2.4. Ефективність використання ресурсів
Повна зайнятість і повний обсяг виробництва. Головна економічна проблема, яка постає перед окремими індивідами, групами людей, сім’ями, фірмами і суспільством загалом, полягає в обмеженості. Уся господарська діяльність людей завжди і всюди була спрямована на подолання обмеженості ресурсів.
Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між щораз більшими і непогамовними потребами та порівняно обмеженими і рідкісними ресурсами, які використовують для задоволення цих потреб. Жодне суспільство не має достатніх ресурсів для виробництва такого обсягу товарів і послуг (економічних благ), який воно бажало б мати.
Ресурси, які можна використати, як звичайно, обмежені, їх завжди менше, ніж потрібно для задоволення людських потреб за конкретного рівня суспільного розвитку. Хоча обмеженість ресурсів дещо відносна, однак кожного конкретного разу вона – реальний факт.
Це означає, що одночасне й повне задоволення всієї гами людських потреб неможливе в принципі: обмеженість ресурсів зумовлює й обмеженість виробництва економічних благ.
Кожний економічний ресурс має якусь крайню (граничну) межу можливостей віддачі: людина не може працювати 24 години на добу; з 1 га землі не зібрати 1000 тонн зерна; з тонни руди не виплавити понад тонну металу навіть за найпрогресивніших технологій тощо. Тому за конкретної кількості та структури виробничих ресурсів можливо виробити тільки якийсь обмежений обсяг продукції. Тобто можемо говорити про певну межу виробничих можливостей.
Це справджується і для окремої фірми, галузі чи економіки країни загалом.
Водночас суспільство може зменшити ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, підвищуючи ефективність використання ресурсів. Ефективність характеризує зв’язок між: кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, та кількістю отриманих товарів і послуг. Збільшення вироблених благ з конкретного обсягу виробничих ресурсів означає підвищення ефективності, а зменшення – зниження ефективності використання ресурсів. Нерідко кажуть, що аналітична економія – це наука про ефективність використання обмежених ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає: повну зайнятість; повний обсяг виробництва.
Повна зайнятість – це залучення всіх ресурсів до процесу виробництва. У суспільстві не має бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, якої не обробляють, працівників, які вимушено позбавлені роботи. Йдеться, звичайно, тільки про придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталені практика і звичаї визначають, які ресурси придатні для використання. Наприклад, законодавство і звичаї можуть передбачати, що працю дітей використовувати не треба; що для збереження родючості орні землі потрібно залишати під паром тощо. Залучення всіх ресурсів до виробництва ще не означає, що їх використовують ефективно. Потрібно також забезпечити повний обсяг виробництва.
Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, щоб найповніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовують. Повний обсяг виробництва передбачає два види ефективності -розподільну та виробничу.
Перед кожним суспільством виникає проблема розподілу обмежених ресурсів між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі треба відвести під пшеницю, а скільки -під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучити у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки у перукарні тощо? Розподільна ефективність означає, що ресурси залучають у виробництво саме тих товарів і послуг, які найбажаніші й найпотрібніші у цей час суспільству. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна в цьому разі забезпечити високу ефективність?
Оскільки ресурси рідкісні, то економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому люди мусять вибирати, які продукти виробляти, а від яких відмовитися. Тому перед кожною людиною, фірмою і суспільством загалом виникаєпроблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання обмежених ресурсів, визначення умов і напрямів використання обмежених ресурсів.
Економічна теорія в цьому виходить з постулату раціональної поведінки суб’єктів господарювання, раціонального ведення господарства. Передусім це стосується головного суб’єкта господарювання – Номо есономікус. Уважають, що така людина раціональна, добре поінформована щодо бізнесу і намагається отримати максимальний результат з мінімальними затратами обмежених ресурсів. І хоч така передумова досить нереальна, теорія оптимальної поведінки є своєрідним керівництвом у раціональній діяльності.
