39. Класифікація функцій права і проблеми, що виникають під час цього процесу.

Функції права ділять на загальносоціальні та спеціально-юридичні.

Загальносоціальні функції це основні напрямки правового впливу на різні сфери суспільного життя -економіку, політику, культуру тощо, напрямки взаємодії права з іншими соціальними явищами як єдності форми і змісту. До загальносоціальних функцій належать:

гуманістична (право охороняє та захищає право людства, народу, людини);

організаторсько-управлінська (право суб'єктів правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем);

комунікативна, або інформаційна (право інформує людей про волю законодавця);

оціночно-орієнтаційна (з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки);

ідеологічно-виховна (право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки);

пізнавальна (право є джерелом знань) та інші функції.

До спеціально-юридичних функцій, котрі здійснюють, власне, правове регулювання суспільних явищ, відносять:

регулятивну (сприяє розвитку найцінніших для суспільства і держави соціальних зв'язків, регулює суспільні відносини);

охоронну (похідна від регулятивної, покликана забезпечувати, здійснювати її за допомогою правових обмежень зобов'язань, заборон, покарань тощо).

40. Особливості інтерпретаційних актів.

нтерпретаційно-правові акти (акти офіційного тлумачення) – це юридичні акти компетентного суб’єкта, що містять формально-обов’язкові правила-роз’яснення змісту норм права.

Ознаки інтерпретаційно-правових актів:

Є юридичним актом компетентного суб’єкта.

Є формальнообов’язкові для всіх суб’єктів права.

Містить правила-розуміння змісту норм права.

Мають юридичну форму зовнішнього вираження.

Мають юридичну силу, похідну від суб’єкта правотлумачення.

Правило роз’яснення не виходить за межі норми права.

Не створюють нових і не змінюють, не скасовують чинних норм права.

Правила-роз’яснення діють лише протягом строку дії нормативно-правового припису, що витлумачений.

Не мають самостійного значення та діють в єдності з нормативно-правовими приписами, які тлумачать.

Види інтерпретаційно-правових актів

За юридичною формою вираження:

а) постанови, б) роз’яснення, в) ухвали, г) рішення, висновки.

За галузевою належністю:

а) акти тлумачення конституційних нормативно-правових приписів.

б) акти тлумачення кримінальних нормативно-правових приписів.

в) акти тлумачення цивільних нормативно-правових приписів.

За суб’єктами:

а) акти органу законодавчої влади;

б) акти глави держави

в) акти органів судової влади;

г) акти органів виконавчої влади.

За сферою дії:

а) казуальні,

б) нормативні, що за авторством норм права, що тлумачаться, поділяються на:

1) акти автентичного тлумачення,

2 ) акти делегованого тлумачення.

За характером норм права, що тлумачиться:

а) матеріальні, б) процесуальні

За формою зовнішнього прояву:

а) письмові

За юридичною значущістю:

а) акти офіційного тлумачення.

41. Форми буття права.

наліз правової реальності дозволяє виділити в ній наступні форми буття права, які у сукупності виражають динаміку правової реальності:

а) світ ідей: Ідея права;

б) світ знакових форм: правові норми і закони;

в) світ взаємодій між соціальними суб'єктами (правове життя).

Дане членування традиційно і в цілому аналогічно (хоча і не повністю тотожно) поділу на такі форми або рівні буття права, як правосвідомість, правові норми і правовідносини. Єдність цих рівнів і є такий об'єкт, як право. Кожен з цих рівнів знаходить найбільш розвинуте опис до відповідних філософсько-правових концепціях. Так, наприклад, ідея права знаходить своє вираження у класичних теоріях природного права, особливо деонтоло-ня (суб'єктивістського) напрямку, правові норми і закони в аналітичній юриспруденції (правовому позитивізмі). Що ж до третього рівня, рівня взаємодії між соціальними суб'єктами, то цей світ соціальної предметності, в якому право переходить у світ соціальної реальності. Цей світ бере участь у формуванні права, в наділення права матеріальним змістом.

Що ж являє собою право? Один з цих шарів або їх сукупність? Вирішення цієї проблеми слід шукати на шляху додатки статистичного аспекту аналізу структури правової реальності динамічним аспектом, що дає можливість простежити саморозвиток права, розгортання його сутності через ряд визначень.Найважливішими серед них є:

а) абстрактно-загальні визначення (правові ідеї та принципи);

б) конкретно-загальні визначення (формально-позитивні правові норми);

в) матеріально-конкретні визначення (перш за все судові рішення);

г) соціально-предметне втілення в позитивно-правовому поведеніісуб'екта.

У самому стислому вигляді динамічна структура правової реальності, як теоретичне відтворення процесу права здійснення, можливо представлена наступні чином.

Ідея права є вихідним логічно перший компонентом правової реальності. Тут не ставиться питання про те, що лежить в основі цієї ідеї: природа людини, розум, об'єктивний порядок цінностей, соціальні відносини або воля і мудрість Бога. Ідея права являє собою найбільш загальне, абстрактне вираження права суті, його «проект» або завдання ( «регулятивна ідея»). Вона являє собою ідеальний аспект буття права, його форму (В аристотелевской сенсі).

У структурному плані ідея права передбачає наявність:

а) суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого воно орієнтується. Таким суб'єктом є той, хто вміє відрізнити цінне від нецінні;

б) аксіологічного компоненти, тобто являє собою систему цінностей, що реалізуються у праві, інтегрально відображену у понятті справедливості;

в) деонтологічні компоненти, тобто виступає у вигляді ідеї що повинно бути, що виражає єдність прав і обов'язків.

Суб'єкти правотворчості, усвідомлюючи, що люди не можуть, або • не хочуть наслідувати релігійним, моральним і навіть найбільш простим культурним нормами, формують той мінімум, який можна підтримувати за допомогою організованого насильства. Цей мінімум і є ідеальне зміст права. Якщо приймати його за права ідею, то ідея передує праву, тобто спочатку з'являється уявлення про належне, яке необхідно інституційно закріпити і підтримати силою даного інституту, а потім вже формується реальна правова система.

Правова ідея є даність нашої свідомості, яка має певний зміст, що виражає в самому загальному плані момент повинності. Ідея права має лише потенційної дійсністю, на відміну від позитивного права, але ця потенційності настільки істотна, що задає нормативну силу позитивному праву.

Другим елементом правової реальності є закон (правові норми).Позитивне право постає, перш за все, у формі закону (проте не зводиться до нього), який являє собою конкретно-загальні, формально-позитивні правові норми. Закон являє собою актуалізацію та конкретизацію правових ідей і принципів, крок на шляху до конкретного права, але він ще не є правом на всій його повноті. Це право на певному етапі його становлення. Закон це загальна норма для безлічі можливих випадків. І є він як судження про належне.