3. Ідея природної свободи і вільного виховання ж.-ж. Руссо.

Ідея вільного виховання має важливе місце у історії педагогічної думки. Протягом тривалого часу вчені, займаються теорією та практикою виховання, шукають можливість втілення ненасильницького впливу на підростаюче покоління. У історії чимало прикладів, коли ідею вільного виховання було покладено в основу життєдіяльності дитячих установ. Здебільшого такий досвід давав позитивний результат, тобто підвищувалася активність і самодіяльність вихованців, прокидався інтерес до навчання і виникало бажання трудитися. Але, на жаль, діяльність цих закладів, з різних обставин, обумовлених політичними, економічними та інші чинниками, тривала недовго. Такі установи закривалися, але це не зменшувало ентузіазму і відчуття впевненості у своїй правоті прихильників ідей вільного виховання.

Ж.-Ж. Руссо - ідеолог революційної дрібнобуржуазної демократії. Жан-Жак Руссо (1712-1778)-глибокий мислитель, гуманіст і демократ - дотримувався теорії природного права. Він стверджував, що в первинному, або "природному стані", люди були рівні між собою, вони відрізнялися чистотою моралі і були щасливі. Але виникла надалі приватна власність розділила світ на багатих і бідних, що призвело до нерівності в суспільстві, до викривлення моралі. Цьому сприяло також розвиток культури і науки феодального суспільства. У цілому Руссо не заперечував позитивного значення культури в історії людства, але він прагнув довести, що діяльність учених і митців може бути плідною, стане корисною народу, якщо вона підпорядкована суспільним цілям.

Як і всі французькі просвітителі XVIII ст., Руссо вважав, що покращити суспільні відносини можна шляхом правильно поставленого виховання. Твори Руссо відіграли особливо важливу роль в ідеологічній підготовці французької буржуазної революції вони отримали широку популярність у всьому світі.

Свої погляди на психічну природу дитини Руссо викладав у відомому творі «Еміль або про вихованні». Цікаво, що вважався в XVIII – ХІХ ст. однією з значних теоретиків виховання Руссо дітей не любив і не виховував навіть власних нащадків, воліючи віддавати їх відразу після народження, у притулок. Проте, його заслугою у цьому, що він навів в цілісну картину усе те, що до цього часу було відомо про природу дитини, про її розвитку.

Роман-трактат «Еміль, або про вихованні» є основним педагогічним твором Руссо, воно повністю присвячено викладу його поглядів виховання; у ньому розумне виховання розуміється Руссо як засіб громадського перебудови. У вашому романі діють два персонажа - Еміль (від народження до 25 років) і провів з нею усі роки вихователь, виконує роль батьків. Еміль виховується далеко від розбещуючого людей суспільства, поза соціального середовища, на лоні природи.

Що таке «виховання»? У сучасному Руссо суспільстві існувало розуміння виховання як перероблення дитини дорослими за встановленим зразком з допомогою літератури, релігії, і т.п. і перетворення його шляхом навчання у таку людину, потрібного для відповідного «місця» у суспільстві. Руссо протиставив такому вихованню особистість, виховану засобами природи, зі своїми природними інтересами,руководствующуюся у житті власними природними здібностями. Якщо панує виховання прагнуло зробити людинивидрессированним і який осягнув всі тонкощі етикету, то тут для Руссо вихований людина - це глибоко людяна особистість, яка домоглася розвитку своїх здібностей і обдарувань.

Основою педагогічних поглядів Руссо становить теорія природного виховання, яка міцно пов`язана з його соціальними поглядами, з його вченням про природному праві. Руссо стверджував, що людина народжується досконалим, але сучасні громадські умови, існуюче виховання спотворюють природу дитини. Виховання сприятиме його розвитку у разі, якщо придбає природний,природосообразний характер.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що на дитину впливають три чинники виховання: природа, люди і суспільство. Кожний з факторів виконує свою роль: природа розвиває здібності та почуття; люди вчать, як ними користуватися; предмети і явища збагачують досвід. Всі разом вони забезпечують природний розвиток дитини. Завдання вихователя - з гармонізувати дію цих чинників. Найкращим вихованням Ж.-Ж. Руссо вважав перш за все самостійне накопичення життєвого досвіду. Достатній запас такого досвіду міг бути придбаний до двадцятип'ятирічному віком. Саме в цьому віці змужніння людина як вільна особистість може стати повноправним членом суспільства.

Відповідно до цих чинників і сутність виховання розуміється Ж.-Ж. Руссо по-різному. Якщо йдеться вихованням природою, то тут Руссо, як вказувалося вище, ототожнює виховання з недостатнім розвитком (виховання є внутрішнє розвиток наших здібностей й органів).Коли він говорить про вихованні через речі, нині вона розуміє під вихованням сприяння дитині у придбанні власного досвіду. І, нарешті, коли розглядається виховання з боку, то тому випадку під вихованням розуміється керівництво дітьми. Отже, сутність виховання можна наступній схемою: саморозвиток - сприяння - керівництво.

Визнаючи, що людське природа є досконалою, Руссо ідеалізував природу дитину і вважав за необхідне подбати створення умов, де всі притаманні їй від народження задатки міг би безперешкодно розвиватися. Вихователь має не нав`язувати дитині свої і переконання, моральні готові правила, а повинен надавати можливість, при якій вона зростатиме і розвиватися вільно, співвідносно з природі й наскільки можна усувати усе те, що цьому може зашкодити. Природне виховання має з'явитися цілющим процесом, в якому враховуються схильності та потреби дитини, але не береться до уваги необхідність підготовки до суспільних обов'язків. Внутрішньою мотивацією цього процесу стає прагнення дитини до самовдосконалення.

Отже, природний виховання - це вільне виховання.