- •1. Філософія права у системі юридичних наук
- •2. Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі.
- •3. Поняття та форми реалізації правових норм.
- •4. Поняття і предмет філософії права.
- •5. Об’єкт і предмет теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз)
- •6. Суб’єкти та підстави реалізації правових норм.
- •7. Структура філософії права.
- •8. Основні функції теорії права.
- •9. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм.
- •10. Функції філософії права.
- •11. Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
- •12. Механізм реалізації правових норм.
- •13. Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.
- •14. Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.
- •15. Правозастосування як особлива форма реалізації правових норм.
- •16. Специфіка процесу правового пізнання.
- •17. Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права
- •18. Суб’єкти та підстави застосування правових норм.
- •19. Немає питання. Залишаю для номерації.
- •20. Етапи і межі пізнання правової реальності
- •21. Чиста теорія Ганса Кельзена.
- •22. Стадії правозастосувального процесу.
- •23. Способи обґрунтування права.
- •24. Природно-правовий підхід до праворозуміння.
- •25. Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях
- •26. Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •27. Соціологічний підхід до праворозуміння.
- •28. Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування.
- •29. Взаємозв’язок гносеології права із онтологією права.
- •30. Історична школа права.
- •31. Форми застосування норм права.
- •32. Комунікативні функції права.
- •33. Проблеми співвідношення держави і права.
- •34. Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
- •35. Онтологічна природа права.
- •36. Співвідношення категорії «функції права» з категорією «соціальна цінність права»
- •37. Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні
- •2) Застосування певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст правової норми, зокрема:
- •38. Природне і позитивне право як елементи правової реальності.
- •39. Класифікація функцій права і проблеми, що виникають під час цього процесу.
- •40. Особливості інтерпретаційних актів.
- •41. Форми буття права.
- •42. Право і проблеми меж державного впливу.
- •43. Акти правозастосування
- •44. Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •45.Поняття правоутворення та його співвідношення із правотворчістю.
- •46. Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні.
- •47. Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •48. Проблеми реалізації принципів правотворення.
- •49. Юридична техніка і її значення для правозастосування
- •50. Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення.
- •51. Проблема розуміння джерела (форми) права.
- •52. Стиль та мова правозастосувальногоакта.
- •53. Ідеї природних прав людини.
- •54. Питання якості та ефективності нормативно-правового акту.
- •55. Основні вимоги до правильного застосування правових норм.
- •56. Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини.
- •57. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура.
- •58. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення.
- •59. Суб’єктивне і об’єктивне право.
- •60. Проблеми конструювання структури закону.
- •61. Прогалини у законодавстві та шляхи їх усунення і подолання.
- •62. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •63. Законодавча техніка та законодавчий процес: взаємозв’язки
- •64. Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізм застосування.
- •65. Соціальна цінність права.
- •66. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
- •67. Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону.
- •68. Рівність, свобода і справедливість як аскіологічні аспекти права.
- •69. Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.
- •70. Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання
- •71. Справедливість і свобода як головні сутнісні риси права
- •72. Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.
- •73. Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.
- •74. Формальна рівність як принцип права.
- •75. Юридична відповідальність: проблеми розуміння
- •76. Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичні і практичні аспекти
15. Правозастосування як особлива форма реалізації правових норм.
Однією із найважливіших форм реалізації права є застосування права.
У юридичній літературі існує декілька визначень даного поняття, а саме:
1) це — особлива форма реалізації права, яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конкретизації норми права;
2) це — владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права;
3) це — форма реалізації права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави з втілення правових норм стосовно конкретних суб'єктів.
Таким чином, застосування права — це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.
Застосування норм права має певні особливості:
— це діяльність, яка здійснюється відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. (Наприклад: органами законодавчої влади, прокуратури, суду, виконавчої влади, громадськими організаціями.);
— їй притаманний державно-владний характер (акти, що видаються у процесі правозастосування є юридичними, невиконання їх тягне застосування державного примусу);
— вона завжди має активний характер, спрямована на виникнення, зміну, припинення правовідносин;
— здійснюється в особливих процесуальних формах;
— завершується прийняттям правозастосовчих актів, де фіксуються індивідуально конкретні приписи.
За допомогою правозастосовчої діяльності здійснюється два завдання: організація виконання приписів правових норм; забезпечення реакції з боку державних органів за порушення приписів норм права.
Для характеристики правозастосовчої діяльності використовується поняття юридична справа.
Отже, трьом основним способам правового регулювання (дозволи, заборони, зобов'язання) відповідають три різновиди правових норм (уповноважуючі, забороняючі, зобов'язуючі) і три форми реалізації права (дотримання, виконання, використання). Особливістю вказаних форм реалізації є необхідність здійснення учасниками правовідносин приписів правової норми, тобто реалізація їх суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків.
Розрізняють три стадії правозастосовчої діяльності:
1. Встановлення фактичних обставин справи.
2. Підбір та аналіз правових норм як юридичної основи справи.
3. Вирішення юридичної справи та оформлення прийнятого рішення.
Фактичні обставини справи визначаються як життєві факти та явища дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Встановлення фактичних обставин здійснюється у процесі діяльності правозастосовчого органу шляхом використання доказів.
Докази визначаються як певні встановлені дані про фактичні обставини справи, що потребують спеціальної форми закріплення (як правило, це протокол).
Із документів, які фіксують свідчення про фактичні обставини справи, та документів, що складаються правозастосовчими органами, утворюється юридична справа як сукупність певним чином оформлених та розміщених документів.
Встановлення фактичних обставин здійснюється шляхом процесу доказування, що визначається як логічно послідовна діяльність з зібрання, дослідження та оцінки певних документів.
Особливість доказування пов'язується із такими категоріями як презумпція та тягар доказування.
