5. Концепція освіти Платона.

Ніхто ліпше, ніж він, не показав того, що стабільність суспільства залежить від індивідів, які приносять користь іншим, докладають свою частку до загальної цілосте, роблячи те, до чого мають природні нахили. Отже, завдання освіти — виявити ці природні нахили й розвивати їх для суспільного добра. Багато положень освітньої теорії Платон переніс зі своїх попередніх концепцій про світ. Однак деякі тези, які не піддавалися інтелектуальному осмисленню, звузили застосування попередніх ідей. Філософ був далекий від концепції стислої множинносте дій, характерної для індивіда чи суспільної групи. Він обмежився невеликою кількістю класів відповідно до якостей людини у суспільному ладі.

Центральною ідеєю Платона стала думка про те, що організація суспільства безпосередньо залежить від усвідомлення мети її існування. Коли не знаємо мети, все залежить від волі випадку чи випадковосте. Допоки не усвідомлюємо мети й користе від неї, не матимемо критеріїв для раціонального вирішення; не знатимемо, які можливості варто стимулювати і який суспільний лад встановлювати. Ми не володітимемо інформацією про властиві рамки поширення дії — те, що називається справедливістю — як про характерну рису індивідуальної й соціальної організації. Однак як досягти розуміння остаточної мети й загального добра? Порушивши цю проблему, ми впритул підійшли до, здавалось би, нездоланної перешкоди — такі знання неможливо зберегти при несправедливому й позбавленому гармонії ладі. В іншому разі фальшиві цінності і перспективи відволікатимуть розум, вводячи його в оману. Дезорієнтоване й розірване поміж різними угрупованнями суспільство встановлює багато різних стандартів і моделей. За таких обставин індивідові важко зберегти послідовність і логічність мислення. Тільки абсолютна єдність логічна й послідовна. Суспільство, яке обстоює перевагу одних принципів над іншими незалежно від їхньої раціональної і пропорційної ролі, неминуче збивається зі шляху. Воно стимулює одні речі й оминає інші, формує розум, для якого удавана єдність — примусова й викривлена. Освіта безпосередньо ґрунтується на моделях, що їх породжують інституції, звичаї та закон. Тільки у справедливому суспільстві можна забезпечити належну освіту, і тільки ті, що мають відповідно вихований розум, здатні пізнати мету й правильно застосовувати принципи речей. Отже, здається, ми потрапили в замкнуте коло. Однак Платон зумів вийти з нього. Кілька людей-філософів, тих, хто любить мудрість, а отже, істину, за допомогою глибокого аналізу здатні в загальних рисах зрозуміти властиві моделі справжнього життя. Отож навести лад можна тоді, коли знайдеться могутній правитель, здатний створити державу за цими моделями. Освіта повинна вивчати людину, виявляти, що їй потрібно, забезпечуючи такими методами, які б визначали, яка робота буде відповідати її природним нахилам. Виконуючи свою роль і не переходячи меж, освіта здатна зберегти лад і єдність.

В історії філософської думки, хіба що крім Платона, важко знайти адекватнішу схему стосовно ролі освіти у збереженні соціального ладу чи захисті його через виховання молоді; неможливо відшукати глибшого розуміння освітніх функцій для виявлення та розвитку особистих здібностей і формування їх задля спільної діяльності з іншими. Однак суспільство, де народилася ця теорія, виявилося настільки недемократичне, що було годі сподіватися на вирішення цієї проблеми, яку так чітко окреслив Платон.

І хоча філософ виразно наголосив на тому, що становище індивіда в суспільстві не повинно залежати від народження чи багатства, а тільки від власної природи, яку покликана виявити освіта, він заперечував унікальність людини. За Платоном, індивід належить до деякого класу, кількість яких обмежена. Отже, випробувальна й відсіювальна функції освіти полягають у тому, щоб виявити, до якого із трьох класів належить людина. Не було усвідомлення того, що кожен індивід творить власний клас, як і не могло бути того, що необмежена варіантність активних людських якостей і їхніх поєднань формує здатність індивіда. Існує тільки три типи здатностей і можливостей в індивідуальній природі. Звідси випливає, що освіта за кожним із класів незабаром зможе досягти такого статичного рівня, що тільки розмаїття стане джерелом змін і прогресу.

Деякі індивіди, які прагнуть панувати над природою, належать до класу купців і робітників, що виражають людські потреби і забезпечують їх. Інших освіта робить благородними, наполегливими, сміливими. Вони стають громадянами, членами держави, захищають її під час воєн і бережуть внутрішній спокій у мирний час. Однак їх обмежує одне — вони не мають цілісного попищу на речі. Ця риса притаманна тільки тим, хто володіє найвищими знаннями. Вони, власне, і стають законодавцями держави, бо закони — універсальні, їхнє призначення — керувати частковим досвідом. Не мають рації ті, хто стверджує, ніби Платон намагався узалежнити індивіда від соціального цілого. Однак с рація в тому, що заперечення унікальності людини, ЇЇ несумірності! з іншими, а відповідно, невизнання того, що суспільство мусить змінюватися і все-таки бути стабільним, доктрина обмежених здатностей і класів співзвучні з ідеєю залежносте індивіда.

Ніхто ліпше за Платона не сказав, що тільки праця, яка відповідає вродженим здібностям людини, робить людей щасливими, а суспільство — добре зорганізованим. Ніхто ліпше не довів, що первинний обов’язок освіти — виявляти цей хист і розвивати його для ефективного використання. Проте прогрес у сфері знань переконує нас у поверхневому підході Платона до індивідуальносте, її оригінальних здатностей, які неможливо увібгати в кілька чітко відокремлених класів; життя вчить, що природних здібностей нескінченно багато й усі вони різноманітні. Однак, з іншого боку, на деякому рівні демократії суспільства організації намагаються використати своєрідні й розмаїті риси індивіда поза класами. 1 хоча освітня філософія Платона., безсумнівно, була революційна, попри те вона тяжіла до статичного ідеалу. Він зазначав, що зміна або чергування подій свідчить про прихід беззаконня, бо справжня реальність незмінна, і навіть якщо завдяки Платонові відбулися радикальні зміни в суспільстві, він був переконаний, що зміни у жодному разі не мають бути. Встановлено остаточну мету життя, на суспільство накладено обмеження, пов’язані з цією метою, а тому навіть найменшої деталі не варто змінювати. Хоч ці зміни не завжди важливі, однак коли про них пам’ятати, ідея засяде в головах мужів, заражаючи всіх анархізмом. Недоліком цієї філософії було те, що вона чітко заперечила будь-які поступові вдосконалення освіти, завдяки яким поліпшиться суспільство. Належна освіта не може чекати до того часу, поки з’явиться ідеальне суспільство, аби зберегти його надбання. За Платоном, треба покладатися на щасливий збіг обставин, коли до влади в державі прийде чоловік із філософським складом розуму.