6. Порівняльний аналіз моделей університетської освіти в. Гумбольдта і Дж. Ньюмена.

Класична ідея університету набула свого втілення у двох основних формах – ідеї дослідницького університету В. Гумбольдта, яка декларувала важливу роль наукової творчості у процесі навчання, та ідеї інтелектуального університету Дж. Ньюмена з особливою увагою до розвитку особистості студента увищому навчальному закладі

1. Класична ідея університету: модель університету Вільгельма фон Гумбольдта.

В історії вищої освіти відомі різні моделі організації університетського життя – від

найширшої автономії до контролю з боку державних або інших патронуючих органів.

Класична модель університету передбачала широку автономію і самоврядування. До

основних принципів університетського самоврядування історично належали:

• Виборність ректора, деканів, керівників кафедр, професорів, викладачів;

• колегіальний характер вищихорганів управління і прийняття найважливіших рішень;

• представництво в органах управління всіх категорій викладачів, студентів, підрозділів університету; вирішення проблем зв’язку університету з суспільством, державою через піклувальні та їм подібні ради;

• визнання вищим нормативним документом організації університетського життя його Статуту

За ініціативи В. Гумбольдта було засновано Берлінський університет (1809).

Дослідницький університет – це сучасна форма інтеграції освіти й науки, яка уже доволі давно визнана за кордоном і має там дуже добру репутацію. Сутність класичного дослідницького університету – інтеграція навчального процесу та фундаментальних наукових досліджень – уперше системно була визначена В. Гумбольдтом у ХІХ сторіччі. Девізом заснованого у 1809 році Вільгельмом фон Гумбольдтом університету в Берліні були слова: “Відданість науці”. Оскільки головним завданням вищих навчальних закладів В. Гумбольдт вважав поєднання „об’єктивної науки і суб’єктивного знання”, залишаючи провідне місце за наукою, то основною ідеєю створення університету стала єдність науки і освіти, вдосконалення у конкретній науковій галузі упродовж життя, академічна свобода в дослідженні й навчанні.

Берлінський університет вважався одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів-комплексів, оскільки об’єднував Академію наук, Академію мистецтв, медичні лабораторії, обсерваторію, ботанічні сади, природознавчі й мистецькі колекції. Отже, передбачалосявідродження освітньо-наукової цілісності університету, включення його в громадське життя, державна підтримка університетської автономії. Проте, упродовж останньої третини ХХ століття ця класична модель зіткнулася із певними соціальними і економічними проблемами. По-перше, безпрецедентна масовизація вищої освіти у багатьох країнах Європи призвела до інфляції освітніх практик і до хронічного недофінансування вищої освіти. По-друге, було помічено, що високий рівень громадян із вищою освітою не має позитивного впливу на досить високий рівень безробіття у країнах-членах ЄС. Отже, знання, що мислилося як свобода, виявилося неефективним для вирішення „критичної маси” соціальних і економічних проблем.

Концепція дослідницького університету Вільгельма фон Гумбольдта є результатом органічного зв’язку філософії освіти й політичних поглядів німецького мислителя, при цьому вона обумовлена не в останню чергу виваженою позицією урядовця, що як державотворець з усією відповідальністю всебічно та глибоко усвідомлює зміст і наслідки своєї реформаторської діяльності. Реформування німецької системи освіти виступило не тільки адекватною відповіддю на нагальні економічні й політичні вимоги історичної доби, а й стало ідейно-духовною реакцією на кризу університету як культурно-соціальної інституції.

У концепції Гумбольдта університет є структурою, яка має безпосереднє відношення до питань існування й долі як окремого індивідуума, так і долі й існування цілого народу, його культурно-історичного розвитку. Проблема університету в контексті цілісної філософсько-світоглядної системи Гумбольдта постає як проблема виховання нації в найширшому розумінні цього слова.

У своїй реформаторській діяльності Гумбольдт послідовно провадить думку, що будь-яка життєздатна система утримується як збалансоване ціле, стійке й усталене, за умови залежності й єдності між окремими частинами, що зберігають незруйнованою притаманну їм своєрідність.

Теоретично обґрунтовуючи практичне значення університетів у житті й долі Німеччини, яка на той момент ще перебувала у стані надзвичайно складного формування єдиного культурно-історичного національного простору, Гумбольдт найперше керується думкою про те, що гарантією поступального розвитку держави та її цілісності перед зовнішнім оточенням є зростаюча моральна сила нації, що захистити державу від будь-яких негараздів і нещасть, які завжди можуть повторитися, здатна не стільки фізична міць чи засоби, а моральна сила народу, на яку держава може розраховувати, адже для цієї моральної сили «вже звичною стала постійна взаємодія з правлячою владою» і така моральна сила народу «вельми суттєво відрізняється від простої доброї волі» [5].

