10. Характеристика головних типів партійних систем

З цього розділу Ви дізнаєтеся:

• про відмінності між різними типами партійних систем;

• про одно-, дво- і багатопартійні системи та їхні різновиди;

• про співвідношення між виборчою і партійною системами.

Основні поняття

групове (індивідуальне) змагання, політичний ринок, однопартійна система, тоталітарна однопартійна система, однопартійність фашистського типу, однопартійність комуністичного типу, африканська (постколоніальна) однопартійність, авторитарна однопартійна система, догматична однопартійна система, гегемоністська партійна система, двопартійна система, американська та британська двопартійність, технічна та метафізична дво-партійність, досконала та модифікована двопартійність, природна та штучна двопартійність, багатопартійна система, лівизм, система поляризованого плюралізму, система обмеженого (поміркованого) плюралізму, багатопартійна система з домінуючою партією, ста-білізована (двоблокова) партійна система, система кооперації партій (велика коаліція), розпорошена партійна система, атомізована (мультипартійна) система.

10. 1. Особливості головних типів партійних систем

Отже, найзагальнішу класифікацію партійних систем можна зробити на основі кількісного критерію, який показує кількість ефективно діючих політичних партій у партійній системі. У зв’язку із цим партійні системи поділяються на одно- дво- та багатопартійні (або однопартійні системи та системи з більш ніж однією партією). Різниця між цими двома групами систем принципова і полягає у різному ступені конкуренції, властивому кожному з перелічених типів партійних систем.

На відміну від однопартійних, системи з більш ніж однією партією засновані на відкритому змаганні. Це змагання особливо загострюється під час виборів: тоді як в однопартійних системах вибори, звичайно, мають символічний характер і не дають можливості реального вибору, у системах з більш ніж однією партією вони є вирішальними.

Звичайно, в межах конкретного політичного режиму змагання може бути суттєво обмеженим. Це трапляється тоді, коли соціальні групи, що беруть участь у політичному житті, базуються виключно на класовій, расовій, національній чи релігійній основі. Обмеження змагання може бути й ініціативою політичної влади за допомогою як правових, так і цілої низки технічних процедур.

Природа змагання двояка. Воно може відбуватись на рівні груп або на індивідуальному рівні, а ще може бути результатом цих двох типів. Коли партії ще недостатньо розвинені, їхню силу визначає лояльність членів партії. Коли ж партії перестають бути залежними тільки від своїх членів і можуть звертатись за підтримкою не тільки до тих, хто ідентифікує себе з ними, лише тоді у суспільстві відбуваються певні зміни. Партії в ході виборів намагаються відшукати найбільшу кількість своїх прихильників, ідентифікаторів певного політичного об’єднання. Мета виборчих змін така: від існування як форми виявлення інтересів старих прихильників, вибори перетворюються у політичний ринок, на якому політичні суб’єкти намагаються “продати” свої політичні програми якомога більшій кількості нових прихильників. Із зростанням незалежності виборів кількість тра-диційних прихильників партії зменшується, але зростає кількість прихильників загалом. У цей спосіб відбувається легітимація партійних мас, що має вирішальне значення у становленні партійної системи.

Отже, на ранньому етапі становлення партійної системи відбувається конкуренція на основі групового змагання, у той час як на вищому етапі її розвитку змагання набуває ознак політичного ринку. Еволюція партійних систем проходить у напрямі від групового змагання до індивідуального, що спричиняє зміну типу партійної конфігурації.

Таким чином, основна відмінність між партійними системами – це відмінність між партійними системами з вільною конкуренцією та партійними системами без конкуренції або з обмеженою конкуренцією.