Література

Авинери Ш. Партии, социально-культурная медиация и роль гражданского общества // Полис, 1995, № 1.

Базовкін Є. Шляхи становлення, форми прояву багатопартійності // Політика і час, 1991, № 10.

Даниленко В. Н. Политические партии и буржуазное государство.- М., 1984.

Евдокимов В. Б. Партии в политической системе буржуазного общества. Свердловск.- 1990.

Избирательные системы и партии в буржуазном обществе / Отв. ред. В. Туманов, И. Вайль.- М., 1979.

Левичева В. Слово предостережения. В защиту многопартийности // Диалог, 1991, № 9.

Литвин В. Партія як форма політичної організації суспільства // Політика і час, 1992, № 1.

Марченко М. Н., Фарукшин М. Х. Буржуазные политические партии.- М., 1987.

Павловський М. Роль політичних партій у суспільстві. Конфлікти та консенсус // Стратегія розвитку суспільства. Україна і світ. Економіка. Політологія. Соціологія.- К., 2001.

Піча В. М., Стеблич Б. А. Політичні партії у політичній системі суспільства: Навчальний посібник.- Львів, 1994.

Перегудов С. П. Организованные интересы и государство // Полис, 1994, № 2.

Політичні партії в демократичному суспільстві / Видавці Й. Тезінг, В. Гофмайстер.- К., 1997.

Согрин В. Становление демократии. История политической системы США // Наука и жизнь, 1990, № 6.

Тізенгаузен фон В. Партії: що вони собою являють і для чого вони потрібні // Складові демократії. За матеріалами радіостанції “Німецька хвиля”.- К., 1993.

Шапиро И. Демократия и гражданское общество // Полис, 1992, № 4.

Шведа Ю. Аренд Лійпхарт про партії та партійні системи // Студії політологічного центру “Генеза”, 1995, № 5.

2. Е т а п и і с т о р и ч н о г о р о з в и т к у п а р т і й

З цього розділу Ви дізнаєтеся:

– про взаємозв’язок історії та теорії політичних партій;

– про соціально-історичні передумови виникнення політичних партій;

– про схему визначення етапів історичного розвитку партій;

– про особливості виникнення і формування американських політичних партій та партій у постколоніальних країнах;

– про теорію “кризи партій”.

Основні поняття

партії як аристократичні угруповання, партії як політичні клуби, масові партії, теорія “кризи партій”.

2. 1. Історія та теорія політичних партій

Дослідження політичних партій неможливе без розгляду їх історичної еволюції. Однак, досліджуючи політичні партії через ретроспективу розвитку політичної думки і державно-правових учень, необхідно чітко усвідомлювати різницю між сучасними політичними партіями і їх історичними формами.

Розглядаючи розвиток теорії політичних партій, зміну їх ідеального образу в політико-правовій думці, важливо зіставити це з реальними змінами. В принципі можна було б припустити, що в історії, яка має значну кількість найрізноманітніших прикладів різного роду політичних угруповань, порівняння ранніх форм політичних об’єднань і сучасних політичних партій некоректне, оскільки йдеться про принципово відмінні політичні інститути мало чим подібні між собою. Однак насправді, незважаючи на наявність значної кількості відмінностей між політичними угрупованнями існують глибокі зв’язки. На різних історичних етапах, у різних формах правління, на різних рівнях розвитку і місця в суспільстві, державі йдеться в принципі про однотипні за змістом феномени, які, попри всю несхожість, мають суттєві спільні ознаки. Ці ознаки партії, які визначають відповідне теоретичне поняття, виражаються у відповідних організаційних, ідеологічних, функціональних, інституційних та інших критеріях і свідчать про певну наступність між істо-ричними партійними угрупованнями і сучасними політичними партіями. Вони обов’язково властиві всім політичним партіям незалежно від історичного періоду їх розвитку і конкретних умов, форм, поява яких може бути зумовлена особливостями національних, економічних і політичних умов їхнього існування.

Водночас партії та партійні системи є продуктом тривалого історичного розвитку тієї чи іншої країни, тому їх дослідження вимагає врахування історичних традицій, національних особливостей, факторів конституційно-політичної та правової системи, ідейно-політичних, культурних, релігійних моментів. Статика і динаміка партійних форм виражають конфігурацію, характер та перспективи класово-політичних антагонізмів, властивих історичній епосі. Тому можна і необхідно розмежувати соціальну природу, функціональне значення, доктрину та ідеологію партій, що організаційно формуються в період феодалізму і капіталізму.

Остаточне оформлення сучасних політичних партій безпосередньо пов’язане з розвитком буржуазної демократії і державності, а самі вони є продуктом епохи Нового часу. Тому неправильно говорити про прямий еволюційний розвиток партій від історичних форм до сучасних політичних партій, так само, як неправомірно стверджувати, що відбувся якийсь революційний стрибок від протопартій до сучасних політичних партій.

За функціонально-організаційними характеристиками, інституційно-правовим статусом, характером діяльності, впливом у суспільно-політичній та державній сфері сучасні політичні партії значно відрізняються від зародкових партійних груп, протопартій ХVІІІ–ХІХ ст. Але однаковими залишаються їх основні базові характеристики. У всі історичні періоди політичні партії залишалися політичними організаціями, що виражали певні соціальні інтереси і які через реалізацію певних ідейних принципів намагалися досягти політичної влади в державі. На цій підставі можна дійти висновку про наявність глибоких паралелей і матеріальної правонаступності в розвитку політичних партій від їх первісних структур до сучасних політичних партій. Правомірним є також питання про відносну ідейну наступність між поглядами на політичні партії провідних мислителів Нового часу і концепціями сучасних авторів, які представляють лише етапи історичного розвитку єдиної політичної теорії.

Зміна ролі партій, їх характеру, форм, сфер діяльності як вираження об’єктивних процесів, історичних закономірностей розвитку різноманітних елементів капіталістичної соціально-економічної формації викликало відповідні зміни в теоретичному сприйнятті партій на рівні політичних, державних концепцій. Партії, які поступово ставали одними з центральних політичних інститутів, мають свою предметно-практичну основу в суспільних взаєминах. Тому розвиток ідеального, теоретичного образу політичних партій треба висвітлювати залежно від обставин конкретної дійсності, практики самих партій, відповідної епохи. Це означає, що адекватний, об’єктивний аналіз розвитку політичної та державно-правової доктрини у її відношенні до партій передбачає дослідження практичної еволюції самих партій.

Отже, історія та теорія політичних партій нерозривно пов’язані між собою. Історія політичних партій дає поважний матеріал для теорії політичних партій, а остання в свою чергу систематизує спонтанну і хаотичну, на перший погляд, еволюцію перших.