О Означення знач
Явні
Неявні
Часто в науках використовуються означення, які називаються номінальними. Номінальне (з латинської nomen - ім’я) -це означення, з допомогою якого замість опису деякого предмета вводиться новий термін (ім`я), пояснюється значення терміну і його походження. Наприклад, термін “валюта” вживається в значеннях:
сукупність наявних грошових знаків певної держави;
іноземні наявні гроші;
3) кредитні документи, які фігурують в чужій державі.
Аналогічно термін “саркофаг” вживається в значеннях: 1) гробниця, в якій хоронили єгипетських фараонів; 2) місце захоронення четвертого блоку Чорнобильської АЕС.
Зауважимо, що в деяких науках використовуються означення через рід і видову ознаку, в яких вказується не одна, а кілька ознак, з’єднаних кон’юнктивно. Наприклад, в кримінальному праві поняття “банда” характеризується родовим поняттям “об’єднання двох чи більше осіб” і видовою ознакою, що складається із сукупності трьох ознак: 1) наявність зброї хоча б в однієї особи; 2) згуртованістю групи; 3) стійкістю злочинних зв’язків учасників. А тому для визнання злочинної групи бандою необхідно встановити наявність всіх трьох ознак. Легко переконатись (шляхом аналізу понять в усіх науках, зокрема правових), що означення через рід і видову ознаку не даремно називають класичним, оскільки воно використовується найчастіше.
При означенні понять слід дотримуватись таких правил:
Означення повинне бути істинним за змістом і правильним за формою.
Означення повинне бути вичерпним, тобто осяг означуваного поняття повинен дорівнювати обсягу означаючого поняття, яке характеризується видовою ознакою (Dfd ≡ Dfn·c). У вище наведеному означенні поняття “квадрат” обсяг означуваного поняття “квадрат” співпадає з обсягом означаючого поняття – “прямокутник з рівними сторонами”. Порушення цього правила приводить до двох помилок: а) надто вузьке означення поняття (Dfd > Dfn·c), тобто обсяг означуваного поняття не вичерпується обсягом означаючого поняття з вказаною видовою ознакою; б) надто широке означення поняття (Dfd < Dfn·c), тобто обсяг означаючого поняття з вказаною видовою ознакою охоплює не тільки обсяг означуваного поняття, але й деякі інші об’єкти, які не належать до останнього. Ці помилки називають а) звуженням обсягу означуваного поняття та б) розширенням обсягу означуваного поняття.
Означення повинне бути зрозумілим, вказувати на відомі ознаки, які не вимагають додаткового означення, і не містять двозначності. Якщо ж поняття означається через інше поняття, ознаки якого не відомі, і яке саме вимагає означення, то це веде до помилки, яку називають означення невідомого через невідоме. Не слід підмінювати означення метафорами, порівняннями, образними словами, а слід розкривати суттєві ознаки.
Означення не повинно містити в собі “зачарованого кола”, різновидністю якого є тавтологія – помилкове означення, в якому означаюче поняття повторює означуване. Наприклад, судження “Парне число – це таке, яке закінчується парною цифрою” є неправильним означенням, оскільки являє собою тавтологію.
Означення не повинне бути негативним. Негативне означення не розкриває означуваного поняття, а вказує чим не є предмет, а в означенні повинно вказуватись чим він є. Наприклад, судження “Порівняння – це не доведення” не можна вважати означенням, оскільки воно не розкриває суттєві ознаки “порівняння”, а вказує чим воно не є.
Існують прийоми, які замінюють означення, а саме: опис , характеристика, порівняння, розпізнавання. Завдання опису полягає в тому, щоб найбільш точно і повно вказати ознаки предмета, особи, події, місця, де вона відбулась і т. п. Характеристика полягає у вказуванні особливих характерних ознак одиничного предмета – особи, події і т. п. Характеристики використовують у судових промовах, у слідчій практиці, при розв’язуванні кадрових питань. Іноді в характеристиці може бути вказана лише одна дуже важлива ознака. Порівняння – це прийом, який замінює означення і використовується для образної характеристики предмета. Наприклад, характеризуючи зовнішність деякого злочинця, висловлюються “мов хижий звір”, “очі його горять, мов жар” і т. п. З допомогою розпізнавання встановлюються ознаки, які відрізняють предмет від інших предметів, схожих з ним. Наприклад, при розшуку вкраденого майна важливу роль відіграють особливі прикмети, за якими легко впізнати предмет: монограма чи гравіровка на годиннику, вишитий візерунок на одязі, серійний номер магнітофона тощо.