соціальне значення права проявляються в його функціях. Вони відображають основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяє дати узагальнюючу характеристику "праці" юридичних норм.

Перш за все право впливає на різні сфери життя суспільства — економіку, політику, духовні відносини, а значить, виконує загальносоціальні функції — економічну, політичну і виховну. Тут вони діють разом з іншими соціальними інститутами, проте своїми специфічними засобами.

Окрім соціального, право має функціональне призначення. Воно виражається втому, що право виступає регулятором суспільних відносин. Ці основні функціональні призначення права проявляються в більш конкретних функціях.

66. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.

Правотворчий процес — це процесуальна діяльність суб'єк­тів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування пра­вових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

В Україні основною стадією правотворчого процесу є законода­вчий процес. Ці поняття не тотожні тому, що правотворчість охоплює не тільки діяльність, пов'язану зі створенням і прийняттям норматив­ноправового акту, а і з з'ясуванням суспільної потреби у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин (тобто формуванні державної волі), прийняттям рішення про підготовку правового акту, визначенням його виду та суб'єкта прийняття, а також оцінку ефекти­вності нормативноправового акту, який набрав чинності.

Також слід відмежовувати законодавчий процес як юридичне поняття від законотворчості як загальносоціального явища. Поняття "законотворчість" ширше ніж поняття "законодавчий процес".

У кожній країні законодавчий процес має свої особливості, але він завжди чітко регулюється за допомогою Конституції, законів та спеціальних положень і регламентів, а також відображає і закріплює логіку проходження законопроекту на всіх його етапах.

Законодавчий процес — це регламентована діяльність ком­петентних державних органів з розробки, прийняття і оприлюд­нення нормативноправових актів вищої юридичної сили (законів).

Конституція України закріплює основні засади законодавчого процесу, який складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто право офіційно вносити до Вер­ховної Ради України пропозиції чи проект стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які Вер­ховна Рада зобов'язана розглянути по суті. Таке право, згідно ст. 93 Конституції та Закону України "Про внесення змін до Кон­ституції України" від 8 грудня 2004 року належить:

Президентові України;

народним депутатам України;

Кабінету Міністрів України.

Якщо президент України визнає свій законопроект невідклад­ним, то він розглядається Верховною Радою позачергово;

2) розробка законопроекту, тобто відповідно до законодавства України розроблення законопроектів здійснюється за доручен­ням Верховної Ради України, на замовлення на договірній осно­ві, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення зако­нопроектів визначається Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені громадянами або юридичними особами у ініціативному порядку, вносяться до Верховної Ради України від імені суб'єктів законо­давчої ініціативи, чи за їхньою підтримкою з обов'язковим за­значенням усіх авторів. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону або його частини парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, уряду або міністерствам, колек­тивам вченихфахівців.

3) попереднє обговорення законопроекту, тобто прийнятий до розгляду законопроект за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходить попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші комітети надають свої результати обговорення законопроекту;

4) офіційне обговорення законопроекту здійснюється на пленар­них засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому і третьому читаннях.

5) прийняття закону здійснюється на відкритому пленарному за­сіданні Верховної Ради України шляхом голосування простої бі­льшості голосів народних депутатів України (тобто 50 відсотків + один голос) або кваліфікованою більшістю (тобто двома тре­тинами голосів) залежно від характеру закону.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою України, у 5денний строк підписує Голова Верховної Ради України і невід­кладно направляє його на підпис Президенту України;

6) підписання (промульгація) закону Президентом України здійснюється в установлені Конституцією строки, тобто Прези­дент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого зако­ну і повертає його зі своїми зауваженнями і вмотивованими про­позиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється у тій же редакції не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України, то вето вважається подоланим і Прези­дент України зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлю­днити його протягом 10 днів.

7) оприлюднення (опублікування) закону, тобто підписані Пре­зидентом України закони не пізніше як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню з усіма реквізитами державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: "Офіційний вісник України", "Офіційний вісник Президента України", "Відомості Верховної Ради України", "Голос Украї­ни", "Урядовий Кур'єр". Опублікування тексту закону в інших засобах масової інформації має виключно інформаційне значен­ня і не спричиняє ніяких юридичних наслідків.