Тема 2. Сприймання. Види та властивості сприймання. Дослідження сприймання.

Сприймання – це відображення в свідомості людини бузпосередньо впливаючих на органи чуттів предметів і явищ в цілому, а не окремих властивостей.

Види сприймання: простір, рух, час. Сприймання часу – це відображення у свідомості людини швидкості, тривалості, послідовності перебігу подій. Порушення сприймання часу – це зниження здатності людини правильно визначати тривалість коротких і довгих часових проміжків. Нездатність оцінювати короткі часові проміжки при алкогольному та наркотичному сп’янінні.

Властивості сприймання: вибірковість, цілісність, аперцепція, константність, предметність, осмисленість, спрямованість, організованість, структурність.

Вибірковість – це здатність сприймати лише ті предмети, що представляють для людини інтерес. Залежить від настанов, інтересів, потреб особистості. Порушення вибірковості сприймання – це шлях до аутизму (до себе).

Нецілеспрямоване сприймання – це автоматизми психічного сприймання (механізми безпеки, адаптація). Більшу частину життя організм працює в данному режимі. Цілеспрямоване сприймання – це спрямована поведінка на мету, на виконання певних задач, усвідомлена мотивація поведінки.

Самоорганізоване сприймання – це самоусвідомлене сприймання. Протилежним за значенням є неорганізоване сприймання – коли хтось інший організовує ваше сприймання.

Предметність виявляється в акті об’єктивації, у відображенні в перцептивному образі предмета таким, що перебуває за межами сприймаючої системи. Предметність відображає можливість людини реагувати на предмет, фон, контур сприймання. Людина світ сприймає предметно, а не об’єктно. Предметне сприймання обмежене створеним світоглядом, настановами.

Аперцепція – це залежність сприймання від попереднього досвіду людини.

Осмисленість – це властивість перцептивного образу бути усвідомленим. Осмисленість сприймання залежить від бажань, заради яких людина щось сприймає.

Константність – це відносна постійність перцептивного образу (розміру, форми і кольору) при зміні відстані положення спостерігача, освітленості предмета. Константність – сприймання обомовлене знаннями фізичних властивостей предмету.

Цілісність виявляється як властивість перцептивного образу відображати предмет у всій сукупності його ознак, як єдине ціле.

Структурність – це властивість перцептивного образу відображати будову об’єкта сприймання.

Практичні завдання Протокол дослідження 3

Мета: виміряти обсяг сприймання

Вступні зауваження. Обсяг сприймання ˗ це кількість об'єктів, які можуть бути сприйняті одночасно при короткочасному їх пред'явленні.

В експериментах по вимірюванню обсягу сприймання зазвичай використовуються в якості стимулів різні об'єкти: крапки, цифри, букви, слова і т. д. Досліджуваному на короткий час експозиції пред'являється різна кількість стимулів і методом постійних подразнень визначається число правильно розпізнаних. Час експозиції не повинен перевищувати 200 мс, що забезпечує одночасність сприймання тест-об'єкта. Відомо, що латентний період рухів очей становить приблизно 200 мс. При експозиціях, менших 200 мс, сприймання здійснюється за одну фіксацію, так як око за цей час не встигає здійснити жодного стрибка.

При вимірюванні об'єму сприймання, зазвичай, варіюється ряд факторів: інтенсивність стимулу, тривалість експозиції, тип об'єктів, вік випробовуваних, ступінь їх тренування і т. д.

За даними класичних досліджень обсяг сприймання лежить в межах 4-6 одиниць. При пред'явленні однорідних об'єктів (наприклад, крапок) і завданні визначити їх кількість, обсяг сприймання становить 8-9 одиниць. Якщо об'єкти групуються, поріг як і раніше лежить в межах 8-9 одиниць, але вже нового типу ˗ згрупованих одиниць. В цьому випадку в якості оперативних одиниць сприймання виступають групи об'єктів.

При пред'явленні буквених стимулів обсяг сприйняття дещо менший і становить 6-7 одиниць. За даними деяких авторів, наприклад Дж. Сперлінга, ця величина не перевищує 4-5 букв. Однак якщо літери утворюють слова, то одночасно можуть бути сприйняті два коротких незв'язаних слова, або одне довге слово з 10-12 букв, або 4 слова, що утворюють фразу. Таким чином, в осмисленому тексті в якості оперативних одиниць сприймання виступають склади і слова.

У дослідженні Хантера і Сіглера (1940) методом постійних подразнень при бінокулярному зорі визначалося число крапок, що дає в 50% випадків правильну реакцію досліджуваного. В експерименті варіювалися час експозиції від 4 до 4000 мс і яскравість тест-об'єктів. Одержані дані показали, що при постійній тривалості експозиції число правильно сприйнятих крапок збільшується зі збільшенням інтенсивності подразників. Автори пов'язують результати дослідження з законом просторово-часової сумації Бунзена-Роско. Зі збільшенням числа пред'явлених крапок загальна енергія (добуток інтенсивності й тривалості), необхідна для сприймання, зростає. Закон Бунзена-Роско зберігає свою силу в тих випадках, коли обсяг експериментального матеріалу викликає одноактний процес сприймання (1-7 крапок). Зі збільшенням числа крапок понад 7 сприймання переходить з одноактного процесу в область зчитування; в результаті більш важливим фактором стає тривалість експозиції.