Насправді ж люди завжди стикаються з альтернативними витратами. Тому раціональний суб’єкт господарювання для того, щоб зробити оптимальний вибір, має підраховувати не тільки майбутні витрати, а й витрати невикористаних (втрачених) можливостей.
Крива виробничих можливостей
Для найліпшої ілюстрації проблеми вибору необхідно зробити декілька припущень, а саме:
економіка функціонує за умов повної зайнятості й досягає повного обсягу виробництва;
наявні ресурси постійні і за кількістю, і за якістю;
технологія виробничих процесів є постійною. Припущення 2 і З означають, що ми розглядаємо ситуацію на певний момент часу або за дуже короткий проміжок часу. Для тривалого періоду ці припущення були б нереалістичними;
розглядаємо двопродуктову модель економіки, тобто припускаємо, що виробляють не величезну кількість товарів і послуг, а лише два продукти, наприклад, масло(А) і трактори(В).
К
Висновки
1. Аналітична економія ґрунтується на двох фундаментальних фактах: по-перше, матеріальні потреби людей практично безмежні, вони постійно зростають; по-друге, економічні ресурси обмежені. Породженням і соціальним виявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси за їхніми суб’єктами поділяють на особисті, групові, національні (суспільні).
2. Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов’язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Групові інтереси – це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи. Національні економічні інтереси – це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованість платіжного балансу тощо.
3. Економічні ресурси охоплюють: по-перше, людські ресурси (працю і підприємницький хист); по-друге, матеріальні ресурси (земля і капітал). Земля як економічний ресурс містить усі дарові блага природи, які застосовують у виробництві Капітал, або капітальні блага, – це всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди тощо. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є четвертим економічним ресурсом.
4. Виробничі ресурси називають ще факторами виробництва. Фактор праці -праця зайнятих у виробничому процесі працівників. Важливими характеристиками праці є: тривалість робочого дня, визначена фізичними і моральними межами; продуктивність праці, визначена кількістю виробленої за одиницю часу продукції; інтенсивність праці, що характеризує напруженість праці й визначена затратами праці за одиницю часу. Фактор капіталу – це створені раніше засоби виробництва. Виділяють основний і обіговий капітал. Основний капіталслугує людям багато років;обіговий витрачається за один виробничий цикл. Використання основного капіталу супроводжується фізичним і моральним зношенням. Зношені елементи основного капіталу заміщають за кошти амортизаційних відрахувань; прискорена амортизація.
Фактор земля – відображає вплив природних умов на виробничий процес. Земля є виходовим матеріалом для виробництва і місцем, де розміщують виробничі структури, вона ще й засіб ведення сільськогосподарського виробництва.
Фактор підприємництва є рисою людського ресурсу і характеризує підприємницьку активність господарської діяльності.
5. Економічна теорія ґрунтується на тому, що вся праця у виробництві є продуктивною, тобто вся вона створює суспільний продукт. Виділяють сфери матеріального і нематеріального виробництва. Результатом суспільного виробництва є суспільне багатство. Важливі поняття, пов’язані із суспільним виробництвом, такі: суспільний продукт, відтворення (просте й розширене), ефективність, економічне зростання, екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.
6. Ефективна економіка передбачає повне залучення ресурсів і повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва досягають за виробничої ефективності – виготовлення кожного продукту з найнижчими витратами виробництва, і за розподільної ефективності – виробництва найбажанішої для суспільства продукції.
7. Економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва перебуває на кривій виробничих можливостей; у такій економіці доводиться жертвувати випуском одних товарів і послуг задля збільшення виробництва інших.
8. Відсутність повної взаємозамінюваності ресурсів зумовлює дію закону зростання альтернативної вартості. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися або нею жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називають альтернативною вартістю цього продукту.
9. З часом технічний прогрес, збільшення кількості та поліпшення якості ресурсів дають змогу економіці виробляти щораз більше всіх товарів та послуг, тобто зазнати економічного зростання.
10. Вибір суспільством структури поточного виробництва є визначником майбутнього положення кривої виробничих можливостей.