Розділ I. Період реалізму

1.1 Загальна характеристика періоду

ХІХ століття - визначна літературна епоха, яку називають добою гуманізму. Література ХІХ століття відкрила і зобразила нового героя - не якусь виняткову людину, а звичайну, просту - і виявила історичні, соціальні і психологічні звязки з навколишнім світом, а також показала, як цей світ впливає на життя й свідомість людини.

Літературу цієї доби називають «золотим фондом світового мистецтва». У цей час література збагатилася творами Стендаля, Оноре де Бальзака, Чарльза Діккенса, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Гі де Мопассана, Шарлотти Бронте, Федора Достоєвського, Льва Толстого, Антона Чехова, Поля Верлена й багатьох інших митців.

Незважаючи на своєрідність літературного життя різних країн, у літературному житті цього періоду провідна роль належить двом літературним напрямам - романтизму (кінець ХVІІІ століття і перша третина ХІХ століття) та реалізму, які наприкінці ХІХ століття поступаються модернізму.

Реалізм (від фр. realisme - матеріальний, дійсний) - літературно-мистецький напрям, основоположним принципом якого стає всебічне відображення взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття, на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичний початок, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Література стає засобом пізнання людиною себе і довкілля. До типових рис реалізму ХІХ століття належать:

·тяжіння до достовірності, обєктивності. Представники реалістичного напряму намагаються якомога більш правдиво відтворити події та характери, обставини й деталі;

·утілення діалектичного звязку між закономірно-загальним та індивідуально-особистим;

·звільнення від канонічності, перевага індивідуальних стилів над «загальними»;

·пізнавальне спрямування (звязок із наукою). Багато хто з письменників-реалістів свідомо враховував суто наукові способи пізнання (зокрема досягнення природознавчих і соціальних наук), новітні теорії Дарвіна й позитивістів;

·аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

·увага до проблем взаємин між людиною та середовищем, до типових характерів за типових обставин. Типовість реалістичного образу полягає в тому, що письменник, з одного боку, вдається до широкого узагальнення, а з іншого - до зображення конкретного, індивідуального;

·мотивація вчинків героїв. Розкриваючи характер, психологію своїх героїв письменники зважують на всі чинники, що сприяли їх формуванню;

·романізація жанрів та драматизація роману. Жанр роману в ХІХ столітті всебічно розвивається, зявляються його різновиди: соціально-побутовий, історичний, автобіографічний, психологічний, філософський. За допомогою роману письменники-реалісти порушували різноманітні проблеми, характерні для суспільства в цілому.

Реалізм намагається бути найдемократичнішим мистецтвом. Якщо представники класицизму та багатьох барокових шкіл розглядали творчість як дещо «елітарне» й аристократичне, а свої твори спрямовували для «обраних», реалісти, наслідуючи сентименталістам та романтикам, прагнуть заволодіти увагою якомога ширшого читацького кола. Митці-реалісти вбачають своє завдання в тому, щоб писати для народу та водночас вчитися в нього.

Один з основних художніх принципів реалізму є правдивість. Правда для митця-реаліста - це вірність відтворення реальної дійсності. Реаліст, на відміну від романтика, не перетворює дійсність і не споглядає на неї згори. Він стоїть не осторонь від неї, а знаходиться в рівень з дійсністю. Представники реалістичного напряму намагаються якомога більш правдиво відтворити події та характери, обставини й деталі.

З іншого боку, реалізм протистоїть натуралізму з його фактографізмом та «обєктивним » копіюванням дійсності. Письменники-реалісти намагаються не просто «сфотографувати» явище, а творчо осмислити його, дати свою оцінку. Реалізм іде далі простої фіксації фактів. Реалістична література не тільки описує факти щоденного життя, але й заразом аналізує їх і робить з них висновки.

Отже, ХІХ століття - визначна літературна епоха, яку називають добою гуманізму. Письменники реалістичного напряму зробили новий крок у висвітленні життя людини, показали залежність її від суспільних умов, визначили найбільш характерні соціальні проблеми, створили узагальнені і водночас індивідуальні характери. Нове розуміння сутності мистецтва і художньої правди, суспільства й людини, її проблем і долі, що відобразилось у їхніх творах, стали основою нової художньої системи, відкрили нові можливості мистецтва слова, його впливу на духовний світ читачів.