6. Антична філософія та етапи її розвитку.

  Усе, що стосується історії Стародавньої Греції і Риму, називають античним (що означає стародавній). Філософію Стародавньої Греції теж називають античною. Антична філософія виникла у грецьких містах — полісах — державах близько VI ст. до н. е. Філософія античної Греції продовжувала розвиватися аж до початку VI ст. н. е. Філософія Стародавнього Риму виникла наприкінці республіканського періоду Риму (II — І ст. до н. е.) і розвивалася паралельно з розвитком грецької філософії — у період Римської імперії — приблизно до її падіння на початку VI ст. н. е. Характерним для філософії античності є: по-перше, наявність матеріалістичних та ідеалістичних тенденцій у розвитку філософської думки; по-друге, протиставлення філософських роздумів практичній діяльності, тому-то заняття філософією виявилося справою рабовласників; по-третє, тісний зв'язок філософії з природничо-науковими знаннями — математикою, астрономією, географією та ін.; по-четверте, спадкоємність філософських знань, світогляду та вчень про людину. Грецькі та римські філософи глибоко засвоїли наукові та філософські поняття, сформульовані у країнах Сходу-у Вавилоні, Персії, Єгипті. Становлення самої грецької філософії припадає на VII ст. до н. е. Саме тоді формується перша філософська школа Стародавньої Греції — мілетська. Мілет — місто на західному узбережжі Малої Азії. Мілетською філософською школою тоді вперше свідомо поставлено питання про першооснови всього, що існує у світі. І хоча окремі представники мілетської школи вирішують питання по-різному (Фалес вважав першоосновою всього сущого воду; Анаксімен — повітря; Анаксімандр — апейрон), проте їх погляди мають спільне: основу світу бачили у певному матеріальному становищі.   Стихійний матеріалізм мілетських філософів став результатом переборення старих релігійно-міфологічних уявлень про світ. На основне питання про першопричину світу мілетці давали, на відміну від усіх міфологічних концепцій, матеріалістичну відповідь. Один з перших філософів — Фалес з Мілета вважав, що джерелом, початком існуючого є вода. Усі речі, люди, а також боги виникають з води. Стихійність матеріалізму у Фалеса виявляється в гілозоїзмі, у твердженні, що вся природа є одухотворена.

Для представника мілетської школи Анаксімандра — учня Фалеса — першопочатком, джерелом, основою сущого є апейрон. До того ж Анаксімандр характеризує апейрон як безмежне, невизначене не тільки просторово, але й часово. Іншим проявом стихійного матеріалізму є той факт, що природно до ряду розвитку тварин належить і людина, що людина, аніж стати розумною істотою, народилася від тварин іншого виду. Видатним мілетським філософом є Анаксімен — учень і послідовник Анаксімандра. Як і попередники, Анаксімен вважав першоосновою світу певний тип матерії. Такою матерією є «безмежне, безкінечне повітря, що має невизначену форму». Проголошуючи повітря початком, джерелом усього сущого, Анаксімен вважав, що «з повітря все виникає і до повітря все повертається». З повітря потім виникає усе інше. Розрідження повітря веде до виникнення вогню, а згущення спричиняє вітри, хмари, воду, землю, каміння. Згущення і розрідження повітря пояснюється тут як основні, взаємно протилежні процеси.