4. 3. Узгодженість

Поняття “узгодженість” було введене в порівняльну політологію С. Хантінгтоном і розроблене Л. Андерсоном для вивчення партій, які діють у штатах та на місцевому рівні. Під узгодженістю прийнято розуміти “ступінь відповідності між установками та поведінкою членів партії”. До досліджень подібного характеру належить “Проект з європейських партійних еліт середнього рівня”, в межах якого були опитані активісти – учасники більш ніж 65 загальнонаціональних партійних конференцій. Проект охопив майже всі країни Європейського Союзу. Значна кількість його результатів були опубліковані. У публікаціях, як правило, обговорювалося питання про представництво різних соціальних груп у складі партійних еліт. Однак, оскільки еліти середнього рівня аналізувались учасниками проекту у відриві від інших аспектів партійної організації, багато вчених критикували це колосальне дослідження. Значно легше вивчати цю проблему на більш відкритому для дослідження поведінковому рівні.

4. 3. 1. Згуртованість. Згуртованість, під якою розуміють рівень єдності членів партії при голосуваннях в законодавчих органах, вивчати відносно легко. В США поведінка законодавців стала темою значної кількості досліджень. Подібні відомості публікуються і в інших країнах. Проте надзвичайно мало уваги приділяється впливу організаційних особливостей партії на згуртованість, хоча М. Дюверже вже давно сформулював гіпотезу про те, що “контроль партії над її парламентськими представниками” є наслідком “загальної структури партії і її загальної орієнтації”. Міркування М. Дюверже можна переформулювати у вигляді трьох гіпотез: партія є тим більш згуртованою, чим більш вона централізована, чим лівішої вона ідеології і чим більш крайні позиції вона займає.

Е. Озбудун здійснив найбільш послідовну спробу порівняльного вивчення згуртованості партій. Він та інші вчені застосували для пояснення згуртованості шість зовнішніх факторів: наявність президентської форми правління, федералізм, багатопартійність, ідеологічну поляризацію, одномандатні виборчі округи, ефективність законодавчих ор-ганів. Однак, як вдалося виявити К. Джанді з Р. Хармелем, 32% відмінностей між рівнями згуртованості партій можна пояснити за допомогою лише двох факторів – характеру взаємин між законодавчою і виконавчою владою і ефективності законодавчих органів. Це дослідження підтвердило тезу Л. Епстейна про те, що низький рівень згуртованості американських партій порівняно з іншими пояснюється, насамперед, чинною в країні системою розподілу влад.

4. 3. 2. Фракційність. Є й інший аспект згуртованості партій на поведінковому рівні – фракційність. Р. Заріскі визначає фракцію як “внутріпартійне об’єднання (кліка чи угруповання) члени якого мають почуття спільності та єдності цілей і організовані таким чином, що колективно діють як окремий блок всередині партії для досягнення своїх цілей”.

Дж. Сарторі запропонував класифікацію фракцій, виходячи з їхніх цілей (влада чи посада) і принципів (ідеології чи ідеї). При другому підході виокремлюють чотири типи фракційності – фракційність, зумовлена: ідеологічними розбіжностями; розбіжностями з окремих питань; розбіжностями з питань стратегії; пов’язана з боротьбою за керівництво. У ході аналізу більш ніж ста партій за кожним з цих чотирьох показників виявилося, що ідеологічна основа фракцій більш поширена ніж інші, але при цьому з’ясувалося, що всі інші види фракційності пов’язані між собою: якщо в якійсь партії виникала ідеологі-чна фракція то виникали неминуче і фракції, які вели боротьбу за керівництво. У більшості теоретичних досліджень фракційність виступає як залежна змінна. Ф. Беллоні і Д. Беллер випустили збірник статей за своєю редакцією, метою якого було описати і пояснити фракційність. Р. Заріскі пов’язує фракційність з такими зовнішніми факторами, як характер виборчої системи. У своїй статті Ф. Беллоні та Д. Беллер пояснюють фракційність ще й “складністю соціального складу партії, невизначеністю її ідеологічних орієнтацій, виникненням партії в результаті злиття декількох організацій, внутріпартійною свободою і децентралізацією”.

Ф. Беллоні та Д. Беллер майже не розглядали фракційність як незалежну змінну. Однак, фракційність є однією з основних причин слабкої згуртованості електорату і вже через це повинна бути інтегрованою у всяку теорію партійного керівництва. Вплив фракційності на згуртованість партій явно простежується в політичному житті США. Доти, доки приблизно з 1970 р. не розпочалася ідеологізація виборців південних штатів, демократи Півдня і Півночі країни часто протистояли один одному при голосуваннях у Конгресі. З цього моменту згуртованість партій, яка визначається за методикою “Щоквартальника Конгресу” (Congressional Quarterly), стала невпинно зростати. На думку Б. Сінклера, цей феномен пояснюється посиленням ідеологічної однорідності Демократичної партії. Зрештою, взяті разом фракційність та згуртованість (тобто згуртованість загалом) надзвичайно важливі для теорії коаліцій, яка дотепер, за окремими винятками, схильна розглядати партії як монолітні одиниці. Д. Бреді і Ч. Баллок у своєму огляді літератури з приводу фракцій і партій у законодавчих органах відзначають, що “потрібно провести ще велику роботу” по вивченню зв’язків між представленими в парламенті партіями і зовнішніми умовами, а також “між ступенем фракційності парламентських партій і способами розподілу відповідальності і влади між ними”.