29. Поняття правої доктрини

Інколи стверджується, що джерелом МПрП є доктрина, зокрема - доктрина авторитетних вчених (переважна думка вчених). Більш переконливою є позиція, що доктрина – не є джерелом МПрП, або вважають що вона, хоча і відіграє певну роль у розвитку та вдосконаленні права та допоміжну роль у правозастосуванні при встановленні змісту застосовних норм, особливо норм іноземного права, все ж не є джерелом МПрП.

Беззаперечно, що глибокі, теоретично обґрунтовані пропозиції вчених, які аналізують проблеми МПрП, є суттєвою допомогою у процесі вироблення відповідних норм. Так було, наприклад, з про­позицією щодо запровадження при визначенні особистого статусу юридичної особи доктрини контролю, яку англій­ський суд вперше використав у відомій справі Даймлера.

30. Поняття, ознаки та види міжнародних звичаїв (див. 28)

31. Поняття міжнародного цивільного процесу. Його співвідношення із міжнародним приватним та цивільним процесуальним правом.

Міжнародний цивільний процес є засобом реалізації норм МПрП, оскільки тіль­ки завдяки йому визнаються або захищаються права осіб, що ви­никли в межах іноземного правопорядку. Проте, розглядаючи кон­кретні справи, суд завжди застосовує норми свого процесуального права. За таких умов «міжнародний цивільний процес» можна тлума­чити як національний судовий процес, ускладнений іноземним елементом, тобто таким, що здійснюється за тією чи іншою до­помогою іноземних судових органів.

Щодо міжнародного цивільного процесу – спеціальних міжнародних органів та спеціальних міжнародних норм не існує, на відміну міжнародного кримінального процесу. Але, стосовно арбітражного вирішення комерційних спо­рів є як міжнародні арбітражні органи (наприклад - Міжнародний комерційний арбітраж Міжнародної торгової палати у Парижі), так і міжнародні процесуальні норми (Арбітражний Регламент ЮНСІТРАЛ).

32. Поняття та наслідки обходу законів у мпп

Проблема обхо­ду закону зводиться до умисного створення штучних колізій та необгрунтованого перерозподілу компетенцій між законами. Саме тому в тих правопорядках, де існує дане застереження, суддя, перш ніж констатувати обхід закону і застосувати передбачені проти цього засоби, повинен довести, що:

• в певні, національні за своїм характером відносини, привне­сено іноземний елемент, завдяки чому її вилучено з-під дії правопорядку, якому вони повинні зазвичай підкорятись, і підпорядко­вано іншому;

• зазначена зміна правопорядків здійснена навмисно і штучно;

• за «нормально» застосовним правопорядком врегулювання даних відносин, по-перше, є імперативним і, по-друге,- менш ви­гідним для сторін чи сторони, ніж те, яке виникає у зв'язку з тим, що штучно використовується.

Розглядуваний інститут залишається таким, що не має ефективних засобів протидії.

Згідно зі ст. 10 зазначеного Закону правочин та інші дії учасни­ків приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними.