5.3. Функції партій у недемократичних і постколоніальних державах

Під недемократичними системами розуміють такі політичні устрої, в яких ліквідовані основні демократичні права, такі як право на об’єднання або вільні демократичні вибори. Колись до таких режимів зачисляли деспотичні монархії. Сьогодні до їх числа належать фашистські, напівфашистські, військові диктатури. Найбільшу кількість таких держав сьогодні маємо в країнах Латинської Америки.

Існують серед них такі диктатури, за яких діяльність політичних партій заборонена. Влада в цих державах належить адміністративному апарату, військовим та поліції. Однак, у більшості недемократичних режимів діяльність політичних партій у визначених межах допускається.

У цій групі держав виділяють дві ситуації: у першому випадку існує правляча монопартія і не існує інших, легальних чи нелегальних партій, або вони не відіграють жодної ролі в політичному житті; у другому випадку в недемократичному устрої існують легальні чи нелегальні партії, які мають значний суспільний вплив.

Існування легальних опозиційних партій у недемократичних режимах є явищем рідкісним. Зазвичай, недемократичні політичні режими ліквідовують легальну опозицію. У початковий період режиму легальна опозиція може ще існувати (у фашистській Італії 1922-1926 рр., більшовицькій Росії 20-х років). Але згодом вона ліквідовується.

Опозиційні партії, легальні чи нелегальні, в недемократичній системі націлені на повалення існуючого політичного устрою, але оскільки в легальний спосіб зробити цього вони не можуть, то виборча функція для них не є істотною. Легальні партії часто є осередками інтелектуального опору режиму і для суспільства виступають лише символом демократичних можливостей здійснення влади. Дуже часто вони слугують лише прикриттям для нелегальних радикальних організацій руху опору режиму.

Партії ж, які ведуть підпільну боротьбу з існуючим політичним режимом, готуються або до перевороту, або до революції. Звичайно, вони прагнуть не зміни уряду, а зміни всього суспільного устрою. Прикладом такого типу організацій є партія російських більшовиків.

Діяльність монопартії за недемократичного режиму також має специфічні ознаки. Найчастіше вона заміняє державу. Типовим прикладом тут є гітлерівська Німеччина, бі-льшовицька Росія, де діяльність усіх інших партій була заборонена.

Теоретично монопартія може виконувати обидві основні функції політичних партій – виборчу та функцію керівництва. Виборча функція стосується діяльності парламенту, вибори до якого і забезпечує монопартія. Насправді ж парламент у недемократичних режимах нічого не вирішує. Є це, звичайно, також імітацією виборчої функції монопартією. Партія в недемократичних режимах виконує у відповідному сенсі функцію добору еліти оскільки саме через партію відбувається рекрутування на відповідні державні посади. Звичайно, це не єдиний, але досить важливий, канал формування правлячої еліти режиму.

Інші функції в умовах недемократичного режиму монопартія виконує подібно, як і в демократичних режимах. Насамперед вона реалізує функцію керівництва, признача-ючи своїх представників на керівні державні посади. У реалізації цієї функції монопартія випереджає політичні партії в демократичних державах. Монопартія намагається повністю опанувати весь державний апарат, не залишаючи жодних сфер поза своїм впливом (судочинство, армію, науку). Більшість посад у державному апараті, навіть другорядних, залишаються зарезервованими для членів монопартії.

У деяких диктаторських системах, особливо в устроях класичного фашизму (Італія, Німеччина), спостерігаємо ще одну особливість – партійні організації стають одержавленими і виконують державні функції, хоча одночасно і не втрачають свого партійного характеру. Велика фашистська рада в Італії стала найвищим державним органом. Державні функції перебирають на себе військові формування. Так було в Німеччині з СС, яка початково була внутрішньопартійним формуванням, а потім трансформувалася в державну поліцію. Подібне сталося і з політичною поліцією в Італії. Звичайні межі між державним та партійним апаратом стираються, державну владу перебирає на себе монопартія.

У специфічний спосіб тоталітарні партії реалізують і інтеграційну функцію – здійснюючи контроль над всіма сферами життя суспільства і громадянина, включно з його сі-мейним, приватним, інтимним життям. Вони організовують систему, в якій в інтересах справи всі доносять один на одного, навіть на найближчих родичів. Бойовики партії готові до самосуду в ім’я “справедливості”. Зокрема, так звана “ніч довгих ножів” та “кришталева ніч” у Німеччині є тому яскравими прикладами.

Завданням партії стає виховання людини, беззастережно відданої вождеві та владі. Є це специфічним способом реалізації функції інтеграції та мобілізації населення. Партія з інструменту виховання перетворюється на знаряддя деморалізації та страху, інструмент поневолення суспільства.

Певні специфічні функції виконують політичні партії в постколоніальних державах. У першу чергу вони стосуються як мети, так і характеру їхньої діяльності. На відміну від політичних партій розвинених держав, основними функціями партій у постколоніальних країнах є інтеграційна, мобілізаційна. Це не означає, що ці партії не виконують виборчої функції чи функції керівництва, однак після здобуття незалежності та приходу до влади ці функції політичних партій відходять в постколоніальних державах (на відміну від роз-винених демократичних країн) на другий план, що часто пов’язано з фактом переходу цих держав у розряд однопартійних систем. У багатьох державах Африки (Гана, Кенія, Марокко) взагалі довгий час вибори не проводились. Пояснюється це частково і тим, що у багатьох слаборозвинених державах партії не виконували власне політичних функцій і не служили розвику демократії. Дуже часто вони активізували сепаратистські тенденції, етнічні та релігійні конфлікти. До цього потрібно також додати високу безграмотність населення та суто технічні проблеми (складання списків виборців та труднощі комунікації).

У державах, де існує однопартійна система, вибори набувають швидше характеру мобілізації населення на підтримку правлячого режиму, ніж справжньої політичної кон-куренції і добору кандидатів. Тому власне інтеграційна та мобілізаційна функції для цих партій є визначальними.

Під інтеграційною функцією слід розуміти діяльність, спрямовану на ліквідацію існуючих племінних, мовних, релігійних суперечностей. Тут партія виступає головно інст-рументом виховання мас. Партія формує в населення почуття національної єдності, культивує і підтримує його шляхом загальнонаціональної пропаганди та агітації, політичного виховання, різного роду загальнонаціональних акцій.

Що стосується мобілізаційної функції, то вона виконує важливу роль і в модернізації соціальних відносин у цих державах. Руйнуючи старі архаїчні структури, партія виходить на їхнє місце як новий соціальний інститут, що займається опікою над населенням, порушує і намагається вирішувати місцеві проблеми. Здійснює вона важливі акції в галузі освіти, культури, господарського життя. Партійна робота тут ведеться як боротьба з безграмотністю, племінними пережитками, за рівноправність жінок. Наприклад, у Гвінеї партія виступила проти багатоженства і викупу за жінок.

Запитання і завдання

1. Назвіть головні підходи до визначення функцій партій.

2. Які функції партій належать до виражених і які до прихованих?

3. Які з функцій партій мають соціальний, державно-публічний і організаційний характер?

4. Охарактеризуйте функцію формування політичних цілей та завдань. Як поділяються політичні партії за характером реалізації цієї функції?

5. Якими способами реалізується функція артикуляції та інтеграції соціальних інтересів? Чим відрізняються політичні партії від груп інтересів?

6. Партії, як джерела ідентичності. Партійна лояльність.

7. На виконання яких завдань мобілізують населення політичні партії?

8. Яка функція політичних партій вважається головною в демократичних системах? Назвіть етапи її реалізації.

9. Які існують способи добору кандидатів? Які фактори впливають на добір кандидатів?

10. Які існують процедури формування виборчих програм?

11. Що таке структуризація голосів виборців?

12. Політичні партії як “ланцюги зв’язків”. Функція зв’язку.

13. Функція керівництва і особливості її реалізації.

14. У чому полягає роль опозиційної партії в здійсненні керівництва державою?

15. У чому полягають особливості функцій партій у недемократичних системах?

16. Як реалізують свої функції політичні партії в постколоніальних державах?

Реферати та повідомлення

1. Політичні партії в тоталітарних режимах.

2. Політичні партії в постколоніальних державах.

3. Політичні партії в перехідних суспільствах.

Література

Андреев С. С. Политическое управление и политическое руководство // Социально-политические науки, 1992, № 5.

Базів В. Інструмент влади: порівняльний аналіз походження і функціонування політичних партій у тоталітарній та демократичній політичних системах.- Львів, 1999.

Бурлацкий Ф., Галкин А. Социология. Политология. Международные отношения.- М., 1974.

Вятр Е. Социология политических отношений.- М., 1979.

Городецкая И. Е. Великобритания: избиратели, выборы, партии. 1945-1970.- М., 1974.

Гордон Л. Н., Плискевич Н. М. Развилки и ловушки переходного периода // Полис, 1994, № 4.

Даль Р. А. Пути перехода к демократии // Политика, 1991, № 10.

Даниленко В. Н. Политические партии и буржуазное государство.- М., 1984.

Джилас М. Лицо тоталитаризма.- М., 1992.

Евдокимов В. Б. Партии в политической системе буржуазного общества.- Свердловск, 1990.

Желев Ж. Фашизм. Документальне дослідження німецького, італійського та іспанського фашизму // Філософська та соціологічна думка, 1991, № 1.

Злобин В. И. Какая партия нужна пролетариату? (Из истории создания пролетарской партии в России) // Вестник Московского университета. Сер.12. Соц.-полит. исслед., 1990, № 6.

Ковлер А. И. Франция: партии и избиратели.- М., 1984.

Клямкин И. Посткоммунистическая демократия и ее особенности в России // Полис, 1993, №2.

Линц Х. Х. Крушение демократических режимов. Кризис, разрушение и восстановление равновесия // Проблемы Восточной Европы, 1993, № 39-40.

Лоуэлл А. Правительства и политические партии в государствах Западной Европы.- М., 1905.

Орлов А. Г. Политическая система стран Латинской Америки.- М., 1982.

Піча В. М., Стеблич Б. А. Політичні партії у політичній системі суспільства: Навчальний посібник.- Львів, 1994.

Политические партии США в новейшее время / Под. ред. Н. В. Сивачева.- М., 1982.

Прозоров Ю. Б. Партии в переходных обществах (латиноамериканский опыт) // Полис, 1994, № 4.

Рассен Б. Практика и теория большевизма.- М., 1991.

Рябов С. Партія політична // Політол. читання, 1994, № 3.

Сартори Дж. Вертикальная демократия (Меньшинства и элиты. Полиархия в ее нормативном определении) // Полис, 1992, № 4.

Тихомиров В. И. Партия апартеида: социально-политическая революция националистической партии ЮАР.- М., 1987.

Холмская М. Р. О многопартийности в странах СНД // Государство и право, 1992, № 9.

Шапиро И. Введение в типологию либерализма // Полис, 1994, № 3.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм.- К., 1993.

Шварценберг Р. Ж. Политическая социология: В 3-х ч.- М., 1992.

Шведа Ю. Методологічні застереження Дж. Сарторі щодо аналізу партійних систем // Нова політика, 1998, № 5.

Шведа Ю. Соціологія партійних систем Моріса Дюверже // Нова політика, 1996, № 4-5.

Энтин Л.М. Политические системы развивающихся стран: государство и политические партии в странах Азии и Африки. ­- М., 1978.