25. Порівняльна характеристика суб’єкт-об’єктної та суб’єкт-суб’єктної парадигми освіти.

Педагогічний процес за своєю суттю є комунікацією – організованим спілкуванням між усіма його учасниками, форми і зміст якого відповідають вихідним принципам певної освітньої парадигми. Тому будь-які інновації в педагогічному процесі неможливі без оновлення характеру педагогічної комунікації, насамперед комунікації між педагогами та учнями/студентами. Так, С. Ф. Клепко, здійснюючи порівняння суб’єкт-суб’єктної і суб’єкт-об’єктної парадигми, показує їх полярність за цілим рядом ознак, які стосуються саме їх комунікативного наповнення

Суб’єкт-суб’єктна парадигма Готовність педагога змінити свою позицію Стимулювання зворотного зв’язку Орієнтація педагога на розуміння Урахування індивідуальних особливостей учнів Переважання самооцінки студентів і оцінки з боку групи

Суб’єкт-об’єктна парадигма Подавання педагогом «готових істин» Робота без зворотного зв’язку Орієнтація педагога на повідомлення, передачу Орієнтація на середнього учня Оціночні дії закріплені за педагогом

Як можна побачити, комунікативна модель, що характерна для суб’єкт-об’єктної парадигми, по суті не містить можливостей для освітньо-комунікативних проекцій мистецтва жити. У її межах можливо було б здійснювати лише «повчання, як жити», що суперечить вихідним настановам мистецтва жити, яке не може спиратися на готові правила й рецепти.

Зі становленням особистісно-орієнтованої парадигми в царині освіти відбувається зміна статусних ролей педагогічної взаємодії на користь діалогічної форми організації педагогічного процесу. На думку більшості розробників нової освітньої парадигми саме діалог є найбільш адекватною формою реалізації суб’єкт-суб’єктної навчальної взаємодії. Тут вихідними стають педагогічно-антропологічні настанови діалогічних концепцій М. Бахтіна, О. Больнова, М. Бубера, Б. Вандельфельса, К. Ясперса, М. Шелера та інших представників комунікативної філософії. У цих концепціях наголошується, що людське буття як спів-буття з іншими має діалогічний характер і розгортається як Я-Ти відношення. Тільки через таке відношення відбуваються становлення й розвиток людини і як людини, і як особистості, долається відчуття чужинності й ворожості світу, окремішності та ізольованості від світу.

26. К. Ясперс про університетську освіту.

Ідея університету як місця передачі й поширення знань, пошуку істини і формування наукового пізнання зіткнулася з ідеєю університету як простору для бізнесу та підприємництва. Створюються так звані корпоративні університети, тобто має місце тенденція перетворення університету на інституцію продукування прикладних знань. Прагнення академічних навчальних закладів до створення комерційних філіалів чи консорціумів, орієнтованих на отримання прибутку, концентрація зусиль на організації й проведенні прикладних дослідженнях – ці тенденції потребують невідкладних змін у сфері університетської освіти. Девальвація академічних цінностей породжує проблеми кадрової політики, зниження якості навчання та викладання, які є магістральними для всіх університетів світу, незалежно від їхнього статусу, географічного розташування, національно-культурної своєрідності та освітніх традицій.

Карл Ясперс «Ідея університету»

К. Ясперс, видатний німецький філософ ХХ ст., професор Гейдельберзького університету, виокремив чотири основні завдання університету:

– дослідження, навчання й здобування певних професій;

– освіта і виховання (відокремлена освіта вже не освіта, а тепличне вирощування далекої від реальності естетської інтелектуальності);

– базоване на спілкуванні духовне життя (завдання може бути виконаним за умови спілкування мислячих людей);

– космос наук (за своєю природою наука є цілим, а структура університету презентує сукупність наук).

«Ці завдання Університет реалізує своєю ідеєю: Університет – це водночас дослідницький і навчальний заклад, царство освіти, життя, що базується на спілкуванні, космос наук. Кожне із завдань набуває тим більшої сили, сенсу, ясності, чим більшим є їхнє взаємопроникнення. В принципі, одне завдання не можна відділити від іншого, не спровокувавши при цьому розпаду субстанції Університету чи занепаду й спотворення суті цих завдань. Усі завдання зумовлюють життєздатність ідеї Університету як цілого».

*** Філософія складає теоретико-світоглядну основу й методологію всіх інших наук. Провідні університети світу розглядають її не просто як навчальний предмет, але і як духовне підґрунтя навчально-виховного процесу. Як писав у свій час відомий німецький філософ Карл Ясперс, «університет збідніє, якщо це живе духовне підґрунтя припинить своє існування, якщо запанує філологія без філософії, технічна практика без теорії, безкінечні факти без ідей, наукове дисциплінування, а не дух»