Висновки з другого питання:

Як висновок з цього питання можна зауважити на те, що класифікація злочинів на розділи за родовим об’єктом має, насамперед, кодифікаційне значення. Система Особливої частини КК відображає систему суспільних відносин і соціальних благ, які охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань. Має неабияке значення для правильного застосування закону тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі.

3. Поняття кваліфікації злочинів та її значення

Велике значення для виконання тих завдань, які стоять перед кримінальним правом, має точне і вірне застосування норм Особливої частини КК, що досягається правильною і всебічною обгрунтованою кваліфікацією злочинів.

Для вирішення питання про визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину органи досудового слідства, прокурор і суд повинні вибрати таку норму, котра передбачає усі ознаки, що характерні для вчиненого даною особою діяння. Отже, в кожному конкретному випадку виникає необхідність в кваліфікації злочину.

Однак, треба мати на увазі, що хоча диспозиції норм статей Особливої частини КК встановлюють юридичні ознаки, які у сукупності характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочинне і каране, тобто описує конкретний склад злочину, але ці диспозиції не дають вичерпаний перелік усіх ознак складу злочину. Деякі із них поміщені в нормах Загальної частини, оскільки вони належать до всіх чи до більшості складів, викладених в Особливій частині (вік, осудність, стадії тощо).

Під час застосування норм Особливої частини виявляються наступні функції складу злочину:

• фундаментальна;

• розмежувальна;

• процесуальна;

• гарантійна.

Фундаментальна функція – полягає у тому, що склад злочину виступає як єдина необхідна законна підстава кримінальної відповідальності.

До кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, в діянні якої є ознаки складу злочину, передбаченого КК (ч.1 ст.2 КК).

Ці ознаки необхідні для настання кримінальної відповідальності і водночас встановлення їх достатньо для кримінальної відповідальності.

Розмежувальна функція – полягає у тому, що ознаки складу злочину відмежовують один склад від іншого або від діянь, що не є злочинними.

Гарантійна функція – полягає у тому, що описуючи конкретний склад злочину та його ознаки, законодавець гарантує безпеку громадян від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності.

Процесуальна функція – означає, що склад злочину виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній конкретній кримінальній справі.

Тому, сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення і чим більше ознак введено законом до складу злочину, тим і більше коло фактичних обставин належить встановити в справі, а звідси і більше ширші межі дослідження повинні зробити слідчий, прокурор та суддя. І, навпаки, якщо склад злочину описаний в законі вужче, “економніше”, то це безумовно звужує межі дослідження. Нечіткість ознак складу злочину, введення так званих “каучукових” (розпливчатих) диспозицій робить межі дослідження по кримінальній справі досить невизначеними. Таким чином, точний опис ознак складу злочину в законі є важлива умова ефективності самої процесуальної діяльності.

Кваліфікація злочину є одне із найважливіших понять кримінального права, пов’язаних з практичною діяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Питання кваліфікації розв’язується на усіх стадіях кримінального процесу під час:

• порушення кримінальної справи;

• пред’явлення обвинувачення;

• складання обвинувального висновку;

• винесення вироку

• тощо.

Склад злочину являє собою законодавчу модель кваліфікації злочину. Кваліфікуючи злочин, слідчий, прокурор і суддя встановлюють відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, який описано в законі. У цьому виявляється сутність кваліфікації. В кваліфікації дається не тільки юридична, а й соціально-моральна оцінка вчиненого особою діяння.

Кваліфікувати (походить від латинського якість) – це значить відносити те чи інше явище за його якісними ознаками до певного розряду, виду чи категорії.

Якщо йдеться мова про право, то кваліфікувати – це значить:

• підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння;

• підвести це діяння під загальне правило (правову норму);

• дати цьому діянню юридичну оцінку;

• вказати відповідну кримінально-правову норму Особливої частини КК (статтю, її частину, пункт, а в ряді випадків і посилання на статті загальної частини КК – 14, 15, 26).

Тому можна дати таке визначення кваліфікації.

Кваліфікація – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності ознак вчиненого особою суспільно небезпечного діяння усім ознакам складу злочину, передбаченого конкретною нормою Особливої частини КК.

Так, якщо буде по справі встановлено, що:

а) особа вчинила посягання на власність;

б) посягання полягало у відкритому ненасильницькому заволодінні чужим для нього майном, яке належить іншій особі, цими діями винного була заподіяна майнова шкода, особа діяла з прямим умислом і з корисливих спонукань;

в) особа, яка вчинила ці діяння є осудною і досягла 14-річного віку, то вчинене нею може бути визнано викраденням чужого майна шляхом грабежу і кваліфіковано за ч.1 ст.186 КК.

Із наведеного можна зробити висновок, що поняття кваліфікації має 2 значення:

• по-перше, встановлення ознак того чи іншого складу злочину в діянні особи;

• по-друге, результат цієї діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду офіційно закріплюється у відповідному юридичному акті (постанова дізнавача, слідчого, обвинувальний висновок, вирок суду), де йдеться мова про відповідність ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину.

Ці обидва аспекти тісно пов’язані поміж собою. Перед тим, як зробити юридичну оцінку діянь особи, необхідно провести кропітку роботу щодо встановлення кримінальної відповідальності.

При цьому ще раз звертаємо увагу на те, що при кваліфікації повинно вказуватись не тільки номер статті Особливої частини КК, але й номер частини цієї статті і кваліфікуючу ознаку, якщо в цій частині їх декілька.

Бо, як свідчить практика навчання, багато слухачів вважають, що достатньо вказати номер статті КК і все. А це означає, що вони повністю і достатньо глибоко не знають зміст конкретної статті.

Правильна кваліфікація злочину потребує додержання ряду умов:

1. Для вірного застосування конкретної норми Особливої частини КК належить з’ясувати її соціально-політичну суть.

Вирішальне значення при цьому має родовий об’єкт посягання. Саме він вказує, яким суспільним відношенням, соціальним благам спричиняється шкода цим діянням, вказує на сутність небезпеки діяння.

Таким чином, для правильної кваліфікації необхідно, насамперед, з’ясувати, в якому розділі Особливої частини КК знаходиться норма, що передбачає відповідальність за вчинене суспільно небезпечне діяння. Визначити безпосередній об’єкт, а також предмет злочину.

2. Ознаки вчиненого діяння повинні точно і повністю бути відповідними ознакам діяння. яке описане в застосовуючій нормі Особливої частини КК , яка застосовується (спосіб, знаряддя, наслідки тощо).

3. Суть третьої умови у тому, щоб встановити відповідність усіх без винятку (а не частково) ознак вчиненого діяння, ознакам, що вказані в конкретній нормі Особливої частини КК.

Ця вимога особливо важлива тому, що іноді в діянні особи встановлюються ознаки, які передбачені не однією, а декількома нормами.

Наприклад. Так, при наявності в діянні особи ознак тілесного ушкодження, то можна вести мову про застосування ряду норм КК, в яких описані ознаки тілесних ушкоджень (ст.121-128 КК).

Тілесні ушкодження можуть бути заподіяні і при вчиненні інших злочинів (розбій, вимагання, бандитизм тощо). Тому для правильної кваліфікації необхідно точно і повно встановлювати усі ознаки склад злочину.

конкуренція кримінально-правових норм (2 види):

1. При відмежуванні злочинів і визначенні норми для кваліфікації мають місце випадки, коли одне і теж діяння передбачено в різних пунктах або частинах однієї і тієї ж статті.

В таких випадках має місце конкуренція поміж основним і так званим кваліфікованими видами складу.

Наприклад: ч.1 ст.185 КК передбачає основний склад викрадення чужого майна шляхом крадіжки, а ч.2 ст.185 КК – кваліфіковану крадіжку,

а саме:

• вчинення повторно або

• за попередньою змовою групою осіб.

В даному випадку ч.2 ст.185 КК відіграє роль спеціальної норми по відношенню до ч.1 ст.185 КК, тому що вона виділяє лише деякі види цього злочину. Тому при наявності ознак, передбачених ч.2 повинна застосовуватись вона, а не ч.1 ст.185 КК.

Усякий кваліфікований вид складу злочину має пріоритет перед основним видом.

В постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25.12.1992 р. № 12 в п.32 вказано:

“Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство чи вимагательство і в її діях є декілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене належить кваліфікувати за тією частиною, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку, в мотивувальній частині вироку”.

Відповідно до ст.67 КК при призначенні покарання судом повинні враховуватись перелічені в цій статті обтяжуючі обставини. У випадках, передбачених в статтях Особливої частини КК, коли обтяжуючі обставини стають кваліфікованими обставинами і відповідно до ч.4 ст.67 КК:

“Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує”,

тобто двічі ця обставина не може ставитися в вину особі, яка вчинила злочин.

Відмінність від обтяжуючими покарання обставинами (ст.67 КК) і кваліфікуючими ознаками (обставинам), які передбачені у статтях Особливої частини КК полягає в тому, що перші є лише підставою для підвищеної відповідальності в межах санкції, а другі ж впливають на кваліфікацію злочину.

Наприклад: п.1 ч.1 ст.67 КК – вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, а в:

• ч.2 ст.185 – крадіжка, вчинена повторно;

• ч.2 ст.164 – злісне ухилення від сплати аліментів особою, раніше судимою за цей злочин.

2. Другий вид конкуренції норм більш складніший для застосування на відміну від першого. він має місце тоді, коли одне і теж саме діяння підпадає під ознаки 2 або більше статей Особливої частини КК.

В одній з них діяння описано більш узагальнено, в іншій – виділено його індивідуальні ознаки.

В цих випадках йдеться мова про конкуренцію загальної та спеціальної норми.

У відповідності до теорії і практики існує правило, згідно якого в цих випадках слід застосовувати спеціальну норму, в силу того, що вона більшою мірою індивідуалізує ознаки вчиненого діяння та його суспільну небезпеку.

Наприклад: ст.348 КК передбачає відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. В той же час п.8 ч.2 ст.115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, як вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим своїх службових обов’язків.

Виникає питання “як бути? Як кваліфікувати дії винної особи у випадку вчинення вбивства працівника міліції, коли він затримував злочинця?” Адже очевидно, що це вбивство підпадає під ознаки як однієї, так і другої статті. Але в силу того, що норма ст.348 КК є спеціальною стосовно загальної норми (п.8 ч.2 ст.115 КК), тому що вона більшою мірою, ніж п.8 ч.2 ст.115 КК визначає конкретні особливості вчиненого, належить застосовувати спеціальну норму (ст.348 КК).

На це вказує і Пленум Верховного Суду України у своїх постановах:

• № 8 від 26.06.1992 р. “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” п.14:

“Під посяганням на життя, передбаченим ст.190¹ (348) КК належить розуміти умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у цій статті осіб. Якщо такі дії вчинені у зв’язку з виконанням суддею або працівником правоохоронного органу службових обов’язків чи у зв’язку з діяльністю члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця, пов’язаного з охороною громадського порядку, вони кваліфікуються за ст.190¹ (348, 379 КК 2001 р.)”.