19. Людинотворча місія освіти.

Людинотворча місія завжди  властива школі, але з новою силою актуалізувалася в наші дні, що пояснюється завершенням радянського періоду «мас», «класів» і «прошарків», демократизацією суспільного життя, поверненням до самоцінності людини й людино центризмом, запиту на особистості та утвердження поваги до автономії внутрішнього «Я».

Географічно Україна розташована в центрі Європи, але в силу історичних реалій має досвід перебування в ціннісному просторі європейської  цивілізації, тому сучасна школа повинна реалізовувати свою місію щодо формування в українців особистих рис європейської ідентичності.

Сучасний глобалізований світ спонукає школу до нової місії впровадження моделей відкритої освіти, формування людини, яка усвідомлює взаємовпливи культур, взаємозалежність економіки, екології і політики. Тому школа, виховуючи громадянина України, має сформувати в ньому українську, європейську і світову ідентичність. В історичній ретроспективі ми можемо бачити, як революціонізували компоненти історичної емісії нашої школи.

Сучасний етап розвитку шкільної освіти в Україні характеризується пошуком ефективних механізмів регулювання суспільних відносин у навчанні, вихованні, професійній і загальнокультурній підготовці молодого покоління, модернізації змісту шкільної освіти з урахуванням потреб часу і тенденцій цивілізаційного поступу. Повернення країни в європейський освітній простір зумовлює необхідність створення конкурентоспроможної й гнучкої системи шкільної освіти. При цьому нагальною є потреба дослідження витоків життєдайних джерел національної педагогічної думки і традицій шкільництва з урахуванням спільності європейського і світового освітнього простору,взаємовпливів українського самобутнього і загально цивілізованого.

Українська школа – найважливіший елемент держави у формуванні інтелектуального потенціалу нації – має свої давні витоки і традиції. Адже вона є невід’ємним атрибутом формування модерної української нації й за належним їй правом стоїть поряд із святими  для кожного українця поняттями незалежності і державності.

Звернення до історії розвитку і шкільництва дає можливість проаналізувати здобутки сучасності, досягнення освіти з викликами цивілізаційних зрушень. Школа впродовж своєї історичної ретроспективи стала живильним середовищем для формування національної ідеї та усвідомлення національної ідентичності. Академік Василь Кремень зазначає: «Особливість втілення національної ідеї в освіті полягає в тому, що вона «оживляє» прагматизм сталого, догматизму знання та існування. Результатом такого впливу є ідеалізація окультурення світу людини, що робить духовним «виробництво», яким займається освіта, виробництвом людської душі» (Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. – К., 2007.- С.564).

Одним  з найбільш визначних явищ для цивілізаційного розвитку української нації було її входження до світу християнських народів. Християнство визначило цілісні основи розвитку суспільства. В лоні християнської церкви зародилися українські школи.

Історики В.Біднов, М. Грушевський, Н. Полонська-Василенко довели, що літописи фіксують історичний період заснування школи – час князювання Володимира Святославовича. Саме 989 рік вважають датою заснування перших шкіл у Київській Русі. Як зазначає В.Біднов,  історія школи, а водночас і освіти в Україні, починається відколи Володимир Великий (980-1015) почав організовувати християнську церкву. Давні зв’язки українського народу з Візантією дали можливість зрозуміти її культурну перевагу над Україною, а водночас викликали серед вищих верств суспільства бажання розвивати національну культуру. Володимир Великий був прихильником такого культурного зближення Русі з Візантією через хрещення свого народу та встановлення родинного зв’язку з імператорським візантійським двором. Це було зроблено згідно з традиційною хронологією близько 988 року. Для зміцнення християнства й поширення греко-візантійської культури незабаром після прийняття християнства Володимир засновує в Києві школу для вищих верств українського громадянства.