Хантер і Сіглер показали, що при часі експозиції 50 мс одночасно може бути сприйнято не більше 4-5 крапок. На цій підставі автори роблять висновок про межі обсягу сприймання. Пізніше результати даного та багатьох інших досліджень в галузі вимірювання обсягу сприймання були переглянуті і отримали нове пояснення. При збільшенні обсягу крапкового об'єкта важливе значення для правильної відповіді досліджуваного набуває здатність-оцінка кількості об'єктів. Для правильного розрізнення кількості крапок в об'єкті потрібно сприймати кожну крапку, але при збільшенні числа крапок крім окремого сприймання кожної з них необхідно ще правильно визначити їх кількість. Таким чином, суттєвим фактором, що впливає на величину обсягу сприймання при пред'явленні однорідних об'єктів, є здатність оцінки кількості об'єктів. Іншим чинником, що обмежує величину обсягу сприйняття, є пам'ять суб'єкта.

Істотна зміна в класичному методі вимірювання обсягу сприйняття було внесено Дж. Сперлінгом (1967). Автор висловив гіпотезу, що навіть при коротких експозиціях досліджуваному може бути доступна набагато більша кількість інформації, ніж та, яку він потім відтворює. Ще в класичних роботах повідомлялося, що майже всі досліджувані відзначали, що вони фактично сприймають більше об'єктив чим можуть відтворити в словесному звіті: відтворюючи перші елементи, вони забувають інші. Таким чином, виникло припущення, що при звичайній процедурі насправді вимірюється не обсяг сприйняття, а обсяг короткочасної пам'яті.

З точки зору Дж. Сперлінга, інструкція, що дається при класичній методиці вимірювання об'єму сприймання досліджуваному ˗ відтворити те, що йому було пред'явлено, ˗ є неадекватною. Відповідь на запитання «Що ви бачили?» по суті грунтується на тому, що досліджуваний пам'ятає. Твердження, що візуально сприймається більше, ніж може бути утримано в пам'яті, ґрунтується на обмеженості обсягу короткочасної пам'яті. Межа короткочасної пам'яті, по Дж. Міллеру, становить 7 ± 2. Отже, необхідно уникнути впливу пам'яті при визначенні кількості інформації, одержуваної при коротких пред'явленнях. Для цього від досліджуваного не слід вимагати звіту про матеріал, що перевищує обсяг його короткочасної пам'яті. Досліджуваний повинен давати лише частковий звіт про зміст пред'явленого стимулу. Інструкція, яка визначає ту частину стимулу, про яку досліджуванному пропонується повідомити у звіті, повинна даватися тільки після пред'явлення стимулу. Ця інструкція повинна вибиратися випадковим чином з усієї сукупності інструкцій, вичерпуючих зміст усього стимулу.

Виходячи з цих передумов, Дж. Сперлінг розробив методику після стимульної інструкції, або часткового відтворення. Досліджуваному під час експозиції 50 мс пред'являли 2-3-рядкові літерні матриці, що містили від 6 до 12 букв. При цьому від досліджуваних був потрібний лише частковий звіт про об'єкт. Інструкція, що повідомляла досліджуваному: який ряд матриці він повинен відтворити, давалася у вигляді звукового тону, запропонованого одночасно з тест-об'єктом або після нього.

Одержані в дослідженні дані показали, що досліджувані відтворюють постійне число букв. Так, при роботі з матрицями, що містять три рядки по чотири літери в кожній, кількість правильно відтворених букв становило в середньому 76% від числа букв в рядку. Очевидно, після закінчення експозиції, до моменту подачі звукової інструкції, в пам'яті досліджуваного зберігається 76% від 12 символів, тобто 9,1 символу.

Однак, коли звуковий сигнал слідував із затримкою лише в 1 с, кількість відтвореного матеріалу різко падала з 76 до 36%, тобто до 4,3 букв. Попереднє вимірювання об'єму сприйняття за класичною методикою показало, що він становить приблизно 4,3 літери. Ці дані автор пояснює тим, що зоровий образ стимулу зберігається на короткий час після закінчення експозиції. Досліджувані можуть використовувати відбиток, який швидко стирається. Цей процес виглядає наступним чином: під час пред'явлення тест-об'єкта досліджуваний бачить все і більшу частину зберігає в пам'яті, але лише дуже короткий час, приблизно 500 мс. Якщо в цей проміжок часу надходить інструкція, яка вказує, що слід зберігати для подальшого відтворення, то здійснюється вибір частини матеріалу, яка відповідає команді. Решта інформації стирається з пам'яті і не може бути відтворена. Таким чином, на обсяг відтвореного матеріалу накладає обмеження не обсяг сприймання, а обсяг короткочасної пам'яті. Результати цього дослідження дозволили Дж. Сперлінгу запропонувати модель обробки інформації в короткочасній пам'яті.

Мета завдання: порівняти результати вимірювання об'єму сприймання, отримані при використанні різних методів і різного за ступенем осмисленості матеріалу. Завдання складається з двох дослідів.