1. Філософія права у системі юридичних наук 5

2. Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі. 6

3. Поняття та форми реалізації правових норм. 7

4. Поняття і предмет філософії права. 8

5. Об’єкт і предмет теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз) 9

6. Суб’єкти та підстави реалізації правових норм. 10

7. Структура філософії права. 11

8. Основні функції теорії права. 12

9. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм. 13

10. Функції філософії права. 14

11. Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання. 15

12. Механізм реалізації правових норм. 16

13. Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання. 17

14. Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження. 18

15. Правозастосування як особлива форма реалізації правових норм. 19

16. Специфіка процесу правового пізнання. 20

17. Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права 21

18. Суб’єкти та підстави застосування правових норм. 22

19. Немає питання. Залишаю для номерації. 23

20. Етапи і межі пізнання правової реальності 24

21. Чиста теорія Ганса Кельзена. 25

22. Стадії правозастосувального процесу. 26

23. Способи обґрунтування права. 27

24. Природно-правовий підхід до праворозуміння. 28

25. Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях 29

26. Онтологія права у структурі філософсько-правового знання. 30

27. Соціологічний підхід до праворозуміння. 31

28. Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування. 32

29. Взаємозв’язок гносеології права із онтологією права. 33

30. Історична школа права. 34

31. Форми застосування норм права. 35

32. Комунікативні функції права. 36

33. Проблеми співвідношення держави і права. 37

34. Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації. 38

35. Онтологічна природа права. 39

36. Співвідношення категорії «функції права» з категорією «соціальна цінність права» 40

37. Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні 41

38. Природне і позитивне право як елементи правової реальності. 42

39. Класифікація функцій права і проблеми, що виникають під час цього процесу. 43

40. Особливості інтерпретаційних актів. 44

41. Форми буття права. 45

42. Право і проблеми меж державного впливу. 46

43. Акти правозастосування 47

44. Антропологія права у структурі філософсько-правового знання. 48

45.Поняття правоутворення та його співвідношення із правотворчістю. 49

46. Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні. 50

47. Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність. 51

48. Проблеми реалізації принципів правотворення. 52

49. Юридична техніка і її значення для правозастосування 53

50. Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення. 54

51. Проблема розуміння джерела (форми) права. 54

52. Стиль та мова правозастосувальногоакта. 56

53. Ідеї природних прав людини. 57

54. Питання якості та ефективності нормативно-правового акту. 58

55. Основні вимоги до правильного застосування правових норм. 59

56. Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини. 60

57. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура. 62

58. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення. 63

59. Суб’єктивне і об’єктивне право. 64

60. Проблеми конструювання структури закону. 65

61. Прогалини у законодавстві та шляхи їх усунення і подолання. 66

62. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. 67

63. Законодавча техніка та законодавчий процес: взаємозв’язки 68

64. Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізм застосування. 69

65. Соціальна цінність права. 70

66. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують. 71

67. Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону. 72

68. Рівність, свобода і справедливість як аскіологічні аспекти права. 73

69. Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів. 74

70. Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання 76

71. Справедливість і свобода як головні сутнісні риси права 77

72. Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права. 79

73. Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві. 80

74. Формальна рівність як принцип права. 81

75. Юридична відповідальність: проблеми розуміння 82

76. Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичні і практичні аспекти 83

1. Філософія права у системі юридичних наук

Ще за часів Античності мислителі усвідомлювали проблеми співвідношення справедливості і влади, справедливості і закону, закону і рівності тощо. Вони, власне, і становили предмет майбутньої філософії права. Перші самостійні філософсько-правові системи виникли в Європі в епоху Просвітництва і були пов’язані з іменами І. Канта та Ф. Гегеля. Філософсько-правовій тематиці присвятили свої твори багато російських та українських науковців у ХІХ – на початку ХХ століття, серед яких можна назвати М. Алексєєва, І. Ільїна, Б. Кістяківського, К. Неволіна, П. Новгородцева, Л. Петражицького, П. Сорокіна та багатьох інших.

У трактуванні питання про місце філософії права як науки існують два погляди: філософія права – це поширення загальної філософії на правову проблематику, та філософія права – це частина теорії права, яка спеціалізується на проблемах методології [15, с. 32]. Л. Петрова зазначає, що філософія права виявляє за мінливими юридичними явищами вічну ідею права, котра розкривається розумом людини. Вона пише: “Розумне” право називають природним правом. Природне право є “право розуму” або “розумне право”, а оскільки розум є здобутком філософії, то його можна називати “філософським правом”. І далі: “Природне право є внутрішньою, смисловою сутністю позитивного права” [11, с. 367].

Розгляд права у зв’язку з культурою в контексті правової філософії підкреслює також Б. Чміль, він пише: “Предметом філософії права є право як основний засіб саморегуляції суспільства; філософія права усвідомлює його в широкому контексті культури” [16, с. 28]. Правову філософію він вважає особливою філософською дисципліною, яка посідає місце у філософії поряд із такими дисциплінами, як філософія природи, філософія науки, філософія моралі тощо [16, с. 28]. Умови, при наявності яких філософія права розвивається як особлива наукова дисципліна, аналізує С. Алексєєв і приходить до висновку, що філософські основи повинні отримувати продовження і, як наслідок, утворювати матеріал цілісної науки на основі даних, що безпосередньо випливають з правової культури, самої правової матерії, що розвивається – законодавства, суспільно-політичної та правової практики його застосування. Він наголошує, що філософія права – не лише ідеї, але і реальне правове життя, через яке філософськоправові ідеї не просто уточняються, коректуються, а формуються [3, с. 14].

Право – культурне, соціальне явище навколишньої дійсності. Тому воно є предметом досліджень не однієї, а цілого ряду наукових дисциплін: філософія права, соціологія права, культурологія права, теорія права, енциклопедія права тощо. Зробимо спробу дати коротку характеристику органічним зв’язкам у системі, яку утворюють ці науки.

Будь-які феномени життєдіяльності суспільства перебувають у центрі уваги філософії права. Юридичні явища для філософії права є тими моментами пізнання світу, завдяки яким на рівні узагальнень і з позиції природного права створюється саме та правова матерія, що вплітається в подальшому в позитивне право, надаючи йому властивостей справедливості, рівності, свободи. З іншого боку, використання філософією соціології права не дозволяє першій “відриватись” у філософських пошуках від предмета досліджень – соціальних явищ, а юридичні факти являють собою “віхи”, вектори її руху. Творення правової природи відбувається з урахуванням впливу культурних чинників, тобто на грунті культурології права.