Тема 2. Основні етапи розвитку світової політичної думки

Одним із перших Платон звернувся до характеристики політичних форм демократії та олігархії, вважаючи їх недосконалими. Найбільш недосконалою для Платона є демократія —влада мас, посередності, яка неминуче призводить до тиранії більшості,тобто поліцейської держави.

Давньогрецький філософ — Аристотель (384—322 до н. е.), на відміну від інших філософів античності, зокрема Платона, вперше в історії суспільної думки у своїй праці «Політика» виникнення і функції держави розглядав через призму ранніх зв'язків: статевих, необхідних для існування виду; між господарем і рабом, потрібних для утворення стабільного соціального об'єднання. На цих двох зв'язках тримався будинок або сім'я, яку він розглядав як спільний осередок рабовласника з його рабами. Над сім'єю височіла громада, а над нею вже стояла держава — третя й найвища форма суспільства. Держава, за Аристотелем, зумовлена об'єктивними життєвими потребами людей. Водночас лише вона забезпечувала розквіт особистості, оскільки за своєю природою людина — істота суспільна. Форми державного устрою Аристотель поділяв на правильні (монархія, аристократія, поліія) і неправильні (тиранія, олігархія і демократія). Поліію вважав найкращою з правильних форм на той час, а ідеальною та єдино правильною формою — монархію. Форми державного устрою мислитель пов'язував з їхніми принципами. Так, основою аристократії, на його погляд, була доброчинність, олігархії — багатство, демократії — свобода. Поліія ж мала об'єднати всі названі елементи і вважатися справжньою аристократією («правлінням найкращих»), об'єднуючи інтереси заможних та бідних. Аристотель значною мірою вплинув на філософський і політичний напрями розвитку суспільної думки середньовіччя і нового часу. Його вчення про державу, розвиток політичної думки, філософських концепцій, суспільства та інших складових інтелектуальної діяльності, в яких він намагався поєднати сильні аспекти вчення Демокріта з досягненнями Платона, ґрунтується як на послідовно матеріалістичних, так і об'єктивно ідеалістичних засадах.

Політичні теорії європейського середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Нової доби.

Один із напрямків Відродження - Реформація, яка започаткувала протестантизм. Лідером Реформації був. М.Лютер, який виступав не лише проти сили папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі. У 1517 р., ставши свідком продажу індульгенцій, він прибив до дверей храму м. Віттенберг свій твір "95 тез", закликаючи до публічної дискусії. Провідною думкою тез була неприпустимість перетворення продажу індульгенцій у засіб збагачення церкви за рахунок духовного розбещення віруючих. Тобто, М. Лютер викривав користолюбство тогочасної верхівки католицької церкви, ставив під сумнів законність усіх покарань і платежів, які церква накладала на віруючих. Хоча диспут над тезами буї заборонений, вони сприяли об'єднанню різних верств громадян у боротьбі за релігійну та національну незалежність Німеччини. Провідними ідеями М. Лютера були:

• Необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світськОЇ влади. .

• Безумовний послух народу світській владі.

• Ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія.

• Світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло.

• Необхідним є законний примус з боку держави.

• Монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише "судові розуму" та вищим законам.

• Піддані мають право на незалежні переконання.

Реформістський рух не був цілісний; в результаті розколу у ньому утворилося два напрямки: бюргерсько-князівський очолював (М.Лютер) і плебейсько-селянський (очолював Т. Мюнцер).

Реформація у розумінні Т. Мюнцера - це соціально-політичний переворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Саме ці найзнедоленіші верстви суспільства здатні встановити новий суспільний лад. Т. Мюнцер виступав за ненасильницьку ліквідацію феодального ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден християнин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розшарування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.

Напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна "Настанови в християнській вірі" (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у залежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя-тирана допускається, на думку Ж. Кальвіна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вважав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встановлення теократії (республіки святих).

Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон, захищала свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як ознаки держави. "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними законами влада над громадянами і підданими". Серед суттєвих ознак суверенітету держави Ж. Боден називав право видавати і скасовувати закони, оголошувати і заключати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інституції, помилувати. Вище за носія суверенітету є тільки Бог і закони природи. Державу Ж. Боден визначав як правове управління багатьма родинами і тим, що їм належить, відповідно до справедливості та законів природи. Основою держави є сім'я. Ж. Боден вважав, що держава виникає шляхом завоювання, насильства, панування однієї групи над іншою. Виникнення різноманітних форм держави Ж. Боден ставив у залежність від географічного становища та природних умов кожного народу. Серед форм правління виділив демократію, аристократію, монархію; до перших двох відносився негативно, бо при демократії дуже багато законів, а загальні справи є в занепаді. Що ж до аристократії, то серед знатних людей розумних небагато і, як наслідок, управляє нерозумна більшість. Найкращою формою правління Ж. Боден вважав обмежену законами монархію, де суверенітет повністю належить монарху, а управління країною здійснювалося б на аристократичних і демократичних принципах.

Одним із визначних діячів цієї епохи був італійський політичний мислитель і державний діяч Нікколо Макіавеллі (1469—1527). У творі «Володар», він стверджував, що головною причиною бід тогочасної Італії була політична роздрібненість, подолати яку змогла б тільки міцна державна влада. Макіавеллі писав, що всі фундаментальні положення про державні структури повинні базуватися на конкретних ситуаціях, оскільки, на його думку, немає ідеального ладу поза часом і простором, а є тільки лад, адекватний конкретній ситуації. Не існує незмінно добрих чи поганих методів управління людьми, є лише методи, адекватні ситуації та неадекватні їй. Він вірив у те, шо історія повторюється, а отже, даючи оцінку справам минулого ми отримуємо знання про наш час і про майбутнє. Правителям він радив постійно піклуватися про зміцнення держави й заради цього вважав допустимими будь-які засоби; звідси термін «макіавеллізм», що його вживають для позначення політики, несумісної з нормами моралі(мета виправдовує засоби).

Подальший розвиток наукового трактування політики пов'язаний з ім'ям англійського філософа Томаса Гоббса (1588— 1679), який у праці «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської» (1651) обґрунтував наявність зв'язку між приватною власністю і створенням держави, що стало важливим кроком до соціально-економічного вмотивування виникнення державної власності. Держава, що її Гоббс уподібнював до міфічного біблійного чудовиська Левіафана, є наслідком домовленості між людьми, що поклала край природному стану й небезпеці виникнення «війни всіх проти всіх». Він був одним із перших мислителів, які досліджували державу раціональним методом, вільним від будь-яких прикрас. Крім «Левіафана...», Т. Гоббс створив інші визначні твори, серед яких — «Основи філософії», «Про тіло», «Про людину», «Про громадянина». "Суспільний договір" за Т. Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка в свою чергу брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для укладення суспільного договору необхідною була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об`єднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали всі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя. Т. Гоббс розрізняв держави, що виникають внаслідок добровільної згоди громадян, та держав, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави - монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гоббса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, в ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена. У слід за Н. Макіавеллі, Т. Гоббс почав розглядати державу не через призму теології, а виводить закони її розвитку із розуму та досвіду.

