1. 1)сутність фінансів. Теоретичне осмислення сутності фінансів є складним та відповідальним творчим процесом, оскільки лише на основі пізнання глибинних основ явища або процесу можна виявити чинники, що впливають на нього, дослідити при-чинно-наслідкові зв'язки та використовувати здобуті знання у практичній діяльності.

Для отримання найбільш повної системи знань про предмет фінансової науки, що дасть підстави стверджувати про максимально можливе пізнання його сутності, слід використовувати відомі науковому пізнанню підходи та методи.

За сутністю фінанси є об'єктивною економічною категорією. Вони відображають сукупність економічних відносин, пов'язану із розподілом та перерозподілом ВВП, а в окремих випадках й національного багатства країни з метою формування фінансових ресурсів та створення фондів грошових коштів і їхнього використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Процес розподілу й перерозподілу ВВП за допомогою фінансів супроводжується рухом грошових коштів, що набувають особливих різноманітних форм у вигляді доходів, нагромаджень, відрахувань, надходжень, що у сукупності становлять фінансові ресурси суспільства, які є матеріальними носіями фінансових відносин. Використання цих ресурсів здійснюється через фонди грошових коштів, які мають цільове призначення. Аналіз фінансових ресурсів, що використовуються у фондовій формі, як матеріальних носіїв фінансових відносин, дає можливість виокремити фінанси із загальної сукупності економічних категорій і виділити таку специфічну ознаку фінансів — фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням фінансових ресурсів, утворенням і використанням грошових фондів цільового призначення.

Глибоке пізнання сутності фінансів дає можливість сформувати оптимальну теоретичну модель розподілу ВВП, яка б створювала рівні можливості у реальному задоволенні економічних інтересів усіх учасників розподільного процесу. За допомогою такої теоретичної моделі, законів та інших нормативних актів суспільство може розробляти практичну модель, максимально наближену до теоретичної. Якщо теоретична модель — динамічна, то вона змінюється а урахуванням певного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та завдань, які стоять перед ним на перспективу. Порівняння цих двох моделей дає можливість без особливих зусиль виявити "вузькі місця", проблеми та розробляти реальні дієві шляхи їхнього подолання. Отже, розуміння сутності фінансів суб'єктами розподілу є необхідною запорукою вирішення усіх питань фінансової практики.

Протилежною категорією сутності фінансів є їхнє явище. За явищем фінанси як об'єктивна економічна категорія за умови прийняття законодавчих та нормативних актів набувають матеріального вираження у русі розподіленої вартості як за допомогою конкретних видів доходів, надходжень, нагромаджень, відрахувань, видатків, витрат тощо, так і за допомогою руху фінансових ресурсів у загальному. Зважаючи на неперервність відтворювальних та розподільних процесів, рух фінансових ресурсів, який називають грошовими потоками, в усіх суб'єктів розподілу теж є неперервним.

Отже, фінанси як явище відображають грошові потоки суб'єктів розподільних відносин, які характеризуються обсягами (наповненістю), спрямованістю і часом. У фінансовій теорії та практиці розрізняють вхідні, внутрішні та вихідні потоки. Множинність грошових потоків, розмежованих за часовими інтервалами, різноспрямованих і відмінних за видами грошових фондів (фінансових ресурсів) та обсягами, забезпечує належний рівень соціально-економічного розвитку країни та суб'єктів господарювання, реалізацію визначених Цілей і завдань.

Важливою умовою успішного господарювання є синхронізація грошових потоків — узгодженість у часі вхідних та вихідних грошових потоків, що забезпечує виконання зобов'язань кожного суб'єкта розподільних відносин, необхідну платоспроможність.

На мікрорівні відбуваються рух капіталу (фінансового, фізичного та людського), рух ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових), здійснюються товарні та грошові потоки. На макрорівні рух фінансових ресурсів та грошові потоки ізольовані від руху матеріальних ресурсів та товарних потоків.

Між сутністю фінансів та їхнім явищем послідковується тісний взаємозв'язок та суперечності, обумовлені законом єдності і боротьби протилежностей. Основні суперечності полягають у невідповідності якісної характеристики фінансів, визначеної теоретичною моделлю, та практичної реалізації цієї моделі за допомогою грошових потоків.

Наступними філософськими категоріями, які дають можливість сформувати концептуальні підходи до трактування фінансів, є зміст і форма.

За змістом фінанси відображають кінцеву мету розподільних і перерозподільних процесів — формування і використання фондів грошових коштів. Отже, грошові фонди є матеріальним змістом фінансів. Саме ці фонди є тією специфічною ознакою, яка відрізняє фінанси від усіх інших економічних категорій.

