1560

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 6 клас

Серія «Усі уроки»

Заснована 2010 року

Усі художні твори зі світової літератури 6 клас

CD-ROM

Харків «Видавнича група “Основа”» 2014

УДК 37.016+821

ББК 74.26+84(ТТД)

У74

Серія «Усі уроки»

Заснована 2010 року

У74	Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 6 клас : CD-ROM : [Текст] / укл. В. В. Паращич. — Х. : Вид. група «Основа», 2014. — 1555 с. — (Серія «Усі уроки»).
	ISBN 978-617-00-2134-2.
	Цей CD-ROM є невід’ємною складовою посібника Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 6 клас. — Х. : Вид. група «Основа», 2014 (I та II семестр в окремих книжках). Посібник містить твори з курсу світової літератури для 6-го класу шкіл з українською мовою навчання (українською та російською мовами) згідно з новою програмою Міносвіти. Уміщені тут тексти зручні у використанні: їх можна відкрити у форматі .pdf на комп’ютері; роздрукувати повністю або частково; вивести на екран мультимедійної дошки будь-яку цитату; копіювати уривки, зважаючи на нагальну необхідність, тощо. Для вчителів світової літератури загальноосвітніх навчальних закладів і студентів відповідного фаху педагогічних навчальних закладів.
	УДК 37.016+821 ББК 74.26+84(ТТД)
	Этот CD-ROM — неотъемлемая часть пособия Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 6 клас. — Х. : Вид. група «Основа», 2014 (I и II семестр в отдельных книгах). Пособие включает произведения из курса всемирной литературы для 6-го класса школ с украинским языком обучения (на украинском и русском языках) согласно новой программе Минобразования. Помещённые здесь тексты удобны в использовании: их можно открыть в формате .рdf на компьютере; распечатать полностью или частично; вывести на экран мульти-медийной доски любую цитату; при необходимости копировать фрагменты и т. д. Для учителей всемирной литературы общеобразовательных учебных заведений и студентов соответствующих специальностей педагогических вузов.
	Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 6 клас [Електронний ресурс] / укл. В. В. Паращич. — Електрон. текстові дані. (4 Мб). — Х. : Вид. группа «Основа», 2013. — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM). — (Серія «Усі уроки»). — Систем. вимоги: ПК Pentium або вище; 128 Мб ОЗУ; Windows XP або вище; SVGA 1024×768 та більше ; 4×CD-ROM дисковод; миша. — Загол. з екрану. — Диск уміщено в конверт 12×12 см.

ISBN 978-617-00-2134-2

© Паращич В. В., укладання, 2013 © ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2014

