16. Специфіка процесу правового пізнання.

Однак зазначимо, що розроблення, удосконалення науково-значимих загальнотеоретичних правових понять, потребуючи кропіткої праці вчених-теоретиків, все-таки проводиться, хоча й не так активно, як того вимагає розвиток вітчизняної юридичної науки загалом.

В силу того, що реальна проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови, потреба розмежування зазначених понять зумовлена реальністю їх неоднозначного застосування. З поняттям «правового інституту», як сукупності норм права (інститут права), можна було б погодитися, але обмежитися таким трактуванням навряд чи доцільно. Адже тоді збіднюється об'єктивний зміст даної категорії: все може бути зведено до наявності однієї сукупності правових норм.

Між тим, без сумніву, кожен науковець визнає той факт, що юридична дефініція найбільш довершена тоді, коли вона найбільш повно і з детальним нюансуванням аналізує якесь одне явище, а юридичний термін більш адекватний предмету, який він позначає, лише коли він виражає тільки одне поняття. І позиція зведення двох термінів («інститут права» та «правовий інститут») до одного поняття це не гра слів чи проста недбалість. І навіть, як нам вважається, не на правовій реальності ґрунтується проблема, а скоріш за все на їх мовленнєвій подібності.

Подолання описаних проблем, як правило, відбувається за допомогою юридичних словників або спеціальних довідників. У нашому випадку відмічена варіативність, як уже зазначалося, словниками не вирішується, щосвідчить про недостатню впорядкованість правового матеріалу і правової термінології, і тим самим, вносить плутанину в термінологію правознавства. Подібний різнобій думок потребує з'ясування реального співвідношення терміну і поняття правового інституту та функціонального розмежування галузевої багатозначності, оскільки «надійність (однозначність) мови іноді більш важлива, ніж її відповідність окремим нюансам реальної дійсності» [1].

Річ у тім, що є підстави вважати, що незручності, притаманні юридичній мові, в повній мірі позначилися на досліджуваних термінах як через омонімію (наявність двох ідентичних за формою слів, дефініції яких не мають між собою нічого спільного), так і через полісемію (один і той же термін відповідає декільком дефініціям, що мають спільну частину, а іноді навіть мають декілька різних) [2].

Багатоаспектність використання науковцями цих термінів має специфічні особливості: можна констатувати використання в різних юридичних текстах і представниками різних направлень права однакових типів формульовок і характеристик елемента системи права із застосуванням різних термінів «правовий інститут» та «інститут права» і, передусім, все це видно у порівнянні загальнотеоретичних розробок і текстів із сфери загальної теорії права, відповідних словарних статей енциклопедичних словників. В той же час, компаративістики-теоретики один і той же термін вживають з різними значеннями в різних сферах правової науки, тобто одночасно зустрічаються позначення різних явищ одним терміном «правовий інститут».

Використовуючи методики моделювання термінів права, запропоновані С.П.Хижняком, проаналізуємо формування термінів, що привернули нашу увагу [3]. Для з'ясування первісного змісту, який був закладений у ці терміни, варто скористатися лексикографічною технікою. В першу чергу слід зазначити, що даний тип найменувань застосовують при потребі деталізації понять, означенням їх родових і видових відмінностей.