48. Проблеми реалізації принципів правотворення.

Процес правозакріплення і правотворчості приводить до. виразу економічних, політичних, соціальних та інших суспільних відносин у вигляді, як правило, формально визначених правил соціально-правового змісту. У державі така діяльність повинна відбуватися з обов'язковим дотриманням певних принципів, основних ідей, які обумовлюють сутність, найхарактерніші риси й властивості різних етапів правоутворення.

Процес остаточного формування й розвитку єдиної системи правових приписів є офіційною діяльністю компетентних органів та організацій у здійсненні правового регулювання. Основним призначенням цього процесу є надання формальної визначеності юридичним нормам, удосконалення їхньої редакції, видання нових, зміна та скасування чинних нормативних актів з метою формування внутрішньо узгодженої системи законодавства.

Функції правозакріплення та правотворчості це основні напрямки діяльності компетентних органів по встановленню, зміні або відміні правових норм, створенню й розвитку системи законодавства та інших форм права.

До цих функцій належать такі:

1) функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності, і яка здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів, внаслідок чого відбувається первинне врегулювання суспільних відносин;

2) функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або скасування тих нормативно-правових актів, що застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства;

3) функція ліквідації прогалин у праві, тобто часткового або повного усунення пропусків у правовому регулюванні певних від­носин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує;

4) функція систематизації нормативно-правового матері­алу, яка полягає у впорядкуванні, об'єднанні та доповненні нор­мативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікова­ного акта.

Серед принципів правозакріплення і правотворчості слід розрізняти загальнолюдські принципи, що становлять основу пра­вового регулювання (принципи гуманізму, демократизму, закон­ності, соціальної справедливості тощо), та спеціальні (принципи науковості, професіоналізму, оперативності, поєднання динаміз­му й стабільності тощо), які мають особливе значення саме для правозакріплення та правотворчості як особливих форм діяль­ності компетентних правотворчих органів та держави.

Головними загальнолюдськими принципами правозакріп­лення і правотворчості є такі:

1) принцип гуманізму. Він вимагає врахування в правових актах загальнолюдських цінностей, забезпечення гарантій за­хисту прав і свобод людини, максимального задоволення їх мате­ріальних і духовних потреб. Людина та її інтереси повинні бути в центрі правотворчої діяльності держави, закріплюватися на законодавчому рівні;

2) принцип демократизму. Одним з напрямків розвитку полі­тичної системи на сучасному етапі повинна бути зростаюча активність громадян в управлінні державними і громадськими справами. У правотворчості це особливо яскраво реалізується шляхом прийняття найважливіших законів на референдумі. Незважаючи на окремі організаційні недоліки, що властиві інститутам безпосередньої демократії, референдум дозволяє максимально врахувати й виразити в законі побажання різних верств населення;

3) принцип гласності. Він передбачає вільне й конструктивне обговорення проектів нормативних актів, відкритість право творчого процесу. Залучення широких мас населення і громадських організацій до обговорення законопроектів, сприяє най­ більшій легітимності майбутнього закону, запобігає появі можливих помилок, спрощує процедуру реалізації закону;

4) принцип законності. Він відіграє велику роль як у додер­жанні процедури прийняття нормативно-правових актів, так і у формулюванні їх змісту.