Тема 10. Витрати, їх суть і структура. Теорії витрат і доходу

1. Витрати виробництва

Кожне виробництво пов’язане з витратами сировини, робочої сили, устаткування, землі, електроенергії і т. ін. Нові блага неможливо створити без необхідних ресурсів. Усі ресурси мають обмежений характер. Кожен з них може бути використаний для виробництва різних продуктів. Ресурси, що витрачені на виробництво даного товару, втрачені (загублені) для виробництва інших товарів. Наприклад, для виробництва велосипедів використовуються металеві труби, які можна застосувати при створенні дитячих візків, каркасів для теплиць. З деревини можна робити меблі та папір. З цих прикладів видно, що будь-які витрати на виробництво якого-небудь товару носять альтернативний характер.

Виробники повинні постійно рахувати витрати на виробництво того чи іншого продукту. Витрати – це сума коштів, витрачених на виробництво продукції.

Існує два підходи до визначення витрат: бухгалтерський і економічний. Поняття бухгалтерських і економічних витрат пов’язане з зовнішніми і внутрішніми витратами. Зовнішні (явні) витрати – це витрати підприємства на придбання ресурсів у зовнішніх постачальників. Внутрішні (неявні) витрати можна визначити як вартість факторів виробництва, що знаходяться у власності господаря підприємства.

Бухгалтерський підхід до визначення витрат розглядає тільки зовнішні витрати (рис. 10 .1). Усі ці витрати відбиваються в бухгалтерських рахунках і поділяються на прямі і непрямі. При визначенні економічних витрат окрім бухгалтерських беруться й внутрішні витрати, що враховують вартість ресурсів, що належать фірмі (рис. 10.2).

БУХГАЛТЕРСЬКІ (ЗОВНІШНІ) ВИТРАТИ

Прямі		Непрямі
Витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати		Накладні витрати
		Амортизація
Витрати на паливо та енергоресурси		Зарплата управлінському персоналу
Зарплата робітників		Відсотки на позикові засоби

Рис.10.1 – Структура бухгалтерських витрат

Е КОНОМІЧНІ ВИТРАТИ

Рис. 10.2 – Структура економічних витрат

2. Доходи виробництва

Мета кожного підприємства – одержати максимальний прибуток. У мікроекономіці розглядаються поняття доходу і прибутків, досліджуються умови їх максимізації.

Сукупний дохід (TR) – це виторг від продажу товарів і послуг: TR = Р·Q,

де Р – ціна одиниці продукції; Q – кількість проданих одиниць продукції.

Середній дохід (АR) – це дохід на одиницю проданої продукції: АR = TR/Q.

Граничний дохід – це приріст сукупного доходу при продажі додаткової одиниці продукції: MR = dTR/dQ.

Прибуток (Pf) – це різниця між сукупним доходом (виторгом) і витратами на виробництво. Розрізняють нормальний прибуток, бухгалтерський та економічний. Нормальний прибуток – плата, яку повинна робити фірма, щоб придбати й утримати (у рамках даного підприємства) підприємця. Бухгалтерський прибуток – це різниця між доходами фірми і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. Економічний прибуток – це надлишок доходу над економічними витратами.

Із наведених визначень видно, що економісти і бухгалтери по-різному визначають величину прибутку. Прибуткова справа для бухгалтера може бути збитковою для економіста. Така ситуація складається тоді, коли використовувані ресурси дають менший результат, ніж могли б отримати при використанні іншим способом.

Економічний підхід при розрахунку прибутку має винятково важливе значення для прийняття рішень. Бухгалтерський підхід важливий для поточної господарської діяльності (для оподатковування, розрахунку амортизаційних відрахувань). Економічний підхід має універсальне значення в організації бізнесу.

Щоб прийняти правильне рішення про вкладення капіталу й обсяг випуску, фірма також розраховує показники середнього прибутку (Apf) і граничного прибутку (MPf).

Apf = Pf/Q; MPf = dPf/dQ.