Розділ IV. Система образів роману «Пригоди Олівера Твіста»

4.1 Образ Олівера Твіста

Відправною точкою моральної філософії Чарльза Діккенса у творі є переконання в тому, що моральність - це вроджена якість, яку важкі життєві обставини тільки загартовують, якщо у людини міцна вдача. Саме така природжена моральність і цільний характер і властиві головному героєві роману - Оліверові Твісту. Здається, немає нічого гіршого для його виховання від тих обставин, за яких він зявляється на світ і за яких минули його дитячі роки: повний сирота, який ніколи не знав, що таке посмішка матері, одразу потрапляє в байдужий і підступний світ дорослих.

Робітничий дім, майстерня трунаря, ватага кишенькових злодіїв, тяжке поранення і хвороби - ось неповний перелік тих негараздів, які йому довелося подолати. Навіть і одного з них вистачило б, аби морально зламати і дорослу людину, а не лише таку фізично слабку дитину, як Олівер. Проте хлопчик витримує все і стає врешті-решт справжнім героєм і взірцем для наслідування. У нього є якийсь непохитний внутрішній стрижень, який, за його мякості і сентиментальності, надає йому сил, щоб зберегти незіпсованість і людяність в найнебезпечнішому оточенні.

Ця його спонтанна природна моральність помітна вже тоді, коли Олівер постає перед читачем ще малюком, який не бачив жодного позитивного прикладу. На нього не впливає агресивність інших хлопців, з якими він змушений жити. В його вчинках у робітничому домі, у трунаря, серед злодіїв є якась внутрішня шляхетність. Він згодний терпіти глузування Ноя, ще одного учня трунаря, доки той знущається з нього. Але як тільки Ной ображає память його матері, Олівер розгнівано кидається на кривдника.

Інші важливі риси характеру діккенсівського героя, без яких його становлення не відбулося б, - відкритість, уміння цінувати добро. З яким хвилюванням і вдячністю він слухає благословення Діка, такого самого волоцюги, як і він сам. І, нарешті, слід відзначити природну мудрість юнака, яка полягає у тому, що він має рідкісну здатність використовувати і позитивні, і негативні впливи на свою користь, перетворюючи їх на чинники духовного самовдосконалення. Доказом цього можуть слугувати хоча б ті висновки, які зробив для себе Олівер після того, як Фейгін та його помічники викрали його, щоб повернути до ватаги.

Навчає Олівера і суто позитивний досвід. Опинившись в атмосфері любові і щастя (перебування пораненого хлопчика в будинку місіс Мейлі), він отримує змогу скористатися усіма перевагами заможного життя. І робить він це, як людина, котра добре знає ціну кожної миті радощів. Юнак начебто поспішає почерпнути від життя усі ті враження, які не встиг взяти раніше через скрутні матеріальні обставини.

Мабуть, одним із найважливіших моментів в усьому становленні Олівера як людини є епізод із хворобою Рози. Цей сумний випадок також виховує хлопчика і навчає його цінувати тих, хто щиро до нього приязний. Які розпач і біль відчуває хлопець, підслуховуючи дихання дівчини біля дверей її кімнати. На думку Діккенса, людина, яка так гостро співчуває стражданням близькій їй людині, здатна не менш глибоко зрозуміти проблеми усіх, хто страждає фізично і духовно.

Отже, розповідаючи про пригоди свого юного героя, письменник доводить один з найважливіших принципів власної моральної філософії - усе може сприяти моральному вдосконаленню людини: і перемоги, і поразки, і злидні, і багатство, і любов так само, як і їхня відсутність, самотність і родинне щастя. Щоправда, це може реалізуватися за наявності у неї морального інстинкту, вродженої схильності творити добро, вміння бути відкритою, вдячною світові за все, навіть погане, готовності віддавати себе іншим.

Ось чому Олівер Твіст виходить переможцем в творі, а його ворогів жорстоко і заслужено покарано. Такий фінал є переконливим доказом оптимізму великого англійського романіста, який у своєму безсмертному творі виразив всепереможну віру в духовну силу людини.