Зміст

Легенди та міфи Давньої Греції 14

Міф про Прометея 14

Міфи про Геракла 21

Народження героя 21

Гераклова юність 23

Одруження і безумство Геракла 24

Подвиг перший: Немейський лев 25

Подвиг другий: Лернейська гідра 26

Подвиг третій: Керінейська лань 27

Подвиг четвертий: Ерімантський вепр 29

Подвиг п’ятий: Авгієві стайні 31

Подвиг шостий: Стімфалійські птахи 34

Подвиг сьомий: Крітський бик 36

Подвиг восьмий: Діомедові коні 37

Геракл у Адмета 38

Подвиг дев’ятий: Іпполітин пояс 41

Геракл у Лівії 43

Подвиг десятий: Геріонові корови 45

Подвиг одинадцятий: золоті яблука Гесперид 47

Подвиг дванадцятий: пес Кербер 49

Інші подвиги Геракла 51

Деяніра 52

Іола 54

Смерть і безсмертя Геракла 55

Нарцис 58

Пігмаліон 61

Орфей і Еврідіка 62

Деметра і Персефона 66

Дедал і Ікар 72

Давньоіндійська міфологія 74

Творення 74

Про створення людей 75

Про чергування дня і ночі 75

Про золоті часи 75

Про потоп 76

Золоте яйце 76

Вішну бачить світ уві сні 77

Давньоєгипетська міфологія 78

Народження бога Сонця з океану Нун 81

Поява людей 81

Поділ неба і землі 82

Створення світу 82

Життя після смерті 82

Де живуть боги 82

Езоп 85

Лисиця і виноград 85

Езоп 85

Вовк і Ягня 85

Езоп 85

Крук і Лисиця 85

Езоп 86

Мурашки й Цикада 86

Іван Андрійович Крилов 87

Квартет 87

Іван Андрійович Крилов 87

Бабка та Муравель 87

Іван Андрійович Крилов 88

Вовк і Ягня 88

Жуль Верн 90

П’ятнадцятирічний капітан 90

Частина перша 90

Розділ перший. Шхуна-бриг «Пілігрим» 90

Розділ другий. Дік Сенд 96

Розділ третій. Судно, що потрапило в катастрофу 101

Розділ четвертий. Врятовані із «Вальдека» 107

Розділ п’ятий. «С» і «В» 111

Розділ шостий. Кит на горизонті 121

Розділ сьомий. Підготовка до полювання 127

Розділ восьмий. Смугастик 133

Розділ дев’ятий. Капітан Сенд 139

Розділ десятий. Наступні чотири дні 144

Розділ одинадцятий. Буря 152

Розділ дванадцятий. Острів на обрії 160

Розділ тринадцятий. «Земля! Земля!» 166

Розділ чотирнадцятий. Що робити? 174

Розділ п’ятнадцятий. Герріс 183

Розділ шістнадцятий. У дорозі 192

Розділ сімнадцятий. Сто миль за десять днів 199

Розділ вісімнадцятий. Страшне слово 208

Частина друга 215

Розділ перший. Работоргівля 215

Розділ другий. Герріс та Негоро 222

Розділ третій. За сто миль від берега 230

Розділ четвертий. Тяжкими шляхами Анголи 237

Розділ п’ятий. Лекція про термітів, прочитана в термітнику 244

Розділ шостий. Водолазний дзвін 251

Розділ сьомий. Табір на березі Кванзи 258

Розділ восьмий. Із записника Діка Сенда 264

Розділ дев’ятий. Казонде 272

Розділ десятий. Ярмарок 279

Розділ одинадцятий. Королівський пунш 286

Розділ дванадцятий. Похорон короля 292

Розділ тринадцятий. У факторії 299

Розділ чотирнадцятий. Вісті про доктора Лівінґстона 305

Розділ п’ятнадцятий. Куди може завести мантікора? 314

Розділ шістнадцятий. Мганнга 322

Розділ сімнадцятий. Униз за течією 327

Розділ вісімнадцятий. Різні події 334

Розділ дев’ятнадцятий. «С. В.» 340

Розділ двадцятий. Підсумки 346

Роберт Луїс Стівенсон 349

Острів скарбів 349

Частина перша. Старий пірат 349

Розділ 1. Старий морський вовк у заїжджому дворі «Адмірал Бенбоу» 349

Розділ 2. Чорний Пес навідується до капітана 353

Розділ 3. Чорна мітка 358

Розділ 4. Матроська скриня 362

Розділ 5. Кінець сліпця 366

Розділ 6. Капітанові папери 370

Частина друга. Корабельний кухар 375

Розділ 7. Я їду до Брістоля 375

Розділ 8. Під вивіскою «Підзорна Труба» 379

Розділ 9. Порох і зброя 383

Розділ 10. Плавання 387

Розділ 11. Що я підслухав, сидячи у діжці з-під яблук 391

Розділ 12. Воєнна рада 395

Частина третя. Мої пригоди на острові 399

Розділ 13. Як розпочалися мої пригоди на острові 399

Розділ 14. Перший удар 402

Розділ 15. Острів’янин 406

Частина четверта. Частокіл 410

Розділ 16. Подальші події, висвітлені доктором. Як було залишено корабель 410

Розділ 17. Доктор продовжує свою розповідь. Остання переправа човном 414

Розділ 18. Доктор продовжує розповідь. Кінець першого дня бою 416

Розділ 19. Знову розповідає Джим Гокінс. Гарнізон у блокгаузі 420

Розділ 20. Сільвер-парламентер 424

Розділ 21. Атака 427

Частина п’ята. Мої пригоди на морі 431

Розділ 22. Як розпочалися мої пригоди на морі 431

Розділ 23. Під владою відливу 435

Розділ 24. У човнику 438

Розділ 25. Я спускаю «Веселого Роджера» 441

Розділ 26. Ізраїл Гендс 444

Розділ 27. «Піастри!» 450

Частина шоста. Капітан Сільвер 453

Розділ 28. У таборі ворога 453

Розділ 29. Ще одна чорна мітка 459

Розділ 30. Слово честі 463

Розділ 31. Пошук скарбів. Вказівна стрілка Флінта 468

Розділ 32. Пошук скарбів. Голос у лісі 472

Розділ 33. Падіння ватажка 476

Розділ 34. І останній 481

Чарльз Діккенс 485

Різдвяна пісня в прозі. Різдвяне оповідання з привидуми (повість-казка) 485

Куплет перший. Привид Марлі 485

Куплет другий. Перший із трьох духів 500

Куплет третій. Другий із трьох духів 515

Куплет четвертий. Останній із духів 533

Николай Васильевич Гоголь 552

Вечера на хуторе близ Диканьки Повести, изданные пасичником Рудым Паньком 552

Часть первая 552

Предисловие 552

Часть вторая 557

Предисловие 557

Ночь перед Рождеством 560

Антон Павлович Чехов 595

Хамелеон 595

Антон Павлович Чехов 597

Товстий і тонкий 597

Джек Лондон 600

Жага до життя 600

Гаррієт Бічер-Стоу 615

Хатина дядька Тома 615

Розділ І. Знайомство з «гуманним» работорговцем 615

Розділ ІІ. Мати 623

Розділ ІІІ. Чоловік, батько і просто людина 626

Розділ IV. Вечір у хатинці дядечка Тома 630

Розділ V. Як одухотворена власність ставиться до зміни власника 641

Розділ VI. Втечу виявлено 647

Розділ VІІ. Мати бореться 655

Розділ VІІІ. Врятовані! 666

Розділ IX. Сенатор — теж людина 678

Розділ Х. Товар відправлено 692

Розділ ХІ. Невільницькі думки про свободу 701

Розділ ХІІ. Трохи інформації про один цілком законний бізнес 712

Розділ ХІІІ. Еліза у селищі квакерів 727

Розділ ХIV. Євангелина 734

Розділ XV. Про нового господаря Тома, історію його одруження і про рід Сен-Клерів 741