Відтак простежується внутрішня логіка в осмисленні Гумбольдтом соціально-культурних функцій університету як його духовної місії. За своєю формою університет в інтерпретації німецького мислителя і державного діяча виступає механізмом, який реалізуючи практично обидва типи органічних зв’язків, що утримують систему як ціле, має забезпечувати досягнення рівноваги й поступального розвитку суспільства. За своїм внутрішнім змістом університет виступає генератором духовності нації.

Наслідуючи принцип зв’язку між старими й новими формами життя, Гумбольдт намагається зберегти успадковане від середньовічних університетів поняття універсальності вищих навчальних закладів, поєднавши єдність дослідження і викладання, але саме в цьому поєднанні полягала принципова новизна класичної ідеї університету. Завдяки йому пріоритетним стає розвиток науки, запровадження нових форм дослідження й навчання, надання освіті академічного характеру. У контексті цієї ідеї університет поєднався з Академією наук, таке злиття науки з навчальним

процесом сприяло удосконалюванню знань, їх передачі й розповсюджуванню, відтак піднімало не лише рівень науки й освіти, а й загальний рівень культури суспільства.

Робота Ньюмена «Ідея університету » (« The Idea of ​​a University » ) є одним з класичних текстів , багато в чому заклали західну , європейську традицію філософського обговорення університету , розглянутого як суб'єкт соціальних змін . Однією їх фундаментальних ідей цієї роботи є всебічне актуальне обгрунтування місії університету - затвердження єдності людства. Обгрунтуванням цього подання служить переконання , провідне свій початок від « Метафізики » Аристотеля , - все знання утворює собою єдине ціле , або «коло» , з якого різні гілки пізнання виокремлює той чи інший сегмент. Ця думка виступає як принцип , що спрямовує всі міркування « Ідеї університету».

Безпосередня мета університету - культивування інтелекту . Інтелект розуміється Ньюменом як відносно стійка структура розумових здібностей індивіда , яку ототожнюють з системою розумових операцій , зі стилем мислення і стратегією вирішення життєвих проблем , з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що вимагає пізнавальної активності і володіє універсальними характеристиками.

Ньюмен справедливо вважав, що всі університети час від часу потребують оновлення у зв'язку з необхідністю приведення їх у відповідність з вимогами часу, але ніколи раніше університет не виступав в якості місця для формування індивідуального суб'єкта. Це було інше рішення проблеми єдності, спочатку присутнє в «ідеї університету», що розробляється в той час, коли у зв'язку з виникненням нових націй почали з'являтися свої, національно забарвлені моделі університетської освіти.

Освіта в університетському проекті Ньюмена займає провідне місце , але не навчання . Серед методів викладання Ньюмен виділяє два основних , у одного - філософська мета , а у іншого - механічна . При цьому Ньюмен не вибирає між ними , але вказує , що важливо ретельно підбирати цілі залежно від цілей освіти .

Як вважає Ньюмен , університет за своєю природою має ліберальну основу , тому що університет - вища осередок інтелектуальної культури , яка народжується завдяки вільному спілкуванню представників різноманітних знань , що втілюють ці знання своєю особистістю і всім способом життя , чому і наслідують студенти. Вся середа , в якій спочатку знаходяться студенти , - незамінна. Поза університету її неможливо більше спостерігати ніде . Таким чином , Ньюмен виступає носієм відомої традиції , що представляє університет як єдину корпорацію викладачів і студентів , що утворюють єдине співтовариство в пошуках себе і істини.

В основі моделі Ньюмена лежить особливе уявлення про самостійну , автономної діяльності студента . За задумом Ньюмена , студент , поміщений в духовну « екологічну нішу » університету , в першу чергу засвоює особливості цього середовища , рухаючись в порядку від загального до приватного . У нього складається і залишається на все життя прагнення до культурного розвитку власної особистості. Спочатку студент наслідує старшим в силу їх авторитету і досвідченості , в подальшому цього засвоєного поведінки починають наслідувати й інші люди, що оточують студента ( випускника ) поза стінами університету.

За Ньюмену , особистість студента , опиняючись високорозвиненою завдяки університету , з неминучістю стає локомотивом суспільного життя. Ліберальна особистість і є те достатня умова , завдяки якому досягається згода соціального та індивідуального інтересів . Вільність обрання студентом ліберального способу поведінки , як вважав Ньюмен , покликана забезпечити подальшу динаміку ліберальних установок , мотивів , а також основ соціального процесу , що концентрується навколо випускників університету.