У фінансовій науці виділяють такі основні ознаки, характерні для фондів грошових коштів:

— наявність грошових фондів у суб'єктів розподільних відносин, які здійснюють свою діяльність в умовах суспільної власності (формування фондів грошових коштів для індивідуального споживання неможливе);

— законодавче та нормативно-правове забезпечення процесів формування і використання грошових фондів;

— односторонній рух грошових коштів у процесі формування і використання грошових фондів (немає еквівалентного обміну);

— цільовий характер коштів кожного грошового фонду;

— динамічність кожного фонду (кошти грошових фондів не нагромаджуються, а використовуються у міру надходження);

— мобільність (кошти грошових фондів використовуються насамперед на найнеобхідніші потреби);

— можливість поступової мобілізації та використання одних і тих самих коштів одним грошовим фондом декілька разів, або декількома грошовими фондами у процесі кругообігу цих коштів.

Фонди грошових коштів поділяються на централізовані і децентралізовані. До централізованих грошових фондів належать фонди, які держава створює у централізованому порядку і використовує їхні кошти для виконання своїх функцій (зокрема, державний і місцеві бюджети, пенсійний фонд, державні цільові фонди соціального страхування). Децентралізованими вважаються грошові фонди суб'єктів господарювання усіх форм власності та рівнів підпорядкування (зокрема, фонди в основних засобах, оборотні фонди, фонди обігу, фонди заробітної плати, резервні фонди, інвестиційно-інноваційні фонди, фонди матеріального заохочення, фонди соціально-культурного призначення, доброчинні фонди тощо). В умовах ієрархічної системи управління (державна та комунальна форма власності) та громадських об'єднань суб'єктів господарювання із сукупності децентралізованих грошових фондів виділяють умовно-централізовані, які формують та використовують органи управління вищого рівня або керівництво громадських об'єднань.

Протилежною категорією змісту є форма фінансів. В економічній науці розрізняють такі форми фінансів як доходи, надходження, нагромадження, відрахування, видатки, витрати, тобто елементи, які характеризують рух фондів грошових коштів. Ці форми є матеріальним вираженням фінансових відносин.

Між формою і змістом простежуються тісний взаємозв'язок та суперечності, визначені особливостями дії закону єдності і боротьби протилежностей. Одночасно зміст і форма фінансів обумовлені їхніми сутністю та явищем. Діалектичний взаємозв'язок та відмінності між цими категоріями дають можливість глибоко пізнати теоретичні і практичні засади фінансів суспільства, досягнути єдності теорії і практики, забезпечити ефективне використання фінансів у забезпеченні належного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволенні економічних інтересів усіх його членів.

Фінанси виступають основним важелем, за допомогою якого здійснюються регулятивні азимути економічних факторів. Саме фінанси свідчать про успіхи чи недоліки трансформації економічних процесів. Тому розроблення ефективних методів фінансової політики, їх реалізація на практиці змушують кардинально змінювати сталі погляди на фінанси та визначати їх фундаментальність у контексті стратегічних завдань економічної розбудови держави.

Визначальною складовою економіки будь-якої країни є її фінансово-кредитна сфера, завдяки якій реалізуються інтереси кожної людини, кожного суб'єкта господарювання та держави загалом. Більше того, саме через фінансову сферу діють економічні стимули. Потреби людини — стимул економічної діяльності, що забезпечує участь людини в господарських зв'язках. Оскільки економічний інтерес — форма усвідомлення потреб, то інтереси трактуються також як причини, що спонукають до економічної діяльності.

Як складне суспільне явище фінанси наділені різними багатоплановими сутнісними ознаками і формами прояву. Одна із найбільш наочних — грошова форма. Саме гроші є квінтесенцією форм розподілу вартості створеного валового продукту, надають фінансам кількісного визначення та якісної суті. Проте не вся маса грошей є фінансами. Відмінність полягає, насамперед, в об'єктивній історичній потребі виникнення цієї категорії у розвитку суспільства. Якщо гроші є продуктом розвитку суспільного поділу праці й товарних відносин, то фінанси — продукт розвитку держави.

На рівні держави фінанси забезпечують належний рівень виконання нею своїх конституційних функцій, що супроводжується зростанням обсягів державних видатків. З удосконаленням системи державного устрою різко збільшувались видатки на оборону, захист певних інтересів, соціальну сферу, охорону навколишнього середовища, а також на економіку тощо.

Значні розміри державних видатків зумовили збільшення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Основним джерелом поповнення таких коштів стали податки — фінансова клітина, що виникла задовго до появи таких фінансових категорій, як бюджет, державний кредит, державний борг та ін.