Ще один англійський філософ — Джон Локк (1632— 1704) вважається творцем ідейно-політичної доктрини лібералізму. У своєму соціально-політичному підході він спирався на теорію природного права й суспільного договору. У концепції, викладеній у праці «Два трактати про управління державою», вчений висунув на перший план аргументи, які доводили право народних мас на революцію і водночас визначали межі права згідно з інтересами заможних класів. Виникнення політичного суспільства, за Локком, було наслідком досягнення спільної згоди, що обмежувала свободу окремої людини. На його думку, повинна бути переконлива причина, щоб люди схвалили створення політичної влади і погодились коритися їй. Ця причина крилася в бажанні зберегти свою власність. Отже, за висновком мислителя, основою держави є приватна власність, яка набула розвитку з появою грошей як товару. Важливе місце в концепції Локка посідала ідея відокремлення держави від влади, яка передбачала два види згоди: суспільний договір, що його встановлює держава, і урядовий, ініційований владою. Тому революція скасовує владу, але не знищує держави. Порушення владою урядового договору дає людям право (і зобов'язує їх) на революцію, яка встановлює нову владу, але не знищує держави. Локку належить не тільки економічне тлумачення генези держави, а й важлива для політики ідея поділу державної влади на законодавчу та виконавчу, а також її змінюваності. Ідеї Дж. Локка справили неабиякий вплив на французьких матеріалістів XVIII ст. і представників утопічного соціалізму початку XIX ст. Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Локка викладене у праці "Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як "війна всіх проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу "Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу", писав Дж. Локк. Внаслідок створення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачає усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: "... це право створювати закони з правом застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім'я суспільного блага". Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.

Політично-філософські вчення про державно-владні відносини набули найповнішого виразу в Німеччині у XVIII ст. у працях Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля.

Політичні погляди родоначальника німецької класичної філософії . Канта викладені у працях "До вічного миру", "Метафізика звичаїв". Він є одним із перших творців концепції правової держави. Держава, за І. Кантом, базувалася на принципі поділу влади на верховну, виконавчу та судову, "верховною" він називає владу, яка продукує закони і належить "колективній волі народу". Виконавча влада, за І. Кантом, має підпорядковуватись основним видам політичного устрою. Історичними видами влади були: автократія, аристократія та демократія. Кант надавав перевагу першому виду. Його ідеал – конституційна монархія. На думку І. Канта, благо і призначення держави полягає у досконалому праві, у найбільшій відповідності устрою та режиму влади, у принципах права. Народ не має права на повстання, а лише на пасивний опір.

Німецький філософ і громадський діяч Й. Фіхте підтримував концепцію природного права та суспільного договору. Він виступав проти деспотизму монархів і вважав, що лише загальна воля народу є ядром законодавства і визначає межі впливу держави: Його політичні погляди викладені у працях "Промови до німецької нації", "Основи природного права відповідно до принципів науковчення", "Вимоги до правителів Європи повернути назад свободу думки, яку вони досі пригноблювали" та ін. Державу Й. Фіхте розглядає як тимчасовий інститут, який є умовою та засобом забезпечення безпеки,організації виробництва, науки, освіти та виховання людей. Держава є злом і її має замінити моральність. Анархізм після зникнення держави, на думку Й. Фіхте, встановлюється природний стан людини, який відповідатиме її справжній природі та призначенню.

Політичні погляди німецького філософа Г. Гегеля викладені у працях "Енциклопедія філософських наук", "Історія філософії", "Філософія права", "Філософія історії". У молоді роки Г. Гегель вважав, що "не існує ідеї держави, бо держава є щось механічне...", виступав за необхідність подолання засилля держави, а у зрілому віці мислитель вже схвалював • ідею держави. В основі права, на його думку, лежить свобода окремої людини. Гегель був прибічником спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизмові. Він є одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства, яке характеризувалося системою потреб, правосуддям, поліцією, корпораціями, а також опиралось на приватну власність і загальну рівність людей. Головна функція громадянського суспільства - захист свободи та приватних інтересів громадян: тобто у розумінні Гегеля, громадянське суспільство – це система суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом, захищають інтереси громадян та їх груп на державному рівні.

Політичні ідеї європейського соціалізму XVI - XVII ст.

Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньо відомим завдяки твору "Утопія"(1516). Утопія - це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому випадково опинився і прожив п'ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише суспільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійснювалося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєдіяльності громадян. Органами управління Утопії були народні збори та сенат. З числа кандидатів, висунутих народом, сенат обирав правителя, посада якого була Довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Припускалося, що окремі питання могли виноситися на обговорення усього населення острова. Найважливіші посадові особи обиралися із числа вчених. Усі громадяни повинні працювати по шість годин щодня. Сімейне життя носило патріархальний характер; авторитет особи визначався її віком. Т. Мор стверджує, що поки існує приватна власність, немає жодних шансів на оздоровлення соціального організму. "Де тільки є приватна власність, там навряд можливий правильний і успішний плин державних справ". Вихід у людства один - "абсолютне знищення приватноі власності". Утопія змогла позбавитися приватної власності; суспільству належала земля й уся вироблена продукція. Достаток, у якому живуть утопійці, досягається примусовою працею, скороченням потреб, ліквідацією розкоші. Т. Мор зазначав, що в Утопії існувало рабство, джерелами якого ставали полонені, злочинці, які відбували покарання, а також люди, які були засуджені до смерті в інших державах і викуплені у них. Рабство в Утопії не є спадковим, і самі раби могли бути звільнені зі свого стану. Т. Мор мав великий вплив на наступних представників соціалістичної думки. Його утопія - це не лише форма вираження ідеалу, але й засіб критики існуючого ладу. На відміну від нього, італійський мислитель Т. Кампанелла відкрито не критикує соціально-економічний лад. У творі "Місто Сонця" (1601) він висунув .ідеал суспільного устрою, заснованого на спільній праці та спільній власності.На чолі Міста Сонця стоїть Верховний правитель, іменований Сонцем, Метафізиком. Він є главою як світської, так і духовної влади, йому належить право прийняття остаточного рішення з усіх питань. На посту Метафізик знаходиться доти, доки не з'явиться людина, котра перевершує його знаннями, науковими досягненнями, здатністю керувати державою. Метафізик здійснює верховну владу, опираючись на трьох радників: Пона (Міць), Сіна (Мудрість) та Мора (Любов), У Місті Сонця існує ще цілий ряд посадових осіб, які відають вузькими напрямками роботи. Ними обираються ті, "кого ще з дитинства визначають у школах найпридатнішими, щоб посісти їх". Посадові особи змінюються з волі народу. Не міняються тільки четверо найвищих, якщо з власної волі вони не передадуть владу мудрішим. Регулярно у Місті Сонця збирається Рада, на якій присутні всі від двадцяти років і старше, і всім пропонується поодинці висловлюватись про те, які недоліки є в державі, які посадові особи виконують свої обов'язки добре, які - погано..." У Місті Сонця приватна власність ліквідована, землеробство та ремесла є справами колективної праці. Посадові особи слідкують за тим, щоб ніхто не отримав із виробленого більше, ніж йому належить. Держава втручається навіть у творчість поетів, вказуючи їм, у яку форму втілювати свій талант. Кожен крок громадян Міста Сонця спрямовується і контролюється. Неповторність кожної людини, наявність власних своєрідних потреб особливої цінності не мають, бо домінують нтереси держави.

У інших творах Т. Кампанелли ("Монархія Месії". "Про царство Боже" та ін.) підкреслюється велике значення всесвітнього єднання в одній монархії усіх держав, що позбавило б людство воєн, голоду, епідемії.

