8. 5. Сім’ї політичних партій

Деякі з дослідників намагаються замінити термін “ідеологія” такими поняттями, як “політичний темперамент” або “інтелектуальна сім’я”, але в науковій літературі вони не отримали визнання і широкого поширення.

Натомість в політологічній літературі для означення групи партій, які представляють виразну і окремішню ідеологічно-програмну самоідентичність існує так звана концепція сімей (родин) політичних партій. Процес виділення загальних типів політичних партій заснований, насамперед, на тій основі, що відрізняються вони між собою визначеною самоідентичністю, яка є результатом певного історичного процесу. Саме історичний контекст процесу формування політичних партій впливає на характер та зміст політичних стратегій, які вона використовує.

Концепція ця будується на трьох критеріях: генетичному, матеріальному та організаційному.

Генетичний критерій пов’язаний з появою спільних рис між партіями, які сформувались внаслідок однакового процесу інституалізації. Партії виникали та консолідувались у дуже подібних історичних умовах і щораз більше намагалися представляти інтереси визначених суспільних груп, політична еволюція яких у всіх країнах здійснювалася в подібний спосіб. Центральною віссю конфлікту став поділ на лівицю та правицю. Внаслідок цього сформувались дві великі сім’ї: лівих партій (соціал-демократи, соціалісти, ко-муністи) та правих партій (консерватори, ліберали, християнські демократи). Події 70-80-х років вплинули на трансформацію змісту, що криється за звичними категоріями лівих та правих, хоча сама суть конфлікту залишилася і нові типи партій, які виникли пізніше “підсилили” великі партійні сім’ї (наприклад, ліво-ліберальні партії належать до сім’ї лівих партій, а нові ультраправі партії – до сім’ї правих партій). Отже поділ на класову лівицю чи правицю, який сформувався у період оформлення і консолідації демократії, продовжує залишатися домінуючою і універсальною ознакою сучасних партійних систем і генетичним індикатором самоідентичності сімей політичних партій.

Матеріальний критерій тісно пов’язаний з генетичним. Політичні партії, які нале-жать до генетичних сімей партій прагнуть реалізувати близькі пункти своїх програм. Це означає, що можна скласти перелік проблемних питань, які характеризують відповідний світогляд політичних партій – лівий чи правий, а в рамках кожної з партійних сімей – найбільш важливі питання, які виступають джерелом внутріблокового конфлікту і причи-ною виокремлення конкретних сімей.

Оганізаційний критерій пов’язаний зі створенням наднаціональних об’єднань, які стосуються подібних партій (наприклад, Соцінтерн, Ліберальний Інтернаціонал тощо). В рамках Європарламенту сформувались та існують наднаціональні політичні об’єднання, які охоплюють представників партійних сімей. Інколи щодо них застосовують поняття “транснаціональні партії”.

Формування сімей політичних партій можна простежити на основі політичної структуризації Європейського парламенту. Виглядало воно так:

У 1953 р. в Європарламенті існувало три організовані групи політичних партій – група християнсько-демократичних партій, група європейських соціалістичних партій та група ліберальних партій;

У 1965 р. французькі голлісти об’єднуються з лібералами і формують Союз європейських демократів;

У 1973 р. Британська консервативна партія започатковує формування Європейської консервативної групи. Члени ірландської партії “Солдат Свободи” об’єднуються з Союзом європейських демократів під назвою Європейські прогресивні демократи. Тоді ж формується Комуністична група;

У 1976 р. Ліберальна група змінює свою назву на Групу лібералів та демократів;

У 1979 р. відбуваються перші прямі вибори до Європейського парламенту. Християнські демократи змінюють свою назву на Європейську народну партію. Європейська консервативна група трансформується у Європейську демократичну групу, яка пізніше об’єднується з Народною партією. Тоді ж формується група Технічної координації та захисту незалежних груп і членів;

У 1984 р. на базі французького Національного фронту та італійського Соціального руху формується група Європейських правих. Зелені та ліві об’єднуються з незалежними і формують так звану групу “Веселка”. Група лібералів та демократів перейменовується у Групу лібералів, демократів та реформістів. Після приєднання до Європейських прогресивних демократів португальських соціал-демократів вона починає функціонувати під назвою Європейський демократичний альянс;

У 1989 р. з групи “Веселка” виділяється окрема Група зелених, формується Група об’єднаних лівих, відновлюють свою діяльність комуністичний та лівий альянси;

У 1994 р. на базі італійської партії “Вперед Італія!” формується група “Вперед Європа!”. Європейські праві змінюють свою назву на Європейський радикальний альянс. Група об’єднаних лівих бере собі назву – Європейські об’єднані ліві, формується група – Європа націй, а також група 27 неприєднаних членів;

У 1995 р. групи Об’єднана Європа та Європейський демократичний альянс об’єднуються і створюють групу Об’єднання для Європи;

У 1999 р. Європейська Народна партія змінює свою назву на Європейська народна партія (християнські демократи) та європейські демократи. Формується група Європейських демократів за різноманітність.

У сучасному Європарламенті загалом існує дев’ять так званих партійних клубів однак лише три з них функціонують як позапарламентські міжнародні організації, що користуються спільними фінансами, бюрократичним апаратом, спільними виборчими стратегіями. Йдеться про партії європейських соціалістів, об’єднання ліберальних партій та так звану Європейську народну партію – організаційне об’єднання християнсько-демократичних партій.

Запитання і завдання

1. У чому полягає суть поняття “ідеологія”? Які існують підходи до його розуміння?

2. Розкрийте взаємозв’язок ідеології та політики.

3. У чому полягає суть теорії “кінця ідеології”?

4. Які головні проблеми є предметом уваги ідеології?

5. Які існують головні типи ідеологій?

6. Які існують моделі конфігурації партійних систем на основі ідеологічного критерію?

7. У чому суть поняття радикалізм?

8. Дайте загальну характеристику ідеології традиціоналізму.

9. Назвіть головні положення та різновиди фашизму.

10. Назвіть головні положення марксизму-ленінізму.

11. Суть та різновиди неомарксизму.

12. Суть та різновиди лівого екстремізму.

13. Християнський та ісламський теїзм.

14. Теорія та практика ісламізму.

15 Лібералізм і його різновиди. Неолібералізм.

16. Консерватизм і його різновиди. Неоконсерватизм.

17. Засадничі основи християнської демократії. Християнські принципи.

18. Демократичний соціалізм – основа ідеології соціал-демократії.

19. Основні риси ліво-ліберальних об’єднань.

20. Екологізм – основа зеленого руху. Різновиди екологізму.

21. Жіночий рух і фемінізм. Течії феміністського руху.

22. Сексизм та теорія соціального партнерства статей.

23. Пацифізм та його витоки.

24. Постіндустріалізм – як ідеологія майбутнього суспільства.

25. Антиглобалізм як альтернатива постіндустріалізму.

26. Що розуміється під поняттям “сім’я політичних партій”? Наведіть приклади сучасних сімей політичних партій.

Реферати та повідомлення

1. Неолібералізм та неоконсерватизм. Спільні риси та відмінності.

2. Рейганізм та тетчеризм.

3. Соціал-демократичний консенсус: теорія та практика.

4. Фундаменталізм та тероризм.

5. Політична структуризація Європарламенту: історія та сучасність.

Література

Адамо Г. ХДС/ХСС сущность и политика.- М., 1978.

Актуальные проблемы социал-демократии.- М.: ИНИОН, 1991.

Алтухов В. Т. Обновление программы СДПГ // Социально-политические исследования, 1990, № 8.

Белл Д. Конец идеологии // Новое время, 1990, № 27.

Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма.- М., 1993.

Бова А. Лібералізм і консерватизм як основні політичні ідеології посттоталітарного суспільства // Молода Нація, 1997, № 6.

Борисова Т., Исакова И. Философия “зеленых”. Возможные пути развития общества // США, экономика, политика, идеология, 1991, № 4.

Булгаков С. И. Христианский социализм.- М., 1991.

В поисках равновесия: Экология в системе социальных и политических приоритетов.- М.,1992.

Валентинов Л. В. Наследники Ленина.- М., 1991.

Валькова Л. В. Саудовская Аравия: нефть, ислам, политика.- М., 1987.

Вдовиченко Л. Н. Альтернативные движения в поисках альтернатив.- М., 1988.

Волкова Н. В. Популизм и консерватизм.- М., 1992.

“Восточноевропейский социализм”: становление режима, попытки его модификации, причины краха.- М., 1992.

Волкогонов Д. А. Ленин. Политический портрет.- М., 1994.

Волкогонов Д. А. Сталін. Політичний портрет.- К., 1989.

Воронкова В. Консерватизм // Політологічні читання, 1992, № 2.

Воронкова В. Лібералізм // Політологічні читання, 1992, № 2.

Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія // Віче, 1996, № 4.

Галкин А. Фашизм – его сущность, корни, признаки и формы проявления // Полис, 1995, № 2.

Гаврилишин Б. Походження людини та її ідеологій // Дороговкази в майбутнє. Доповідь Римському клубові.- К., 1993.

Гарбузов В. Н. Консерватизм: понятие и типология // Полис, 1995, № 4.

Голобуцький О., Кулик В. Консерватизм – ідеологія порядку, стабільності і добробуту.- К.,1995.

Джилас М. Лицо тоталитаризма.- М., 1992.

Дилигенский Г. Г. В поисках смысла и цели: Проблемы массового сознания современного капиталистического общества.- М., 1986.

Дубина А. Что такое популизм? // Политика и время, 1992, № 3.

Еко У. Ур-Фашизм // Сучасність, 1996, № 5.

Енгельс Ф. Розвиток соціалізму від утопії до науки // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. T. 19.

Желев Ж. Закат тоталитарных систем // Политика, 1991, № 4.

Желев Ж. Фашизм. Документальне дослідження німецького, італійського та іспанського фашизму // Філософська та соціологічна думка, 1991, № 1.

Звелев В. И. Истоки сталинизма.- М., 1990.

Злобин В. И. Какая партия нужна пролетариату? (Из истории создания пролетарской партии в России) // Вестник Московского университета. Сер.12. Соц.-полит. исслед., 1990, № 6.

Змеев Б. М. Политическая идеология в странах тропической Африки: генезис и социальные функции.- Л., 1988.

Исаев С. А. Теология мира: Очерк протестантского модернизма.- М., 1991.

“Исламский фактор” в международных отношениях в Азии (70 – І пол. 80 гг.). Сб. статей / Отв. ред. Л. Полонская.- М.,1987.

Колодій А. Демократичний націоналізм і лібералізм про права нації і особи // Українські варіанти, 1997, № 2.

Кондратков Т. Р. Идеология. Политика. Война: Критика буржуазных, реформистских и ревизионистских концепций.- М., 1983.

Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // Полис, 1995, № 4.

Кинг А., Шнайдер Б. Первая глобальная революция. Доклад Римского клуба.- М., 1991.

Кравченко И. И. Глобальные проблемы и глобальная политика. Ежегодник Северной ассоциации политических наук.- М., 1985.

Крапивин В. В. Формирование революционного сознания: (Проблемы и характерные черты в странах социалистической ориентации).- М., 1987.

Критика современных политологических и культурологических концепций общественного развития.- Л., 1986.

Лафонтен О. Социализм и новые социальные движения // Рабочий класс и современный мир, 1990, № 4.

Лакер У. Сущность фашизма // Проблемы Восточной Европы. № 47-48.

Лапшина М. В., Лапшин А. Г. Политика и идеология (К методологии исследования): Политика мира и развитие политических систем.- М., 1979.

Ли В. Ф. Социальная революция и власть в странах Востока (О проблемах и противоречиях некапиталистического переходного развития).- М., 1984.

Либерализм и демократия // Полис, 1994, № 3.

Майер Т. Демократический социализм – социальная демократия. Введение.- К., 2000.

Макаренко В. П. Револиция и власть.- Ростов-на-Дону, 1990.

“Манифест” шведских социал-демократов // За рубежом, 1989, № 37.

Маркс и современная политическая теория.- М., 1986.

Марксизм: про и контра.- М., 1992.

Маркузе Г. Одномерный человек.- М., 1993.

Мигул І. Політичні ідеології: порівняльний аналіз.- К., 1997.

Мийон-Дельсон Ш. Политические идеи ХХ века.- М.,1995.

Миллер С., Потхофф Х. Краткая история СДПГ. 1848-1990.- К., 1990.

Миронов Д. А., Перцев А. В. Австромарксизм, позитивизм и рабочее движение.- Свердловск, 1990.

Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Диалог, 1990, № 9.

Новиков Г. Н. Де Голль, голлисты и голлизм // Новая и новейшая история, 1990, № 3.

Новоженова И. С. Французская социалистическая партия в 70-е гг.: Внутрипартийные течения / Отв. ред. Г. Дилигенский.- М., 1989.

Орлов Б. Социал-демократия Запада: ценности и ориентиры // Диалог, 1990, № 12.

Орлов Б. Социал-демократия и экономика // Вопросы экономики, 1990, № 2.

Осадчая И. М. Консерватизм против реформизма.- М., 1984.

Пияшева Л. Знамя его – свобода // Диалог, 1991, № 11.

Пияшева Л. И., Пинскер Б. С. Экономический неоконсерватизм: теория и международная политика.- М., 1988.

Полищук М. Л. В предверии натиска “третьей волны”: Контуры планетарной цивилизации и общественно-политической мысли Запада. -М., 1989.

Попов С. И. Буржуазная идеология на пороге ХХI столетия.- М., 1988.

Пронякин Д. И. Анархизм: “Исторические” претензии и уроки истории.- Л., 1990.

Рассен Б. Практика и теория большевизма.- М., 1991.

Расы и расизм: История и современность.- М.,1991.

Рахшмир П. Ю. Эволиция консерватизма в новое и новейшее время // Новая и новейшая история, 1990, № 1.

Религии мира: История и современность. Ежегодник, 1988.- М., 1990.

Савельева И. М. Альтернативный мир: модели и идеалы / Отв. ред. И. Гурьев.- М., 1990.

Скиба В. Й. Консерватизм – не лайливе слово // Віче, 1993, № 4.

Соргин В. В. Либерализм Запада ХVII – XX веков.- М., 1995.

Современный консерватизм.- М., 1992.

Современный мир глазами “зеленых”.- М., 1987.

Социалистическое видение современности или современное видение социализма (обзор симпозиума) // Полис, 1994, № 5.

Социально-политические теории современной буржуазной идеологии: Критический анализ / Отв. ред. Р. Яновский. М., 1981.

Сталин И. В. Вопросы ленинизма.- М., 1947.

США: консервативная волна.- М., 1984.

Тихомиров В. И. Церковь и политическая борьба в Южной Африке.- М., 1990.

Тоффлер О. Третья волна.- М., 1992.

Троцкий Л. Д. К истории русской революции.- М., 1990.

Трудящиеся массы и антивоенное движение: О новых массовых демократических движениях в развитых капиталистических странах / Отв. ред. И. Пантин.- М., 1988.

Фомичев С. Р. Зеленые: взгляд изнутри // Политические исследования, 1992, № 1-2.

Фомичев С. Мыслить глобально, действовать локально. Интервью с сопредседателем Лиги зеленых партий // Общественные науки сегодня, 1993, № 2.

Худавердян В. Д. Современные альтернативные движения: Молодежь Запада и “новый” иррационализм.- М., 1986.

Чалікова В. Ліберали, ліберальне, лібералізм // Сучасність, 1993, № 3.

Чичерин Б. Различные виды либерализма // Общественные науки и современность, 1993, № 2.

Шапиро И. Введение в типологию либерализма // Полис, 1994, № 3.

Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм.- К., 1998.

Шведа Ю. Фемінізм як течія політичної думки та суспільно-політичний рух // Perpetuum Studiens, 2002, № 1.

Якушик В. М. Социал-реформизм в современном мире: идеология и практика.- К., 1990.

Ч А С Т И Н А II. П А Р Т І Й Н І С И С Т Е М И