На основі податку розвивається вся складна структура фінансів, особливо державних. Саме фінанси зумовлюють рух частин чистого доходу в грошовій формі, для якої характерний нееквівалентний обмін. У сфері фінансів дія закону вартості обмежується законодавчо встановленими нормами розподілу чистого доходу, що випливає із суспільних потреб. Перерозподільні важелі чистого доходу за допомогою фінансів значно оперативніші, не піддаються впливові закону вартості, а тому мають значно ширші можливості. Крім того, фінанси забезпечують узгоджену взаємодію нееквівалентного перерозподілу із системою економічного стимулювання.

Враховуючи те, що фінанси є вагомою інституційною складовою економічної інфраструктури суспільства, а їх ознаки (грошова форма, розподільний і перерозподільний статус) властиві всім сферам і ланкам господарського процесу, фінанси ототожнюють із грошовими потоками, що опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Фінанси — не лише невід'ємна зв'язкова ланка між створенням і використанням валового внутрішнього продукту, а також головний важіль конституційного впливу держави на розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту. Тому об'єктивно фінанси — епіцентр економічної, соціальної та міжнародної політики держави. Отже, чітко простежується фінансове наповнення базису структури відтворювальних процесів та їх надбудови — ланок управління фінансовою системою. Водночас господарські суб'єкти, формуючи грошові ресурси, перебувають у певних відносинах з контрагентами відтворювального процесу. Залежно від їхньої ролі в суспільному відтворенні (чи вони безпосередні учасники виробництва, чи лише здійснюють регулювання розподільними важелями) визначають належність або до базисних структур, або до надбудовчого каркаса.

Отже, фінанси виражають відповідні грані відтворювального процесу, кожна з яких формується у процесі взаємодії окремих елементів.

Основними елементами фінансових відносин у техніко-економічних зв'язках відтворювального процесу є забезпечення грошовими коштами, поглиблення спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрація та автоматизація.

Організаційно-економічні відносини відтворювального процесу потребують забезпечення грошовими коштами процесу взаємодії маркетингової та управлінської діяльності як на мікро-, так і на макрорівні.

При аналізі функціонування фінансів щодо економічної природи власності слід вказати на обов'язкове забезпечення грошовими коштами різних галузей суспільного відтворення та об'єктів привласнення.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів (держави, підприємств, громадян), виділяють наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу окремі автори звужено трактують міжнародні фінанси, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Теорія та набутий досвід підтверджують, що під час трансформаційних процесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб'єктів, які умовно можна поділити на національно-державні та міжнародні. Так, національно-державні, як правило, циркулюють у межах території однієї держави без залучення іноземних суб'єктів, на основі національного законодавства, і є тільки внутрішньо-національними.

Міжнародні фінанси включають міждержавні та транснаціональні кредитно-фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співробітництво з метою раціонального розміщення внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень.

Отже, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державні й міжнародні фінанси. Хоча національно-державна форма є первинною щодо міжнародної, останню можна розглядати як вищу, досконалішу та краще системно структуровану. Проте це твердження є доволі дискусійним. Опосередкованість усіх економічних, культурних, спортивних та інших відносин у світових господарських процесах зумовлює об'єктивне існування фінансів, особливістю котрих, як економічної категорії, є грошова форма. Зростання зовнішньоекономічних зв'язків будь-якої країни, як засвідчує практика, базується на її* належності до певного регіонального економічного угрупування. Досвід західноєвропейської інтеграції, створення Європейського Союзу, впровадження євро вказують на те, що основи цих процесів закладено на мікрорівні у вигляді взаємовигідного співробітництва конкретних компаній, банків, фінансово-промислових груп, їхніх спільних інвестиційних проектів, спільних підприємств тощо.

Активізація Європейського Союзу та налагодження світових взаємозв'язків, спрямованих на вирішення глобальних проблем людства, зумовлює формування принципово нової структури економічних, культурних, політичних та інших відносин, однак цьому перешкоджатиме функціонування традиційної структури фінансів.

Фінанси як вартісний результат господарської діяльності є в цілому узагальненим інтегрованим вираженням вартості. Розвиток інформаційних технологій, використання електронних носіїв економічних операцій дають змогу більше і ґрунтовніше здійснювати фінансове оцінювання, повніше використовуючи при цьому математичний апарат. Відображаючи результати ринкової конкуренції, фінанси дедалі більше сприяють вирішенню людських проблем, об'єднують різні економічні інтереси, що потребує регулювання, тобто втручання держави через фінансові агрегати в економічні процеси.

Фінанси виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, котрі її відображають. Обслуговуючи насамперед систему економічних зв'язків щодо способу господарювання із властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподіл і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Отже, вітчизняна наука розглядає фінанси як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їхні характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи.

