4. 5. Проблемна орієнтація

У порівняльних дослідженнях політичних партій значна увага приділяється позиціям партій з проблем, які мають міжнаціональне значення. Багато з цих проблем входять до обсягу поняття ідеології, але декотрі не вписуються в загальновизнані уявлення про цей феномен. Ідеологія, як ще 40 років тому довів М. Дюверже, посідає центральне місце в теорії політичних партій, виступаючи незалежною змінною, яка впливає на решту її характеристик. Говорячи про основні ідеології – комуністичну, соціалістичну, центристську, консервативну, фашистську – М. Дюверже фактично розглядав їх як точки на ліво-правій шкалі.

4. 5. 1. Ліво-права шкала. Визначальне значення ідеології для теорії політичних партій підтверджується значним масивом емпіричних даних. Переважно дослідженнями такого характеру займаються європейські вчені. З часів М. Дюверже наукове співтовариство помітно просунулося вперед, залишивши далеко позаду найпростіші типології, які поділяли партії на комуністичні, соціалістичні тощо, але залишило сам принцип єдиної ліво-правої шкали. М. Лейвер і Н. Шофілд виділяють декілька способів визначення місця партії в межах ліво-правого простору – від старомодного вивчення первинних та вторинних джерел до систематичних опитувань експертів, контент-аналізу партійних програм і багатомірного аналізу результатів соціологічних опитувань. У додатку до своєї книги М. Лейвер і Н. Шофілд зводять воєдино результати багатьох подібних досліджень проведених у 18-ти державах.

Заслуговує на увагу опитування проведене Ф. Кастлесом та П. Меєром у 1984 р. Учені попросили сто провідних західних політологів розмістити партії 17 держав на 11- пунктній шкалі, розташовуючи їх від ультралівих (0) до ультраправих (10). Всього до такої процедури було залучено 119 партій, причому кожна з них оцінювалася щонайменше трьома експертами по даній країні. Далі вчені обчислили середній рейтинг і лише тоді визначили місце кожної з партій на ліво-правій шкалі. Дослідники зазначали, що “подібна методика неминуче спрощує багатомірну реальність, в якій може існувати два і більше виміри, які співіснують і накладаються один на одного”. Це не завадило їм дійти висновку, що обраний дає змогу судити про партії, “виходячи із узагальнених стандартів, а не лише з країнознавчих критеріїв”, створюючи таким чином основу для розміщення партій уздовж ліво-правого простору.

Інші міжнаціональні дослідження партійних ідеологій, проведені К. Джандою, описують проблемні позиції партій щонайменше за двома параметрами. В одному з таких досліджень був проведений аналіз текстів для формалізації позицій 150 партій із 53 держав з одинадцяти проблем, які найбільш часто ідентифікуються з ліво-правими цінностями. Далі була проаналізована кореляція цих позицій між собою, і на цій основі виявлені приховані складові проблемних позицій. З’ясувалося, що позиції партій з 11 проблем, які зводилися до двох складових, 7 належали до тієї частини шкали, яка була названа ма-рксистською, а 4 – до шкали лібералізму у відповідності до якої ранжувалося ставлення партій до громадянських та політичних свобод .

Двофакторна інтерпретація проблемних позицій була підтримана і в найповажнішому серед усіх досліджень партійних ідеологій проекті. І. Бадж, Д. Робертсон і Д. Хертл за фінансової підтримки Європейського консорціуму з політичних досліджень очолили проект, який передбачав проведення контент-аналізу передвиборчих маніфестів усіх значних політичних партій у 19 країнах з 1945 по 1983 р. Не висловлюючи коментарів з приводу змісту маніфестів, залучені до реалізації проекту фахівці з окремих країн застосували об’єктивнішу, хоча і суперечливу, методику. Кожна з фраз, що містилися в документах, була віднесена до однієї із 54 виділених в дослідницьких цілях категорій, причому самі ці категорії були зведені до семи більш широких “галузей політики”. Передбачалося, що найбільш важливий аспект документів – це ступінь уваги, що її приділяють партії тій чи іншій галузі політики, а не партійні позиції з окремих питань в межах таких галузей. Контент-аналіз документів підтвердив, що існує два основних виміри – перший, який має яскраво виражений ліво-правий характер, спостерігається в 15-ти з 20-ти країн, другий же часто виглядає як модифіковане відображення суперечності між лівими та правими. Отже, всупереч передбаченням про колосальну різноманітність проблемних позицій у різних країнах, дослідження свідчать, що вся ця різноманітність може бути оцінена на основі лише двох факторів, причому обидва вони мають дещо спільне з ліво-правим простором.

У принципі, партії можуть змінювати свої ідеологічні позиції, і Е. Даунс сформулював теорію, згідно з якою така еволюція відбувається в результаті прагнення партій отримати більше голосів на виборах. Однак, дослідження показали, що всупереч очікуванням Е. Даунса, партії не мають особливого бажання опинитися в центрі ліво-правого простору, – незважаючи на значну кількість виборцівцентристів. Хоча існують випадки швидких ідеологічних зрушень заради досягнення успіху на виборах (найбільш яскравим прикладом цього є трансформація Соціал-демократичної партії Німеччини 1959 р.), як правило, партії змінюють свої проблемні позиції повільно, поступово деідеологізуючись і перетворюючись в універсальні організації. Проведене Дж. Томасом дослідження майже столітньої еволюції 54 партій у 12 західних країнах виявило “суттєве звуження сфери політичного конфлікту” з приводу проблемних позицій. Дж. Томас також розглянув різ-номанітні варіації гіпотез про кінець ідеології і про конвергенцію, декотрі з них не отримали емпіричного підтвердження.

Останнім часом багато вчених зосередили свою увагу на вивченні того, чи справді, як це формулює Р. Інглхарт, конфлікт між матеріальними та постматеріальними ціннос-тями витіснив конфлікт між правими та лівими позиціями, які традиційно визначали розкол між політичними партіями. Використавши дані про партійні симпатії виборців в 10 країнах, О. Кнутсен піддав перевірці теорію виникнення “нової політики” і дійшов висновку, що старий та новий конфлікти існують, але жодний з них не домінує над іншим.

4. 5. 2. Політичний спектр та його конфігурація. Відповідне розташування політичних сил у просторі, де кожна з них займає свою відповідну позицію на ліво-правій шкалі політичних цінностей, формує політичний спектр суспільства.

Поділ політичних рухів та партій на ліві та праві – це традиція, яка бере свій початок від Французької національної асамблеї, коли промонархістські консерватори сиділи з правого боку, а революційні республіканці – з лівого боку конструкції у вигляді півкола. Європейські парламенти перейняли цю традицію і дотримуються її дотепер. Така класифікація політичних партій є достатньо умовною. І, звичайно ж, те, що є радикальним та лівим в одному контексті (наприклад, республіканство в британській колоніальній Північній Америці), може стати консерватизмом за інших часів і в іншому місці (наприклад, республіканство в сучасних США). Однак, загалом, праві вважаются противниками політичних, економічних і соціальних змін, а ліві – їхніми прихильниками. Праве крило політичного спектру переважно пов’язують з монархізмом, захистом інтересів “імущих” класів, тоді як ліве – з республіканством, антиклерикалізмом і захистом інтересів широких народних мас (робітників і селян).

Засадничі цінності правих та лівих політичних сил можна представити у таблиці.

Базові цінності правих та лівих політичних сил

Праві	Ліві
Релігія, моральність, заборона абортів	Атеїзм, моральний релятивізм, аборти за кошт держави
Традиції, звичаї	Заперечення традицій
Національні цінності, патріотизм, Європа націй	Інтернаціоналізм, космополітизм, Європа регіонів
Персоналізм	Колективізм
Вільний ринок	Етатизм, державне регулювання
Суспільна ієрархія, елітаризм	Егалітаризм
Низькі податки	Високі податки
Обмеження ролі держави, децентралізація	Розбудова державного апарату, централізація
Інформаційний плюралізм	Контроль держави за поширенням інформації
Сім’я з сильним авторитетом батьків, добро сім’ї, відповідальність батьків за дітей	Сім’я як спільнота рівних, апологія прав особи
Школа з вивченням релігії, яка спирається на авторитет учителя та моральні цінності	Школа, підпорядкована учням, освітні заклади, під-порядковані державі
Культ сили, агресивність зовнішньої політики	Пацифізм, антимілітаризм, мирне співіснування
Смертна кара за важкі злочини	Ліквідація смертної кари

За сучасних умов ліберальної демократії ця картина може бути доповнена наявністю великого демократичного центру, який функціонує в межах політичної системи не заперечуючи законності поступових економічних та соціальних змін. На противагу центру, крайнє праве та ліве крило політичного спектру – переважно меншості, які прагнуть докорінно змінити конституційну та соціальну системи. Ліве – в антикапіталістичному напрямі, праве – в ультранаціоналістичному (навіть інколи расистському). Розташування політичних сил і їхня частка в політичній системі визначають конфігурацію партійної системи держави. Адекватне визначення конфігурації партійної системи є одним з основних завдань теорії політичних партій.

Традиційна лінійна схема політичного спектру виглядає таким чином:

№	Зміст пропозицій	Приклади політичних партій, які репрезентують дані позиції в країнах Заходу
	Ліберальні (центристські і лівоцентристські)	Демократична партія (США), Ліберально – демократична партія (Великобританія)
	Консервативні і неоконсервативні (правоцентристські)	Республіканська партія (США), Консервативна партія (Великобританія), Християнсько-демократичні партії
	Радикально-консервативні, традиціона- лістські (праві)	Право-консервативні фракції і коаліції
	Радикально-націоналістичні (праворадикальні)	Національний фронт (Франція)
	Соціал-демократичні (ліво-центристські)	Лейбористська партія (Великобританія), Соціал-демократичні партії ФРН
	Соціалістичні (ліві або ліво-радикальні)	Соціалістичні партії Франції, Італії, Іспанії в 60-70-ті роки
	Комуністичні (ліворадикальні та екстремістські)	Ліва партія (Швеція), Комуністична партія Франції, Комуністичний вибір (Італія)
	(Нео)фашистські (правоекстремістські)	Національний фронт (Франція)

У науковій літературі зустрічається також модель партійного спектру, вписана в коло.

Останнім часом з’явилося багато робіт, присвячених дослідженню партій орієнтованих на неструктурні проблеми. Це особливо стосується нових партій, які в основу своєї діяльності кладуть проблеми, які були чужими для раніше існуючих політичних організацій. Головним прикладом тут можуть слугувати проблеми, пов’язані з навколишнім середовищем, які стали предметом головної турботи європейських зелених. Однак, проведене Р. Хармелем і Дж. Робертсоном дослідження 233 нових партій, які виникли в кра-їнах Заходу з 1960 по 1980 р. показало, що всупереч тій увазі, яку вчені приділяють партіям, орієнтованим на нові проблеми (тобто екологічним, феміністським, пацифістським, проти НАТО, проти ядерної загрози), до цієї категорії можна віднести лише близько 10 % новостворених партій. Більше половини нових партій лише пропонували альтернативні шляхи вирішення старих проблем, які вписуються у ліво-правий простір. До них належать, наприклад, партії боротьби проти податків й інші різновиди нових правих партій.

Обговорювали в літературі й питання про те, чи піддаються класифікації на підставі ліво-правого критерію партії, орієнтовані на нові проблеми. Г. Кітшельт і С. Хеллеманс провели обмежене за своїми масштабами дослідження бельгійських партій, яке показало, що ліві установки з соціально-економічних проблем і далі продовжують існувати, але вже не зовсім відповідають традиційним уявленням про ліво-правий простір.

У більшості досліджень з проблемних орієнтацій важливе місце відведене методиці вимірювання таких орієнтацій. У теоретичних працях ідеологія і проблемні орієнтації частіше всього виступають як незалежні змінні: для вчених важливіше як вони впливають на політичний процес (формування коаліцій) і його результати (економічні та соціальні програми), ніж причини, які змушують партії прийняти ту чи іншу позицію.