Розділ XVI. Про нову Томову господиню і її погляди на життя 754

Розділ XVII. Так борються за волю 770

Розділ ХVIII. Спостереження і погляди міс Афелії 784

Розділ ХІХ. Продовження попереднього 797

Розділ ХХ. Топсі 813

Розділ XХI. У Кентуккі 826

Розділ ХХІІ. «Трава засихає і в’яне цвіт» 830

Розділ ХХІІІ. Енрік 836

Розділ XXIV. Передчуття 842

Розділ XXV. Маленька проповідниця 847

Розділ XXVI. Невблаганна смерть 851

Розділ XXVII. Так закінчується усе земне 862

Розділ XXVIIІ. Довгоочікувана зустріч 868

Розділ ХХІХ. Беззахисні 881

Розділ ХХХ. Невільницький барак 887

Розділ ХХХІ. Дорога в незнане життя 894

Розділ ХХХІІ. Понурий занедбаний маєток 899

Розділ ХХХІІІ. Непокірна Кассі 906

Розділ ХХХІV. Доля квартеронки 912

Розділ ХХХV. Оберіг 922

Розділ ХХХVI. Емілі та Кассі 927

Розділ ХХХVIІ. П’янкий аромат свободи 933

Розділ ХХХVIII. Перемога 939

Розділ ХХХІХ. Хитрий задум 947

Розділ ХL. Страдник 955

Розділ ХLI. Молодий Шелбі 961

Розділ ХLII. Розповідь про привида 967

Розділ ХLIII. Передостанній 972

Розділ ХLIV. Визволитель 979

Володимир Галактіонович Короленко 983

Сліпий музикант 983

Глава перша 983

I 983

II 983

III 984

IV 987

V 988

VI 989

VII 990

VIII 992

IX 993

X 994

Глава друга 995

I 995

II 996

III 996

IV 997

V 999

VI 1000

VII 1001

VIII 1003

IX 1004

X 1005

XI 1006

XII 1008

XIII 1009

Глава третя 1010

I 1010

II 1010

III 1011

IV 1013

V 1014

VI 1017

VII 1018

VIII 1020

IX 1021

Глава четверта 1021

I 1021

II 1022

III 1023

IV 1024

V 1025

VI 1027

Глава п’ята 1027

I 1028

II 1029

III 1031

IV 1032

V 1033

VI 1035

VII 1036

VIII 1037

IX 1041

X 1042

XI 1044

XII 1044

Глава шоста 1045

I 1045

II 1046

III 1052

IV 1058

V 1061

VI 1064

VII 1065

VIII 1070

IX 1073

X 1075

Глава сьома 1077

I 1077

II 1078

Епілог 1080

Антуан де Сент-Екзюпері 1084

Маленький принц 1084

І 1084

II 1085

III 1086

IV 1088

V 1089

VI 1090

VII 1091

VIII 1093

IX 1094

X 1095

XI 1098

XII 1099

XIII 1099

XIV 1101

XV 1103

XVI 1105

XVII 1106

XVIII 1107

XIX 1107

XX 1108

XXI 1108

XXII 1111

XXIII 1112

XXIV 1112

XXV 1114

XXVI 1116

XXVII 1119

Мацуо Басьо 1121

Хокку (хайка) 1121

Роберт Бернс 1145

Мое серце в верховині 1145

Роберт Бернс 1145

Прощання з горами 1145

Генрі Лонґфелло 1146

Пісня про Гайавату (уривки) 1146

Джанні Родарі 1156

Листівки з видами міст 1156

Рей Дуґлас Бредбері 1157

Усмішка 1157

Роберт Шеклі 1162

Запах думки 1162

Астрід Анна Емілія Ліндґрен 1173

Брати Лев’яче Серце 1173

1 1173

2 1176

3 1179

4 1183

5 1187

6 1194

7 1201

8 1207

9 1216

10 1226

11 1232

12 1239

13 1245

14 1255

15 1264

16 1270

Астрід Анна Емілія Ліндґрен 1276

Міо, мій Міо 1276

Він у дорозі день і ніч 1276

У трояндовому садку 1281

Міраміс 1285

Чи зірки слухають, коли ми граємо для них? 1289

Колодязь, що ввечері шепоче 1292

Він їхав пущею... 1297

Зачаровані птахи 1304

У мертвому лісі 1308

Найглибша печера в найчорнішій горі 1313

Залізний пазур 1319

Страшнішого меча я ще не бачив у своєму замку 1325

Міо, мій Міо 1332

Міхаель Андреас Гельмут Енде 1341

Джим-кнопка та Лукас-машиніст 1341

Глава перша, у якій історія починається 1341

Глава друга, у якій прибуває загадкова посилка 1343

Глава третя, у якій майже приймається одне невеселе рішення, із яким Джим не згоден 1348

Глава четверта, у якій у море виходить незвичайний корабель і Лукас дізнається, що на Джима-Кнопку можна покластися 1352

Глава п’ята, у якій подорож океаном завершується і Джим бачить прозорі дерева 1356

Глава шоста, у якій велика жовта голова стає друзям на заваді 1359

Глава сьома, у якій Емма вдає карусель, а друзі знайомляться з одним онуком 1363

Глава восьма, у якій Джим із Лукасом знаходять загадкові надписи 1368

Глава дев’ята, у якій виступають циркові артисти і дехто замислює недобре проти Джима й Лукаса 1372

Глава десята, у якій друзі потрапляють у біду 1375

Глава одинадцята, у якій Джим несподіваним чином дізнається про свою таємницю 1382

Глава дванадцята, у якій починається подорож у невідоме і друзі бачать «Корону Світу» 1389

Глава тринадцята, у якій починають говорити голоси в «Долині Сутінків» 1392

Глава чотирнадцята, у якій Лукас має визнати, що без свого маленького друга Джима він би пропав 1396

Глава п’ятнадцята, у якій мандрівники потрапляють до чудернацької місцевості та знаходять згубні сліди 1402

Глава шістнадцята, у якій Джим Кнопка придбаває важливий досвід 1409

Глава сімнадцята, у якій уявновелетень пояснює свою незвичайність та виявляє вдячність 1413

Глава вісімнадцята, у якій друзі розстаються із уявновелетнем і застрягають у «Вустах Смерті» 1416

Глава дев’ятнадцята, у якій друзі ремонтують невеличкого вулканчика, а Емма отримує іншу зовнішність 1421

Глава двадцята, у якій один чистопородний дракон запрошує Емму на вечірню прогулянку 1429

Глава двадцять перша, у якій друзі дізнаються, що таке сумландська школа 1433

Глава двадцять друга, у якій мандрівники потрапляють під землю і бачать дива 1443

Глава двадцять третя, у якій мигдальська принцеса розповідає свою історію, а Джим раптом сердиться на неї 1449

