14. Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.

Очевидно, що за історію свого існування людство виробило значну кількість способів, прийомів, засобів пізнання, деякі з них змогли трансформувати в наукові методи і методики. Тому на сьогодні в науковий обіг введено значну кількість прийомів, способів, засобів, методів і методик пізнання та практичної діяльності, які іноді конфліктують у процесі застосування між собою, а іноді взагалі взаємно виключають один одного.

У зв'язку з цим у кожного вченого і практика виникає питання, який саме прийом, спосіб, засіб, метод, методику обрати в конкретному випадку, та як поєднати всі ці інструменти пізнання в єдину несуперечливу систему здобуття істинного знання.

Неважко зрозуміти, що ця проблема ймовірно є центральною проблемою методології. Шлях ЇЇ вирішення багато в чому зумовлює результати, що будуть отримані, і ступінь істинності цих результатів.

Як уявляється, залучення конкретного прийому, способу, засобу, методу і методики у дослідження здійснюється на основі вирішення комплексу питань, пов'язаних із проблемами відносності, допустимості, істинності і доцільності методу. А перетворення розрізнених прийомів, способів, засобів, методів, методик в єдину систему залежить від (а) вибору методологічних принципів дослідження та (б) належної реалізації останніх у процесі побудови методології дослідження.

Тому, дещо можна погодитись з тими, хто стверджує, що "необхідно дотримуватися таких критеріїв у виборі і обґрунтуванні педагогічного дослідження, як: адекватність об'єкта, предмета загальним завданням дослідження, накопиченому матеріалу; відповідність сучасним принципам наукового дослідження; відповідність логічній структурі (етапу) дослідження; гармонічний взаємозв'язок з іншими методами в єдиній методологічній системі. Всі складові елементи методики і методу загалом необхідно перевірити щодо відповідності завданням дослідження, достатньої доказовості"52.

Хоча, звичайно, зазначена позиція й не є зовсім точною і чіткою, але в ній в прихованій формі присутня вказівка на необхідність врахування критеріїв відносності, істинності, а також прямо згадуються методологічні принципи. І хоча у наведеній вище думці зовсім не згадується допустимість та доцільність методу, тим не менш, сама постановка про наявність певних критеріїв відбору методів та згадка про методологічні принципи вже величезна перевага тих праць, де про це йде мова порівняно з тими роботами, де зазначене питання взагалі не згадують (тому можна стверджувати, що й не помічають).

Тому, ще раз наголосимо, що однією з центральних та найважливіших проблем методології є проблема відносності, допустимості, істинності і доцільності методу.

Це й зрозуміло, адже, як вже було зазначено, саме через призму цих якісних критеріїв оцінки кожного конкретного методу відбувається відбір (допуск) методів (прийомів, способів тощо) для дослідницького процесу, тобто відбувається формування методології дослідження. А це, в свою чергу, багато в чому зумовлює зміст отриманої в процесі дослідницької діяльності інформації, її інтерпретацію, а в подальшому і застосування.

Тому уявляється необхідним з'ясувати питання: "Що стоїть за такими поняттями, як: "відносність", "допустимість", "доцільність", "істинність"?

Вирішуючи завдання, що стосуються відносності методу, ми фактично відповідаємо на питання про принципову можливість отримати за допомогою того чи іншого прийому, способу, методу і т. д. достовірну інформацію про конкретний об'єкт (предмет, явище), що досліджуються.