- •1. Філософія права у системі юридичних наук
- •2. Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі.
- •3. Поняття та форми реалізації правових норм.
- •4. Поняття і предмет філософії права.
- •5. Об’єкт і предмет теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз)
- •6. Суб’єкти та підстави реалізації правових норм.
- •7. Структура філософії права.
- •8. Основні функції теорії права.
- •9. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм.
- •10. Функції філософії права.
- •11. Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
- •12. Механізм реалізації правових норм.
- •13. Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.
- •14. Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.
- •15. Правозастосування як особлива форма реалізації правових норм.
- •16. Специфіка процесу правового пізнання.
- •17. Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права
- •18. Суб’єкти та підстави застосування правових норм.
- •19. Немає питання. Залишаю для номерації.
- •20. Етапи і межі пізнання правової реальності
- •21. Чиста теорія Ганса Кельзена.
- •22. Стадії правозастосувального процесу.
- •23. Способи обґрунтування права.
- •24. Природно-правовий підхід до праворозуміння.
- •25. Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях
- •26. Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •27. Соціологічний підхід до праворозуміння.
- •28. Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування.
- •29. Взаємозв’язок гносеології права із онтологією права.
- •30. Історична школа права.
- •31. Форми застосування норм права.
- •32. Комунікативні функції права.
- •33. Проблеми співвідношення держави і права.
- •34. Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
- •35. Онтологічна природа права.
- •36. Співвідношення категорії «функції права» з категорією «соціальна цінність права»
- •37. Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні
- •2) Застосування певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст правової норми, зокрема:
- •38. Природне і позитивне право як елементи правової реальності.
- •39. Класифікація функцій права і проблеми, що виникають під час цього процесу.
- •40. Особливості інтерпретаційних актів.
- •41. Форми буття права.
- •42. Право і проблеми меж державного впливу.
- •43. Акти правозастосування
- •44. Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •45.Поняття правоутворення та його співвідношення із правотворчістю.
- •46. Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні.
- •47. Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •48. Проблеми реалізації принципів правотворення.
- •49. Юридична техніка і її значення для правозастосування
- •50. Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення.
- •51. Проблема розуміння джерела (форми) права.
- •52. Стиль та мова правозастосувальногоакта.
- •53. Ідеї природних прав людини.
- •54. Питання якості та ефективності нормативно-правового акту.
- •55. Основні вимоги до правильного застосування правових норм.
- •56. Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини.
- •57. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура.
- •58. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення.
- •59. Суб’єктивне і об’єктивне право.
- •60. Проблеми конструювання структури закону.
- •61. Прогалини у законодавстві та шляхи їх усунення і подолання.
- •62. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •63. Законодавча техніка та законодавчий процес: взаємозв’язки
- •64. Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізм застосування.
- •65. Соціальна цінність права.
- •66. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
- •67. Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону.
- •68. Рівність, свобода і справедливість як аскіологічні аспекти права.
- •69. Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.
- •70. Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання
- •71. Справедливість і свобода як головні сутнісні риси права
- •72. Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.
- •73. Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.
- •74. Формальна рівність як принцип права.
- •75. Юридична відповідальність: проблеми розуміння
- •76. Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичні і практичні аспекти
18. Суб’єкти та підстави застосування правових норм.
Застосування правових норм — це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об'єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.
Застосування правових норм — це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб'єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування — це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов'язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації права, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб'єкта спрямовані не на себе, а на інших суб'єктів. Тобто, це діяльність з вирішення юридичних справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвихх ситуацій, стосовно персонально визначених суб'єктів індивідуальних державно-владних велінь (приписів). Ці приписи створюють, змінюють, підтверджують або припиняють права і обов'язки суб'єктів, яким вони адресовані.
Характерними рисами застосування правових норм є також те, що: 1) воно здійснюється у певних процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є грунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших — передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту; 2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи; 3) правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обгрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність.
Процес застосування норм права може починатися з ініціативи органу чи особи, уповноваженої застосовувати правові норми, а також за вказівкою вищестоящого органу чи за заявою зацікавлених осіб, і являє собою систему послідовних дій, які називаються стадіями процесу застосування правових норм. Цих стадій є, на думку різних дослідників, від трьох до п'яти.
Форми застосування норм права:
оперативно-виконавча не пов'язана з правопорушеннями. Наприклад, наказ ректора Національної академії внутрішніх справ про зарахування конкретної особи на навчання; правоохоронна-спрямована на попередження, припинення правопорушень, відновлення порушених прав, покарання винуватих осіб. Цю форму реалізують органи держави. Наприклад, постанова слідчого про порушення кримінальної справи. Загальновідомо, що однією з провідних функцій держави є забезпечення охорони прав і свобод громадян, фізичних та юридичних осіб віл протиправних посягань, забезпечення принципу законності, а також охорони встановленого в державі правопорядку. Кожне з цих завдань виконується за допомогою правоохоронної діяльності, що реалізується відповідними державними органами.
Правозастосовна правоохоронна діяльність це сукупність дій правоохоронних органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, що є засобом застосування норм права відповідно до конкретних життєвих ситуацій, пов'язаних з охороною і захистом прав і свобод фізичних та юридичних осіб.