Глава двадцять четверта, у якій Емма отримує незвичайну винагороду, а мандрівники — великий сніданок на будь-який смак 1455

Глава двадцять п’ята, у якій пані Мальцан прощається, а з Усландії приходить лист 1461

Глава двадцять шоста, у якій дітлахи розстаються, а плавучий острів потрапляє до сітей 1468

Глава двадцять сьома, у якій святкуються заручини, і книга ця закінчується приємним сюрпризом 1474

Крістіне Нестлінґер 1481

Конрад, або Дитина з бляшанки 1481

Глава перша 1481

Глава друга 1487

Глава третя 1495

Глава четверта 1504

Глава п’ята 1511

Глава шоста 1519

Глава сьома 1526

Глава восьма 1535

Глава дев’ята 1543

Глава десята 1546

Легенди та міфи Давньої Греції

Давньогрецька міфологія є одним із найяскравіших феноменів світової цивілізації. Вона не тільки засвідчила самобутність мислення, пізнання давніми греками закономірностей, що панують у світі, місця людини в ньому, а й сформулювала універсальний кодекс людської честі, виміри шляхетної поведінки. У ній вкорінені духовність, етичні принципи, культура багатьох європейських народів. Без знання її не пізнати глибин історії, багатьох релігійних систем, вершинних надбань літератури, музики, живопису, архітектури, кіно- та театрального мистецтв. Саме тому її вивчають студенти гуманітарних факультетів, а також небайдужі до свого духовного розвитку і рівня особистої культури.

Міф про Прометея

За давніх-давніх часів, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися в свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м’яса й не куштували, бо не знали мисливства.

Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар — у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко внизу під царством мертвих, похмурим Аїдом. Із своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та з голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних — титан Прометей.

Матір’ю його була велика Феміда, богиня справедливості й правосуддя. А батько — Іапет — належав до роду могутніх титанів, що їх здолав Зевс і скинув навіки у Тартар. Такої долі зазнав і Іапет, але зосталися його сини Атлант, Менетій, Прометей та Епіметей. Двох перших Зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: в Менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в Тартар, а величезному Атлантові надумав іншу кару — тримати на собі все небесне склепіння.

Відтоді стоїть Атлант, величезний, наче гора, і, наче гора, непорушний. Усе дуже, м’язисте тіло його напружилося і скам’яніло, він зігнувся під страшним тягарем, та мусить так вічно стояти.

Найменший Іапетів син, простодушний Епіметей, не був небезпечний Зевсові. А розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він, як ніхто, розумів, що дикі, свавільні титани не можуть правити світом,— для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум. І Прометей сам допоміг мудрому Зевсові стати до влади. Здавалося, все йшло до того, що Прометей буде найближчим Зевсовим другом. Та на заваді стали дрібненькі, ледь видні з Олімпу істоти — смертні люди.

Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати з землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки — молоді боги, що безжурно жили на Олімпі,— зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть взялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих Дарів.

Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей — титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.

Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

— Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину,— лукаво запросив Прометей.— Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.

Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів він з темнохмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав людям кару, аби дошкулити Прометею: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне,— у життєдайнім вогні.

— Хай їдять м’ясо, але сире! — гримів люто Зевс.

Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.

Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу,— адже Прометею було вже не вільно з’являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста — на людей зі щирого золота, що, наче живі, слугували богам.

А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.

Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Люди зажили тепер веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, топити мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не вхилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві вони навчилися думати і тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.

Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто в світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

У шаленій нестямі Зевс звелів закути титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосильних, нікчемних людей.

Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг — Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг.

Туди, де кінчається пустельна країна диких скіфів і велично здіймається до неба бескеття Кавказу, Сила і Влада привели непокірного титана, а за ними шкутильгав бог Гефест.

Він був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. Довго летів Гефест, цілий день, а надвечір упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати. Відтоді ж навіки оселився в його серці страх перед Зевсом. Той страх примусив його і тепер скоритися могутньому батькові.

Знову тяжко зітхає Гефест і здіймає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі.

— Бий молотом дужче, дужче! — суворо наказує Влада.— Щоб Прометей не зміг у путах і поворухнутися. Та не зітхай, не стогни,— він же Зевсів ворог, злочинець.

