Висновки з першого питання:

Як висновок з цього питання можна сказати, що Особлива частина кримінального права складається із сукупності норм, що встановлюють, які конкретні суспільно небезпечні діяння визнаються злочинними і яке конкретне покарання застосувати до осіб, винних у їх вчиненні.

Будучи у нерозривному зв’язку, Загальна і Особлива частини утворюють єдине за своїм змістом і завданням кримінальне право, яке є одним із знарядь держави в здійсненні політики в області боротьби із злочинністю.

2. Система Особливої частини Кримінального кодексу України

Як Загальна частина, так і Особлива частина КК 1960 р. зазнала значних змін у своїй системній побудові в КК 2001 р.

Система Особливої частини КК – це об’єднання норм, які визначають кримінальну відповідальність за окремі злочини, в певні групи (розділи) за ознаками загальності споріднених суспільних відносин, (родовий об’єкт), на які посягають злочини, а також розташування норм усередині розділів за безпосереднім об’єктом посягання.

Таким чином, в основі системи Особливої частини лежить класифікація видів злочинів, передбачених чинним законодавством. Підставою класифікації є такий елемент злочину, як його родовий об’єкт.

Поняття об’єкту злочину, види об’єктів та значення правильного їх визначення вами вивчено в Загальній частині.

Отже, система Особливої частини відображає систему суспільних відносин, цінностей, які охороняються кримінальним законодавством.

Сутність класифікації злочинів полягає у тому, що всі злочини, які посягають на один і той же родовий об’єкт, об’єднуються в одну групу – так, виходячи із загальності родового об’єкта злочину, що посягає на приватну, колективну і державну власність (викрадення шляхом крадіжки, грабежу, розбою чи інше незаконне заволодіння шляхом шахрайства, вимагання, привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем або інші діяння проти власності об’єднані в один розділ VI “Злочини проти власності” (ст.185-198 КК).

Крім рядового об’єкта в деяких групах злочинів враховуються особливості суб’єкта злочину:

• службова особа – злочини у сфері службової діяльності (розділ XVII ст.364-370 КК);

• військовослужбовець, військовозобов’язаний – злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) розділ ХІХ ст.401-435 КК.

Також в ряді випадків враховується при цьому і предмет злочину, а саме:

• наркотичні засоби, психотропні речовини;

• їх аналоги;

• прекурсори;

• та інші речі об’єктивного світу, які безпосередньо з ними пов’язані:

• кошти;

• обладнання, призначеного для виготовлення вказаних речовин.

Це найшло своє відображення в розділі ХІІІ “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення” ст.305-327 КК.

Розробка наведеної системи Особливої частини КК була пов’язана з вирішенням цілої низки теоретичних і практичних питань, пов’язаних із необхідністю розподілу та розташування у певному порядку норм, що передбачають відповідальність за конкретні злочини. Ця система Особливої частини КК відобразила не тільки певні теоретичні здобутки з питань її побудови, за період з 1960 року, а, головним чином, відобразила ту систему суспільних відносин та соціальних цінностей, які склалися в Україні в перші 10 років її формування як незалежної, демократичної держави і які підлягають кримінально-правовій охороні.

Вважається за доцільним щодо розміщення на першому місці розділу “Злочини проти основ національної безпеки України”, що відповідає структурі Конституції України, статті 1 та 2 якої вказують на основні постулати української державності, захист яких, у тому числі за допомогою кримінального закону, набуває на даному етапі становлення України неабиякого принципового характеру. Тому захист основних прав і свобод людини і громадянина в державі перебуває в безпосередній залежності від стану її національної безпеки.

Велика глава ІІІ КК 1960 р. “Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи” (ст.93-126) в КК 2001 р. поділена на 3 самостійні розділи:

Розділ II ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ” (ст.115-145 КК);

Розділ III ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ” (ст.146-151 КК);

Розділ IV ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ” (ст.152-156 КК).

Ця система Особливої частини КК є більш зручнішою для застосування, оскільки відразу дає слідчому, прокурору, судді, адвокатові орієнтир у розміщенні тих чи інших статей у КК. Та і для громадян України дуже важливо, щоб було досить просто відшукати в кодексі ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин.

На відміну від КК 1960 р., який окремо передбачав відповідальність за злочини проти державної і колективної власності (глава ІІ ст.81-92 КК) та проти індивідуальної власності (глава V ст.140-146 КК) в КК 2001 р. виділено один розділ VI “Злочини проти власності” (ст.185-198 КК).

Це і закономірно, рівність форм власності, що проголошена Конституцією України та законодавством (Закон України “Про власність в Україні” від 7.02.1991 р.) виключає потребу диференціації відповідальності в залежності від належності майна тому чи іншому власнику, як це було в КК 1960 р.

Система Особливої частини КК 2001 р. поновилась новими розділами, які були невідомі КК 1960 р., а саме:

Розділ VIII ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ” (ст.236-254 КК);

Розділ XVI ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП'ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ” (ст.361-363 КК);

Розділ XX ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ” (ст.436-447 КК).

Ці розділи містять значну кількість статей, якими вперше встановлюється кримінальна відповідальність за діяння, що є суспільно небезпечними.

Так, у розділі VIII новими є:

Стаття 236. “Порушення правил екологічної безпеки”;

Стаття 237. “Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення”;

Стаття 253. “Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля”.

У розділі XVI новими є:

Стаття 362. “Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем”;

Стаття 363. “Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем”.

У розділі ХХ новими є:

Стаття 437. “Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни”;

Стаття 439. “Застосування зброї масового знищення”;

Стаття 442. “Геноцид” та інші.

Більшість статей цього розділу уведені до КК 2001 р. у відповідності із міжнародними конвенціями та договорами, учасником яких є України.

Також знайшла своє рішення давно назріла проблема, яка знайшла своє достатнє обгрунтування в наукових розробках і потребою практики, у виокремленні в самостійні розділи Особливої частини таких посягань, як:

Розділ X ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА” (ст.271-275 КК);

Розділ XI ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ” (ст.276-292 КК);

Розділ XIII ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ” (ст.305-327 КК);

Розділ XIV ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ” (ст.328-337 КК).

Завершує систему Особливої частини КК розділ ХХ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”.

Вважається, що норми цього розділу будуть застосовуватися дуже рідко, а сфера їх дії вочевидь обмежена. КК України, на відміну від подібних розділів (глав) КК інших держав, в цей розділ включені статті, що спрямовані на охорону міжнародного правопорядку.

Зокрема, ст.444 “Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист” та ст.445 “Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця”.

Хотів би акцентувати вашу увагу на наступне.

Норми Особливої частини КК можуть за своїм змістом поділити на 3 групи:

• заборонні (забороняючі);

• роз’яснювальні (пояснюючі);

• заохочувальні.

Заборонні норми – це такі, що встановлюють які діяння є суспільно небезпечними і які конкретні міри кримінального покарання належить застосовувати до осіб, які винні в їх вчиненні.

Це норми-заборони, що забороняють певну поведінку людини (дія чи бездіяльність), певні вчинки під загрозою застосування особливого виду державного примусу – кримінального покарання. За своєю структурою ці норми поділяють на:

• гіпотезу;

• диспозицію;

• санкцію.

Такого виду норм (забороняючих) в Особливій частині переважна більшість.

Роз’яснювальні (пояснюючі) – це такі, що розкривають певні поняття, зміст термінів, що вживаються в КК.

Наприклад:

1. Ст.401 КК дає поняття військового злочину.

2. В примітках до статей, зокрема до ст.185 КК, дається визначення повторних злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191, а також поняття великого і особливо великого розміру вартості викраденого майна.

3. Ч.2 ст.385 КК встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом.

Заохочувальні – це такі, які встановлюють певні умови, за яких особа звільняється від кримінальної відповідальності (з урахуванням посткримінальної поведінки).

На відміну від добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст.17 КК) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), - це спеціальні норми, які звільняють особу від відповідальності, не зважаючи на те, що вона вже вчинила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину.

Для КК 2001 р., на відміну від КК 1960 р., є характерною рисою розширення кількості заохочувальних норм.

Безумовно, що розвиток інституту заохочення в Особливій частині КК відповідає ідеї гуманізму кримінального законодавства та має перспективу щодо його поширення. Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів.