38. Природне і позитивне право як елементи правової реальності.

Головна ідея теорії природного права — існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на природне і позитивне. Але якщо позитивне право відбиває особливості місцевих умов окремих країн, то природні права, що існують в усіх країнах, в усіх народів, є для всіх людей невід’ємними і спільними. Це — права громадянина чи всього народу, що йдуть від природи людини і що їх дала людині сама природа, або ж від усталеного порядку, що склався в суспільстві незалежно від будь-якого зовнішнього впливу.

У сучасних умовах вчення про природне право розвивається і можна виокремити декілька теорій. Зокрема, це вчення про «природне право зі змінним змістом», де природне право пов'язують з втіленням у ньому засад справедливості, внаслідок чого зі зміною уявлень про справедливість змінюється і зміст природного права. Крім того, право розглядається як моральна природна цінність, що ґрунтується на заснованих на розумі людських відносинах.

Великого поширення в сучасних умовах набуло вчення про право як засіб природного і справедливого розподілу суспільних благ на основі максимально можливої рівності. Метою цього розподілу є забезпечення автономії особистості. Розподілу підлягають свобода, рівні можливості і матеріальний стан особистості. Справедливість цього розподілу спирається на надання всім людям рівних прав і свобод, рівну фактичну наявність свободи і справедливого розподілу благ.

Позитивне право в свою чергу, це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто протиставляється «природному праву», яке має глибший, обґрунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Більше того, позитивне право повинне відповідати вимогам природного, приводитись у відповідність з ним.

Сам термін „позитивне право” означає, по-перше, що це норми (правила), встановлені або санкціоновані певним зовнішнім авторитетом і які виконуються під впливом певного зовнішнього впливу, а не з власної волі чи з моральної свідомості конкретної особи. По-друге, позитивізм права полягає у тому, що його норми реально діють і впливають на поведінку людей, тобто вони здійснюють певний позитивний вплив.

З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є підставою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають сутність загальносоціального, або безпосередньо-соціального права (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави). В свою чергу позитивне право деякі сучасні вчені називають юридичним або спеціально-соціальним правом (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави).

З точки зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний дарунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції, інших законах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».