Керівник фізичним розподілом

Група зберігання і відвантаження готової продукції

Група визначення витрат, пов’язаних з управлінням фі-зичним розподі-

лом (центр витрат)

Група по зв’язках із споживачами

Група доставки готової продукції

Група розробки плану фізичного розподілу

Інфраструктура фізичного розподілу

Група сервісу

Рис.1.1. Типовий варіант організаційної структури відділу управління фізичним розподілом

Другим етапом еволюції, періодом впровадження і експериментальної апробації теорії логістики, є п’ятиріччя з 1966 по 1970 рр. За різними оцінками відділи управління фізичним розподілом були створені у 15-20% американських компаній, що спеціалізувалися на реалізації споживчих товарів щоденного попиту. За даними NCPDM, отриманими у результаті опитування представників 59 великих корпорацій, що виробляють споживчі товари, 93% мали такі централізовані відділи, причому 60% з них здійснювали таку реорганізацію на протязі 1967-1970 рр. На цих підприємствах витрати, зумовлені вихідним матеріальним потоком, дорівнювали 20-50% обсягу продаж, тому вдосконалення управління фізичним розподілом розглядалося як засіб скорочення витрат обігу і збільшення прибутку.

Американські фахівці відмічали, що централізація управління фізичним розподілом приносить позитивні результати: на 20-50% скорочуються запаси готової продукції, у 2-3 рази зменшується час виконання замовлень, знижуються транспортні витрати. Наукова гіпотеза, в основному, отримала підтвердження. Про це свідчать дані табл.1.1.

Таблиця 1.1

Результати впровадження відділів управління фізичним

розподілом

Показники	Результат, %
	Нема покращень	Деякі покращення	Значні покращення	Не відповіли	Всього
Рівень запасів	5	33	42	20	100
Кількість замовлень	6	32	37	25	100
Координація підрозділів	3	44	36	17	100
Час виконання замовлення	12	25	47	16	100
Виконання пла-ну постачання	3	41	39	17	100
Рівень запасів за межами підпри-ємства	2	34	44	20	100
Розташування складів готової продукції	10	39	27	24	100

Третім етапом еволюції, періодом зміни пріоритетів теорії логістики, є десятиріччя з 1971 по 1979 рр. Погіршення соціально-економічного стану багатьох країн світу, обумовило пошук нових нетрадиційних рішень, спрямованих на оздоровлення ситуації. Зокрема, увагу економістів знову привернула логістика, але вже у іншому ракурсі. В цей час країни ОPEC наклали ембарго на постачання нафти у Сполучені Штати Америки. Вперше після закінчення Другої світової війни склалася критична ситуація із забезпеченням енергоносіями. Паливно-енергетична криза сприяла появі «ланцюгової реакції» різноманітних дефіцитів, які привели до стагфляції і беспрецедентно високого рівня безробіття. Крім того, економічна криза поглиблювалась кризою екологічною.

У 1974 р. перед відкриттям I Європейського конгресу з питань матеріальних потоків до поняття «логістика» було внесено додаткове тлумачення: «Після того, як логістика зайняла постійне місце у збройних силах і арміях багатьох країн світу, прийшов час аналогічно розглядати проблеми розподілу часу, простору і коштів на промислових підприємствах і у народному господарстві країн світу».

Під впливом економіко-екологічних факторів увага керівників підприємств у сфері логістики змістилася, насамперед, на вирішення проблем постачання, а також скорочення втрат енергоносіїв при транспортуванні і збереженні. Традиційні методи матеріально-технічного забезпечення перестали відповідати вимогам господарської практики.

Для матеріаломістких виробництв «напрямком головного удару» організаційних перетворень стала концентрація зусиль на зниженні витрат, що супроводжують рух технологічного конвейєру продуктопостачання на етапах постачання і виробництва. У цьому зв’язку широке розповсюдження отримав підхід — управління матеріалами (materials management), який передбачає організаційне удосконалення системи управління матеріальним потоком від моменту закупки до передачі готової продукції на склад підприємства.

У рамках відділу управління матеріалами (materials management department), — так назвали новий інтегрований підрозділ — об’єднуються операції, що пов’язані з рухом і зберіганням товарно-матеріальних цінностей і виконуються в «економічному просторі» між постачальниками і крайньою межею виробничого процесу — зберіганням готової продукції на складі збуту підприємства (рис.1.2).