16. Освіта як суб’єкт-суб'єктна взаємодія.

Суб’єкт-суб’єктна педагогічна взаємодія в умовах вищої освіти зумовлюється наявністю двох активно діючих суб’єктів – викладача і студента. Як зазначають науковці, відповідальність за керівництво навчально-виховним процесом значною мірою лежить на викладачеві. Сааме він створює педагогічні ситуації, в яких студенти отримують простір для розвитку власної ініціативи, самооцінки, позитивних зрушень у навчально-пізнавальній діяльності, завдяки чому розвиваються їхні здібності, реалізується особистісний потенціал. Саме від педагога, його установок, загальної й педагогічної культури, особистісних рис значною мірою залежить організація навчального процесу. Сучасні вимоги до навчальної діяльності викладача передбачають визнання студента як суб’єкта навчання, залучення його до організації навчального процесу; прояв гуманної педагогічної позиції; вміння створювати й постійно збагачувати культурно-інформаційне й предметно-розвивальне освітнє середовище; вміння працювати зі змістом навчання; володіння різноманітними педагогічними технологіями, вміння надавати їм особистісно-розвивальну спрямованість. Особистість викладача є дієвим чинником формування особистості студента; важливою передумовою конструктивного професійного педагогічного спілкування є професійно значущі якості педагога, що розкриваються у процесі міжособистісної взаємодії.

17. Григорій Сковорода про самопізнання та спорідненість виховання з природою.

Видатний філософ і гуманіст Г. С. Сковорода значну увагу приділяв проблемі самопізнання, яке вважав шляхом до щастя людини. Великого значення він надавав інтелекту. Розум для людини — це основне, без нього воля сліпа. Освіта, наука — джерело розумового розвитку людини. Він закликав кожного до пізнання своєї «сродності», тобто природних задатків, нахилів до праці за покликанням. Сума знань — це ще не все. Потрібно виховати людину високоморальною, розумною, благородною.

Є така поведінка людей, яка спрямована на досягнення щастя. А щастя людей — у їх «сродній» праці.

Сковорода вимагав виховання в народі патріотичних почуттів, любові до Великої Русі, до дружби між людьми.

Його ідеї патріотизму, гуманного ставлення до особистості, глибока віра в силу розуму, нетерпиме ставлення до знущання з людини, до брехливості, жадібності, плазування мали прогресивне значення.

Визначне місце в теорії морального становлення належить його поглядам на працю та трудове виховання.

Учення Г. Сковороди про трудову діяльність органічно пов'язане і його теорією щастя людини, самопізнання «сродності».

Праця — природна потреба кожного, але тільки праця вільна, «еродна». Щастя людини, писав Сковорода, — у спорідній праці її для суспільного добра. Загальне благо і особисте щастя повністю іалежать від того, чи працюватимуть люди відповідно до природних нахилів «еродності», чи ні. Він закликав: пізнай самого себе і відповідно працюй.

Учення Сковороди про працю і виховання любові до неї — цініий внесок до скарбниці філософської, етичної, педагогічної світової думки.