— Яке огидне моє ремесло! — розпачливо вигукує Гефест.— Хай би хто інший ним володів, тоді я не мусив би приковувати друга до скелі. О Прометею, сину великої Феміди! Я сам плачу з твоєї тяжкої муки, та мушу коритись невблаганному Зевсові.

Знову і знову гупає молот, від нього іде стоголоса луна, і здається, то стогнуть похмурі Кавказькі гори. Нарешті титана прикуто.

— От і добре! — озивається Влада.— До цієї скелі люди не дістануться, хоч би як хотіли зарадити своєму благодійникові.

— Ніхто йому тепер не зарадить,— скрушно мовить Гефест,— невблаганне-бо серце в Кроніона. Яку жорстоку кару він вигадав! Очам нестерпно дивитися на Прометея.

— Стережись, щоб за такі слова Зевс не покарав і тебе,— похмуро каже Влада і квапить Гефеста.— Годі вболівати за тим зухвальцем ходімо звідси. А ти, Прометею, можеш тепер ремствувати проти Зевса та дбати про жалюгідних смертних людей.

Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила і Влада, кремезні, негнучкі, наче витесані з каміння, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

— О божественний ефіре! О мати-земле і сонце ясне, всевидюще! О бистрокрилі вітри і ви, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!

Замовк Прометей, а навколо зашелестіло, задзвеніло в повітрі, наче від помахів легких пташиних крил. То прилетіли на великій крилатій колісниці ніжні жалісливі океаніди, що в своїх далеких підводних печерах почули брязкіт Прометеєвих кайданів. Той брязкіт пройняв їм серце пекучим болем, затьмарив ясні очі сльозами, і вони прилетіли, щоб хоч добрим словом полегшити муки свого любого родича.

За океанідами поспішав на крилатому коні сам старий Океан. Сивий, величний, він наблизився до Прометея і мовив:

— Іапетів сину! Нікого в світі я так не шаную, як тебе. І я прилетів від краю землі сюди, до її іншого краю, щоб ти послухав моєї ради: вгамуй своє горде серце, поступися перед дужчим. Адже ти сам гаразд знаєш: світом керує суворий самовладний бог. Не змагайся з ним! А я спробую випросити в нього для тебе швидке визволення.

— Не турбуйся мною, Океане,— відказав Прометей,— і не труди себе марно — невблаганний-бо Зевс. Згадай,— як він тяжко покарав мого рідного брата Атланта, завдавши йому на рамена все небесне склепіння. Згадай, як приборкав Зевс стоголового Тіфона, що повстав був проти всіх богів, а тепер лежить, придавлений горою, і так важко йому, що аж полум’ям дихає. Стережись і ти Зевса, він лихопомний, жорстокий, тож не здумай просити за мене. Я сам знесу свою кару.

Полетів назад засмучений Океан, а юні океаніди зосталися. Ламаючи свої ніжні й білі, як морське шумовиння, руки, вони зайшлися гірким плачем, і разом із ними тужно плакали всі смертні люди. Застогнала мати-земля, завирувало священне море, заплакали чистими сльозами джерела й річки, і навіть чорний Аїд задвигтів...

Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс, Та незабаром дізналася про це ревнива, заздрісна Гера і обернула Іо в телицю, ще й приставила пастухом до неї всевидющого Аргуса. Це чудовисько мало очей по всьому тілу стільки, скільки сяє зірок на нічному небі. Ті очі ніколи не заплющувалися всі відразу, навіть коли Аргус засинав, тож він стеріг бідолашну телицю і вдень і вночі. І за це заплатив життям: за наказом Зевса Гермес відтяв Аргусові голову.

Тоді розгнівана Гера наслала на Іо великого ґедзя, і той нещадно жалив телицю. Тікаючи від ґедзя, майже божевільна з болю, Іо опинилася серед Кавказьких гір і от добігла до скелі, де був прикутий Прометей.

Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчини, що стала жертвою жорстоких богів. Він чув про неї ще від своєї матері, віщої Феміди, і знав, що попереду в Іо ще багато поневірянь і мук.

— О, як ти, бідна, стогнеш! — співчутливо мовив Прометей.— Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе люди назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Найславетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.

— Зевс утратить владу? Хіба це можливо?

— Можливо, і він сам квапить той час.

— А як це станеться?

— Не можу сказати.

— А коли? — допитувалась Іо.

Але Прометей не міг розкрити їй великої таємниці, яку знав тільки він сам один. Колись, добуваючи для смертних руду в довгій, глибокій печері, Прометей так утомився, що ліг просто долі спочити і міцно заснув. Прокинувся він серед глупої ночі, скрізь було темно і тихо. Раптом його здивували якісь ледь чутні звуки. Він прислухався і почув тонесенькі старечі голоси, що протягло співали довгу тихомовну пісню про майбутнє людей і богів. То співали Мойри, богині невблаганної Долі.

Ось тоді Прометей і дізнався, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фетідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея. А синові Фетіди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був — чи смертний герой, а чи безсмертний бог. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос, і справдиться тоді батькове лиховісне прокляття.

Прометей не міг розповісти це Іо, він тільки запевнив нещасну, що Зевсова влада не вічна, але бідна телиця вже нічого не чула. Знову налетів на неї ґедзь, люто вжалив, і вона, наче божевільна, побігла світ за очі. Ще довго здаля долинали її болісні зойки і терзали титанові серце.

— Хай Зевс безжурно живе на Олімпі! — гнівно вигукнув Прометей.— Хай тішиться своїми громами та сипле на землю вогненні блискавки. Але настане день, коли справдиться прокляття його батька Кроноса!

Ці сміливі слова почув із своєї височини Зевс Громовержець. Он як! Покараний Прометей не тільки не скорився, а навіть погрожує йому, Всевишньому владареві! Збентежений Зевс послав до титана меткого Гермеса дізнатись, на яку таємницю натякає зухвалець і що чекає Зевса в майбутньому.

Гермес узув свої сандалі з маленькими золотими крильцятами і невдовзі опинився біля кавказької скелі.

— Слухай мене, Прометею,— владно мовив Гермес.— Батько всіх безсмертних і смертних хоче довідатись, що означають твої слова.

— Яка зарозуміла мова в цього прислужника богів! — вигукнув Прометей.— Хай Зевс не сподівається зробити і з мене такого прислужника. Я не проміняю свої страшні муки на ганебне рабство.

— Я не раб, а бог і вісник богів.

— Ненавиджу я всіх богів. А ти, Гермесе, маєш розум, наче в хлопчиська, коли гадаєш щось від мене дізнатись. І Зевс не дізнається, поки не звільнить мене від кайданів.

— А ти не боїшся, що Зевс розгнівиться ще дужче?

— Хай шаленіє, хай гримить з гніву і спалює скелі пекучим вогнем чи засипає крижаним снігом — все одно він не вирве з моїх вуст жодного слова.

Зненацька розлігся оглушливий грім, задвигтіла земля, захиталися скелі, сліпучо-вогненні блискавки розкраяли небо. Знявся рвучкий вітер, море збурилося і помчало на берег. Небо, море, земля наче злилися водно, все гуркотіло, стогнало, ревло.

Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню.

Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, багато людських поколінь одне за одним пройшли по землі, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Але нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.

Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав тієї таємниці про себе. З Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, просила вона Прометея помиритися з Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі муки, розчулило непохитного титана — він розкрив свою таємницю.

Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став загрозою ні йому, ні іншим безсмертним богам.

Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта,— разом із іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весіллі і зійшлися всі боги, і навіть вони не пам’ятали такого. А син Пелея і Фетіди — славетний Ахіллес — справді перевершив мужністю і силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.

У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо — Геракла — звільнити титана. Багато земель уже обійшов Геракл, уславивши себе неймовірними подвигами, і от опинився серед Кавказьких гір. Довго шукав він скелю із прикутим Прометеєм, аж нарешті побачив, як угорі шугонув величезний орел, почув стоґони нелюдського болю і поспішив на ті страдницькі зойки.

Незабаром Геракл був уже біля скелі, де висів прикутий титан і кровожерний орел рвав пазурами йому тіло. Підняв Геракл свій чималий лук і щосили напнув тятиву. Дзвінко заспівала стріла, вп’ялася в орла, і той упав мертвий додолу. Тоді Геракл виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві пута. Титан нарешті випростав могутнє тіло і відітхнув на всі груди. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик із скелі.

Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв страшні муки, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки і персні з коштовними камінцями. Так каже легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: в тих мужніх, волелюбних людей, що віддають свої сили і розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Прометеєвого вогню.

А сам Прометей оживає знову і знову в найкращих творах мистецтва. Так завдяки смертним людям став безсмертний тираноборець-титан.