2. Функції фінансів. У економічній літературі виділяють дві ключові функції фінансів підприємств: -розподільчу: -контрольну (функція нагромадження стосується фінансів України).  Розподільча функція проявляється в тому, що за допомогою фінансів реалізуються послідовності розподілу національного доходу (НД). Завдяки цій функції забезпечується кількісне співвідношення між різними фондами, оптимальне поєднання різних інтересів в Україні (загальнодержавних, колективних, особистих) і створюються стимули дія ефективного господарювання. Контрольна функція перебуває в тісному зв'язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією. Якщо існують закономірності розподілу національного доходу, то й існує механізм інформування про результати дотримання цих закономірностей та контролю за дотриманням цих закономірностей. Фінансовий контроль - це перевірка спеціально уповноваженими органами форм і змісту фінансових відносин та порядку здійснення фінансово-господарської діяльності. Фінансовий контроль може бути державний, незалежний (у формі аудиту), внутрішньогосподарський, який проводиться бухгалтерією, фінансовим відділом у формі: -рахункової перевірки; -тематичної перевірки; -економічного аналізу. Аудит - це незалежний платний фінансовий контроль, а також система надання платних послуг з удосконалення фінансово-господарської діяльності. Аудит здійснюють аудиторські фірми чи окремі самостійні аудитори, які мають ліцензію. Значна кількість фінансової інформації та звітності підприємств відповіддю до існуючих нормативних документів завіряється аудиторами. Залежно від часу здійснення фінансовий контроль ділиться на попередній, поточний і наступний. Попередній контроль проводиться до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний - під час фінансових і господарських операцій; наступний після здійснення операцій і покликаний виявити ті порушення, які виникли і не були встановлені під час попереднього і поточного контролю.

4. Фінанси та інші економічні категоріїї.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім — з ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку. Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації. Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту. Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит обмежується лише перерозподілом, бо має справу тільки з тимчасово вільними коштами — акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повернення. А для фінансів характерний рух без умови повернення. Взаємовідносини фінансів і грошей мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто призводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридичної або фізичної особи. Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові відносини, що має певний сенс, адже не можна досягти поліпшення фінансового становища, не налагодивши нормального грошового обігу в державі. У свою чергу, якщо держава не здійснює свої витрати відповідно до наявних доходів, то це розладить грошовий обіг. Треба завважити, що як на грошовий обіг, так і на фінанси впливають також інші стабілізаційні і дестабілізаційні фактори Так, на розлад фінансів може вплинути кредитна політика, особливо надання інфляційних кредитів, відсутність резервних фондів іноземної валюти, зростання цін на продукцію, що імпортується, негативне сальдо зовнішньої торгівлі, зростання собівартості продукції тощо.

5. Історичний характер фінансів.

Виникнення фінансів пов'язане з існуванням держави і товарно-грошових відносин. Держава для виконання покладених на неї функцій потребувала певних грошових коштів, які могла отримати в результаті розподілу суспільного продукту.

Фінанси як об'єктивна економічна категорія виражають економічні відносини з приводу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту. Суть фінансів незмінна, однак форми їх використання постійно вдосконалюються. З розвитком товарно-грошових відносин і посиленням ролі держави застосовуються все більш досконалі форми фінансів, що дають змогу забезпечити учасників розподільного процесу достатнім обсягом фінансових ресурсів.

Зародкові форми фінансів виникли в період розпаду первісного ладу у вигляді натуральних податків, зборів, повинностей на користь князя, імператора, короля. Податки з часом почали сплачувати в грошовому вираженні. Отже, вони виступають найпростішою первинною формою фінансових відносин між громадами і владою у процесі утворення централізованого фонду грошових коштів. З розвитком держави сформувалися державні доходи і державні видатки, які склали більш загальну фінансову категорію — державний бюджет, і доповнилися категоріями "позабюджетні фонди", "державний кредит". Розвиток суспільного відтворення викликав необхідність включення до складу фінансових категорій фінансів підприємств, організацій, а це в свою чергу вимагало перерозподілу фінансових ресурсів і сприяло виникненню фінансових ринків, міжнародних фінансів.

Історичний характер фінансів виявляється не тільки у створенні нових форм фінансових відносин із розвитком суспільства, а й в еволюції кожної форми зокрема.

В окремих країнах розвиток фінансів має свої особливості залежно від економічної політики, ролі та функцій держави, пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту, економічного та соціального стану, національних традицій тощо.

6. Поняття фінансової системи. Фінансова система — це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них. Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси; місцеві фінанси; фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності; фінанси невиробничої сфери діяльності; фінанси населення; фінансовий ринок; фінансова інфраструктура.