Окремий напрямок в політиці представляв німецький філософ, економіст Карл Маркс (1818-1883). Його теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення політики, розуміння історії людства. Марксизм став противагою до політичної концепції класичного лібералізму. Марксисти (К. Маркс. Ф. Енгельс) виникнення держави пояснювали розподілом праці та привласненням засобів виробництва. Держава розглядалася ними як знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів. Непримиренність антагоністичних класів призводить їх до класової боротьби, а основною силою революційного процесу є пролетаріат. Марксисти вважали, шо революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу.Вони заперечували парламентаризм та доцільність поділу влади. Монізм (філосовське вчення, яке основою всього існуючого визначає одне начало – матерію або дух) матеріалістичного розуміння історії полягає у тому, що Маркс розглядав його як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинникі, а функціонально залежні елементи єдиного цілого, підвладного дії певних об’єктивних закономірностей розвитку. Визначальними серед них вважав економічні закономірності. Саме вони з виробничими відносинами, на його думку, становлять економічну структуру (базис) суспільства, на який спирається юридична, політична, ідеологічна надбудова.У дослідженні політичних явищ це дало змогу використати критерій повторюваності, завдяки чому стало можливим виділити спільне в політичному устрої різних країн, застосувати поняття “суспільно-економічна формація” – історично окреслений тип суспільства, що грунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва – це єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних епох в історії людства розглядалась, як закономірний процес зміни прогресуючих з кожною епохою способів виробництва. В основі їх зміни – постійна суперечність між рівнем продуктивних сил і певними виробничими відносинами, яка виявляється у боротьбі класів і вирішується революцією. Пролетар, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в революції, приведе до звільнення суспільства від усіх форм експлуатації, до безкласової, комуністичної формації. Марксизм відрізняється від інших політичних теорій претензіями та єдністю теорії та практики. Якщо інші теорії, як правило, не претендували на їх практичне втілення, не ставили за мету звільнити світ, задовольняючись його поясненням, то марксизм був, насамперед, програмою суспільного переустрою. Але твердження Маркса про месіанську роль пролетаріату виявилось утопічним.

Політична думка в Росії.

Ідеї Герцена, Чернишевського, Белінського започаткували напрямок революційного демократизму,який стверджував, що в основі російського соціалізму має лежати общинний устрій.

Світова політична думка XX ст.

Екзистенціоналізм – вивчає людину, проблеми і труднощі її існування в оточуючому світі (Ясперс, Хайдегер, Камю). Причина виникнення напрямку – світові, війни, які поставили питання: «Як жити далі? ». Головна проблема – сенс життя. Головна теза: - «життя людини не має сенсу, але є люди, які наповнюють життя сенсом, хоч вони теж розуміють, що їх нічого не чекає, так як життя людини повний абсурд». Докази цього:

Постійне «спілкування» з думкою про смерть. Постійне спілкування з оточуючим світом, отже сенс не в зовнішньому світі, а в суті людини.

Парсонс розробив структурно-функціональний підхід, який стверджує, що все може діяти в умовах стабільності. Нестабільність і конфлікти загрожують суспільству.

Зіммель – вважає, що конфлікт – двигун прогресу, в результаті конфлікту (конфлікт – зіткнення протилежних не сумісних інтересів) відмирає старе і перемагає нове.

Символічний інтеракціоналізм (Емерсон) – соціальний процес, розглядається як процес становлення та зміни соціальних значень, постійне визначення і перевизначення ситуацій і взаємодія їх учасників.

Теорія дій Вебера: в основі суспільного життя лежить активна діяльність індивіда, під впливом таких стимулів:

Людина чекає на схвалення глядачів.

Діяльність притаманна людині як одна з її суттєвих ознак.

На основі теорії дій і інтеракції створено концепцію «нового гуманізму», яка має два напрямки:

а) феноменологія (Бергер, Лукман):

• Суспільство характеризується загальною свідомістю його членів.

• Образ суспільства формується у процесі дискусії, людина створює сприятливий для себе образ, потім маніпулює цим образом як чимось реальним, хоча в дійсності, суспільство в період створення і після того є чимось іншим.

б) етнометодологія:

Кожен член суспільства відчуває, що його існування залежить від показників і завдань, які стоять перед суспільством в цілому.

Неоконсерватизм: (консерватизм – збереження старих традицій)

Основні положення:

• Те що можна не змінювати, змінювати не потрібно.

• Індивід не може бути розумним, розумний загал.

• Слід враховувати близькі і далекі перспективи і наслідки.

• В здоровому суспільстві повинні взаємодіяти всі верстви.

Ніцше казав, що людина не досконала, тому вона не може створити досконалий суспільний порядок.

