2. Політологія, її предмет і методи.

Одна з проблем, яка набула сьогодні особливої актуальності викладання політології. Фрагментарне вивчення проблем політики в курсах суспільних дисциплін не може повністю задовольнити інтерес студентів до політики, політичних процесів і політичної діяльності, сформувати систему знань, необхідних для ефективної цивілізованої участі в політичному житті.

Назріла необхідність у викладанні самостійної навчальної дисципліни - політології, що вивчає місце і роль політики в регулюванні суспільних відносин /соціально-класових, національних, духовних/ а також механізм регулювання і саморегулювання політичних відносин через політичні інститути /держава, політичні партії, громадські організації, демократичні рухи та ін./.

Політологія як наука про політику до недавнього часу в нас не визнавалась, її називали рупором буржуазної апологетики, в карикатурному плані показували багатьох західних політологів. Негативістське ставлення до політологічних досліджень базувалось на принципі «хто не з нами, той проти нас». Тільки в кінці 80-х років її почали вивчати у вищій школі.

Об'єктом вивчення політології е система відносин людина - політичний світ, стосунки між людьми в процесі взаємодії з об'єктивним політичним світом, його пізнання, структура, розвиток тощо. Як і кожна наука, політологія має свій предмет вивчення. Цей предмет випливає із сутності і змісту політики як специфічного суспільного явища. На сьогодні більшість учених політологів згідна з тим, що в загальному плані політологія - наука про сутність, зміст, форми, об'єкти та суб'єкти політичного життя, про політичні системи в окремих суспільствах і їх взаємодію. Однак єдиної точки зору на дану проблему немає. Існує досить багато трактовок предмету політології, які характеризують його під різним кутом зору. Досить поширені трактовки політології, які зводять її предмет до проблем держави, влади, демократії, структури і функціонування політичних систем, розробки політичних теорій і концепцій.

У зв'язку з відсутністю єдиного підходу до визначення змісту предмета науки про політику, можна взяти за основу висновки, зроблені експертами ЮНЕСКО в 1950 р. Вони вважають, що ця наука поділяється на чотири основні розділи:

1) політичні теорії, включаючи й історію ідей;

2) політичні інститути та їх функціонування;

3) партії, групи й громадська думка;

4) міжнародні відносини.

І як навчальна дисципліна, і як наука, політологія не може обійтись без певних методів, тобто способів вивчення політики. Вирізняють три групи найважливіших методів, якими найчастіше користується політична наука: 1) загальні методи дослідження політичних об'єктів (іноді їх називають підходами). До цієї групи належать: діалектико-матеріалістичний метод, який розглядає політику не як щось застигле, а як явище яке розвивається, його застосування дає відповідь на питання: що є первинним і що вторинним в політиці?; соціологічний підхід (з'ясування залежності політики від суспільства); культурологічний підхід (виявлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури); нормативно-ціннісний підхід (орієнтує на розроблення ідеалу політичного устрою, необхідність використання у практичній політиці етичних цінностей і норм); 2) наукові методи: метод системного аналізу, який дає можливість шляхом розчленування об'єкту вивчення на окремі елементи, розкривати його різні рівні, ієрархію цих рівнів, механізм забезпечення цілісності і стабільності політичних систем; структурно-функціональний метод, за допомогою якого виділяються в політичних системах структурні компоненти і відповідно функції цих компонентів по відношенню один до одного; метод поєднання історичного і логічного аналізу, індуктивний і дедуктивний; 3) одиничні, спеціальні методи: порівняльний, метод моделювання, використання статистичних даних, анкетне опитування, лабораторні експерименти.