4. Командна економічна система та її характеристики

Командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути  такі  основні  структурні   елементи   цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб’єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв’язків між суб’єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки?

Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об’єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб’єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об’єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами.

Можливість задовольняти свої корпоративні інтереси в системі відносин власності, що склалися, відкидала у владних структур навіть думку про можливість та доцільність існування якихось інших, непідконтрольних їм форм власності, про необхідність існування конкуренції як внутрішнього двигуна розвитку економіки.

Монополія однієї (до того ж спотвореної) форми власності, виникнення на цій основі гігантських державних монополій в усіх сферах господарського життя позбавляли права на існування ринковий механізм управління економікою з його принципами «що виробляти», «як виробляти», «для кого виробляти». Його існування було неможливим без конкуренції, ринкового ціноутворення на основі дії закону попиту та пропозиції, інших ринкових важелів.

Специфіка відносин власності, що склалася в країнах соціалізму, визначала й специфіку механізму координації основних суб’єктів суспільного виробництва. Основу такого механізму визначав не ринок з його об’єктивними законами, а державне централізоване планування, тобто формування потреб, планів розвитку кожного суб’єкта та способів реалізації цих планів з єдиного центру. Тому відповіді на питання «що виробляти?», «як виробляти?», «для кого виробляти?» диктували не споживачі, а держава; обмежені ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами з їх суб’єктивним і суб’єктивістським баченням потреб та інтересів практично кожного суб’єкта виробництва, кожної людини. Наприклад, у середині 60-х років в СРСР державними органами було встановлено понад 700 показників з виробництва та реалізації, 400 – з використання капіталовкладень, 100 – по заробітній платі, праці, фінансах. І причина такої величезної кількості показників, за допомогою яких регламентувалася вся діяльність у народному господарстві, полягає не тільки в бажанні державних органів підкорити та проконтролювати найменші ланки економічної системи. Відсутність відчуття власника, господаря у величезної кількості активних суб’єктів економічних відносин, неможливість задовольнити власні потреби та інтереси законним шляхом приводила до розкрадання та розбазарювання величезної кількості ресурсів, до формування затратної або «абсурдної» економіки.

Оскільки між державою та громадянином не існувало такої проміжної ланки, як ринок, то узгодження потреб та інтересів відбувалося за допомогою тотального примусу. Фактично держава, державні органи визначали, які потреби, у якій кількості та коли (в порядку черги) може задовольнити людина. Намагання держави контролювати всі, без винятку, процеси у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання, відсутність ринкових важелів і зацікавленості в результатах своєї праці з боку більшості громадян породили стійкий ефект дефіциту практично на всі види продукції, в першу чергу на товари масового вжитку. Дефіцитна економіка на основі централізованого витратного ціноутворення стала, по суті, пануючою економічною моделлю розвитку народного господарства в СРСР та інших країнах, які стали на шлях експерименту з побудовою соціалістичного суспільства.

Отже, нежиттєздатність командно-адміністративної економічної системи була сформована в надрах самої системи, а її розпад -прискорений діями бюрократичного апарату на всіх його шаблях, небажанням поступитися ані крихтою влади в регулюванні економічних процесів, наростанням протиріч у соціальній системі.