1. Зміст методології юриспруденції. Підходи та методи осягнення правової реальності.

Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. 

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;  Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:  ¨ методологія правознавства поки що не є самостійною юридичною наукою. Вона виникла і розвивалася всім комплексом наукового юридичного знання, а її функціональне призначення складається в обслуговуванні будь-якого наукового юридичного дослідження, тобто це загальнонауковий феномен, внутрішньо властивий правознавству в цілому і кожній його окремій науковій дисципліні зокрема.  ¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов'язані, взаємопроникають і збагачують один одного;  ¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об'єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;  ¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об'єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об'єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об'єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об'єкта.  Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв'язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.  ПРАВОВА РЕАЛЬНІСТЬ. Будучи фундаментальною науковою категорією теорії права, правова дійсність є складною та багаторівневою системою взаємопов’язаних та взаємоузгоджених елементів, які у сукупності ста- новлять автономну сферу людського буття мож виокремити: 1) теорію права, ідею права (природне право); 2) правові норми та закони (позитивне право); 3) правовий досвід та суспільну практику (правове життя) суспільства. Правова реальність є ідеальною категорією, тобто вона являє собою особливий вид буття — вид ідеального буття [5], суть якого тлумачиться як «те, що має бути» (у нашому випадку «право, яким воно має бути насправді»).  До характерних ознак правової реальності можна віднести ті, що вона: є особливою формою суспільного буття; є ідеальною категорією та поєднує в собі об’єктивний і суб’єктивний аспекти буття права та нерозривно пов’язана зі свідомістю, чуттєвістю, практикою здійснює вплив на учасників суспільних відносин; тісно пов’язана з культурними, економічними та полі- тичними чинниками, що існують у суспільстві; охоплює все коло правових феноменів (явищ) —забезпечує процес утворення права, його тлумачення та застосування;

Підходи:  -ІСТОРИЧНИЙ ПІДХІД,

-ЛОГІЧНИЙ ПІДХІД. 

-ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ПІДХІД.

-ПОРІВНЯЛЬНИЙ, СИСТЕМНИЙ ПІДХІД