4.2 Образи інших героїв

Безперечно, віра Діккенса в людину дещо наївна, а його моральна філософія спрощена. Цей останній висновок підтверджує і підхід письменника до трактування проблем добра та зла, який не можна схарактеризувати інакше, як ідилічний. Персонажі твору легко поділяються на героїв і лиходіїв, причому перші обовязково піднесено ідеальні, безгрішні та правильні, а другі натомість зловісні та похмурі.

До представників першої групи належать сам Олівер Твіст, містер Браунлоу, місіс Мейлі та її прийомна дочка Роза, лікар Лосберн, місіс Бедуїн. Усіх їх обєднують одні і ті ж спільні риси: жертовність, сентиментальність, мяка, неагресивна вдача і добрий гумор. Вони милі, приємні люди, які вміють співчувати і відгукуватися на чужий біль.

Їхню зовнішність Діккенс змальовує таким чином, щоб вона справляла тільки приємне враження. Місіс Мейлі «вдягнена була просто, але зі смаком; загалом старосвітський крій її убрання вигадливо поєднувався з кількома лініями новітньої моди, які не псували, а, навпаки, тільки підкреслювали красу старого стилю» [5;179]. Головна риса її поводження - величність. Роза має вигляд чудової весняної квітки. Вона струнка й граційна, ніжна й ласкава, чиста й вродлива - одне слово, неземне створіння. На відміну від жінок, діккенсівські ідеальні чоловічі персонажі мають звичайну зовнішність, але вони добрі, це професіонали, які важкою працею заробляють собі на хліб.

Вчинки позитивних героїв англійського письменника також мають викликати одне лише схвалення. Місіс Мейлі і Роза згодні годинами сидіти біля ліжка пораненого Олівера, якого вперше бачать і який, безумовно, був серед грабіжників, що намагалися вдертися до їхнього будинку. Драматична історія пригод хлопчика одразу викликає у них довіру і готовність допомогти йому.

На особливу увагу заслуговує такий герой, як містер Браунлоу. Це ще один діккенсівський дивак. Великий англійський письменник створив у своїх романах велику галерею подібних образів. Як правило, вони мають якісь незвичні риси поведінки, своєрідні «відхилення від норми» і можуть здаватися трохи божевільними. Але їхні дивацтва невинні і навіть прекрасні, бо випромінюють якусь теплу, добру енергію. За Діккенсом, чоловіки і жінки такого типу є моральною квінтесенцією людства, бо їхні наміри чисті, а вчинки благородні. Містер Блаунлоу майже цілком відповідає цій характеристиці. У цього дивака є якась незвичайна моральна інтуїція, за допомогою якої він вгадує в Олівері близьку йому за духом людину.

Героям добрим різко протиставлені негідники: Фейгін, Білл Сайкс, Монкс, містер Бампл. Їх, як і ідеальних персонажів, вирізняє психологічна спрощеність і надмірність. Найпоказовішим для розкриття діккенсівського розуміння зла є розділ ХV, в якому вперше письменник представляє читачеві образ Білла Сайкса. Цей злочинець зявляється у жахливому середовищі: в найбруднішому закутку смердючого шинку. Він, звичайно, пиячить. Огидним є його вбрання, яке вказує на професію. А також його мова, жести, думки. Картину доповнює його двійник - пес, такий самий «злочинний», як і хазяїн. Взаємини Сайкса і з собакою символізують людську агресивність: Білл без видимої мети бє тварину, на що та відповідає тим, що мовчки впивається в його черевик. Одне слово, Діккенс скрізь підкреслює пекельність, маніакальність злої вдачі Сайкса. Інший персонаж твору - Джек Докінс, на прізвисько «Спритний Пройда» - нахабний, зарозумілий, з швидким й зухвалими очицями. Проте він не позбавлений почуття власної гідності. У нього лише одна мета - розбагатіти, тому будь-яке інше ремесло, крім злочинного, він вважає принизливим. Не менш непоправно зіпсованими і хижими зображає романіст й інших негативних персонажів (зокрема Фейгіна, Монкса).

Таким чином, сила емоційного впливу системи образів роману на читача не просто в їхній загостреній одноплановості, а й у тому, що сутність більшості персонажів чітко розкривається через їхню яскраво індивідуалізовану лексику, костюм і динамічний портрет, у яких - навіть стосовно другорядних постатей твору - завжди вирізняється якась характерологічна деталь.