Напрямки неоконсерватизму:

1. Теоретико-методологічний (положення):

• Специфічне пояснення взаємодії «еліта – маса».

• Песимізм в оцінці людської природи.

• Суспільство – це статична і внутрішньо збалансована система, якій протипоказані радикальні зміни.

2. Соціально-політичний:

• Пропаганда «сильної влади».

• Обмеження демократії.

• Застосування зброї проти незадоволених.

Технологічний детермінізм:

• Технологічний песимізм: (Ясперс) в усіх нещастях звинувачує техніку, що знищує природу і прирікає людину на вимирання, перетворює її в машину.

• Технологічний оптимізм: (Дракер) прославляє техніку.

Теорія «відчуження»: (Фром) конформізм – пристосування.

Література:

Брегеда А.Ю. Названий посібник.

Назарова Н.С. История политической мысли. Одесса, 1991.

Політологія. За ред.. Бабкіної О.В. Названий посібник.

Соціологія. Названий посібник.

Питання для самопідготовки.

Політична думка Стародавнього світу - конфуціанство (політичне вчення стародавнього Китаю) проблемами якого є

На чому давньокитайський мислитель Конфуцій зосередив свої політичні погл

Згідно з вченням Конфуція, держава — це

Конфуцій головною метою державної політики вважав:

«Не роби відносно підлеглих того, чого не бажаєш собі», чиє це висловлювання

На які форми Аристотель поділяв державний устрій

Назвіть стани держави за платоном

Одним із перших Платон звернувся до

Найбільш недосконалою для Платона є

Аристотель в своїй праці «Політика» виникнення і функції держави розглядав через призму ранніх зв'язків.,

назвіть ці зв'язки:

Напрямки реформаторського руху за М. Лютером:

Основою формою аристократії, на погляд Аристотеля, була:

На яких задачах ґрунтуються вчення Аристотеля

Проти чого виступав лідер Реформації М.Лютер:

Назвіть провідні ідеї М. Лютера:

Який спосіб об`єднання сукупністі людей складав державу за Т. Гоббсом

Соціально-політичний переворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота - це:

Що найкращою формою правління вважав Ж. Кальвін"

Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними законами влада над громадянами і підданими". Назвіть кому належить це поняття:

Серед форм правління Ж. Боден виділив

У яких працях Канта викладені його політичні погляди: Основні форми держави за Т. Гоббсом:

Що є основою держави за Дж. Локком:

Які види згоди передбачала концепція відокремлення держави від влади за Дж. Локком:

Кому належить важлива для політики ідея поділу державної влади на законодавчу та виконавчу, а також її змінюваності

: Гегель був прибічником:

Історичними видами влади за І. Кантом були

На думку І. Канта, благо і призначення держави полягає у:

Які види згоди передбачала концепція відокремлення держави від влади за Дж. Локком:

Що лежить в основі права на думку Г. Гегеля: Як називається філосовське вчення, яке основою всього існуючого визначає одне начало – матерію або дух:

Головна функція громадянського суспільства за Гегелем - це:

Чим для людини стала теорія Карл Маркса «Марксизм»:

Марксисти розглядали державу як:

Що заперечувала політика марксистів:

На чому давньокитайський мислитель Конфуцій зосередив свої політичні погляди:

Спосіб виробництва за К. Марксом – це:

Екзистенціоналізм вивчає:

Хто вважає, що конфлікт – двигун прогресу, в результаті конфлікту відмирає старе і перемагає нове:

На основі теорії дій і інтеракції створено концепцію «нового гуманізму», яка має напрямки:

Головна функція громадянського суспільства за Гегелем - це:

«Не роби відносно підлеглих того, чого не бажаєш собі», чиє це висловлювання:

На думку І. Канта, благо і призначення держави полягає у:

У яких працях Канта викладені його політичні погляди

Згідно з вченням Конфуція, держава — це:

На які форми Аристотель поділяв державний устрій:

Одним із перших Платон звернувся до: