6. Українська мова в наш час.
У сучасному українському суспільстві змінилося на краще не тільки ставлення до української мови як мови корінної і титульної нації Української держави, а й ставлення до мови взагалі як складного суспільного явища, здатного впливати на інші важливі суспільні процеси, до мов національних меншин. Мова стала предметом політичних і громадянських інтересів, про неї вголос заговорили не тільки лінгвісти, письменники, освітяни, а й політики, історики, правознавці, урядовці, широка громадськість.
Гострота мовного питання в Україні зумовлюється не сучасною політикою Української держави, а трагічною історією цього питання в минулому.
Унаслідок заборон і обмежень української мови певна частина її лексики, що є мовними знаками української національної культури, історії, виявилася на периферії мови, перейшла в пасивний словник.
У сучасному українському суспільстві, що прагне до відкритості й толерантності, українській мові повертаються ті її елементи, що силоміць були вилучені з норми, і зокрема такі, які відтворюють і поповнюють національний образ нашої мови на всіх рівнях її структури завдяки приведенню у відповідність з етнічною природою української мови норм літературної вимови і правопису, граматичних форм і синтаксичних конструкцій, багатоманіття лексико-семантичних варіантів, синонімії і фразеології, стильових і жанрових особливостей функціональних типів мовлення писемної та усної форм мови.
Кілька століть були заборонені українські національні форми християнських віровчень і віросповідань, вилучалася релігійна література українською мовою. Нині наше суспільство повертається до національних традицій християнства, до української мови в церковній діяльності. Відновлюється, оживає конфесійний стиль української мови, започаткований ще в Київській Русі.
Останнє десятиріччя ХХ ст. увійде в історію української літературної мови й тим, що повернуло в національну мову мовотворчість репресованих, заборонених, емігрованих і забутих письменників, політиків, вчених, діячів культури і релігії. Без їхньої художньої і публіцистичної творчості, мемуаристики та епістолярію, без їхніх наукових здобутків була б неповною не тільки історія національно-самостійницького і культурного руху українства до незалежної державності, а й національно-мовна картина відображення цих рухів, осягнення здобутків цивілізаційних процесів ХХ ст. засобами сучасної української літературної мови. Завдяки закономірним суспільно-політичним і духовно-культурним реабілітаційним процесам значно розширилося функціональне поле української мови, оновилася, розгалузилася і збагатилася її стилістична система.
Використана література
1. Волох І.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1976.
2. Жовтобрюх О.П., Кулик В.Д. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972.
3. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова К., 1991.
4. Сучасна українська літературна мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997.
5. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія. (за ред. І.К.Білодіда) К., 1969.- Т.4.
6. Гнатюк Л. Кононенко О. Українська мова. К., 1995.
7. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Кващук А.Г. Поповський В.Д. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 1989.
8. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сербенська О.А. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 2000.
9. Козачук Г.О.Українська мова. Практикум. К., 1991.
10. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. К., 1994.
11. Український правопис. Стереотипне видання.- К., 2001.