Стрес – відповідь на загрозу
Класична концепція стресу
Стрес в перекладі з англійської — це напруга. Під стресом Ганс Сельє (1979 р.) розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів.
У 1972 р. Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла наступне визначення: стрес — це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу. Стрес — це відповідь на загрозу, реальну чи уявну.
В одному дослідженні з солдатами-новобранцями імітувалася ситуація аварії і вимушеної посадки літака. Перед підйомом на борт кожному була вручена для 10-хвилинного вивчення брошура з інструкціями про необхідні дії за можливої катастрофи. Кожен учасник польоту вдягнув рятівний пояс та парашут. Несподіванки почалися на висоті півтора кілометри: літак нахилився набік. Всі побачили, як один з пропелерів припинив крутитися, а через навушники почули про інші неполадки. Потім солдатам повідомили, що склалася критична ситуація. Достовірність збільшувалася тим, що вони неначебто випадково чули крізь навушники тривожний діалог пілота з наземними службами. Літак знаходився неподалік від аеродрому, тому учасники могли бачити, як на злітну полосу з'їжджаються вантажні та санітарні машини. Через кілька хвилин пролунав наказ приготуватися до приводнення у відкритому океані, оскільки відмовив посадочний пристрій... Через деякий час літак благополучно приземлився на аеродромі.
Як же реагували солдати на катастрофічну ситуацію? У багатьох виникли сильні емоційні переживання, пов'язані із страхом смерті, деякі «оніміли від жаху». Але це не дивно. Дивно інше: у декількох учасників цього не спостерігалося — дехто мав солідний льотний досвід і міг розгадати інсценування, а інші були впевнені у своїй здатності вижити (Я. Коломінський, 1986).
Отже, виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором, за термінологією Г. Сельє. При цьому не мають значення зміст самої ситуації та ступінь її об'єктивної загрози. Важливим є саме суб'єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація (скажімо, отримання «двійки») одними може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе жодного стресу. Матимуть значення внутрішні психологічні особливості людини. Зверніть увагу на цю важливу особливість стресу, вона має значення для боротьби з ним.
Фази і компоненти стресу
Коли людина попадає у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з Г. Сельє, проходить три фази:
Фаза тривоги. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції, які обумовлюють боротьбу або втечу. З погляду фізіології це певні зрушення: згущення крові, підвищення тиску, збільшення печінки тощо.
Фаза опору. Організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, і це робить тіло вразливішим для інших стресорів. Наприклад, коли ви захворіли, то гостріше реагуєте на неприємності. Врешті-решт тіло адаптується до стресу і повертається до нормального стану.
3. Якщо дія стресу продовжується і людина неспроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, — підсилення енергії напруження м'язів, недопускання ознак болю, припинення травлення, підйом тиску крові — за тривалої дії шкідливі. Ось яка схема цього процесу:
Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. По-перше, між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події — дехто може сприйняти цю подію як неприємну, дехто як приємну або як нейтральну. По-друге, між стресом і його наслідками важливою ланкою є те, як індивід справляється зі стресом. Не кожен у стані стресу поводить себе однаково: не всі захворюють; для декого стрес буде навіть приємним викликом. Тому першу схему необхідно доповнити (С. Wage, С. Tavris, 1990).
Якими ж за характером бувають стресори, що ведуть до хвороби? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу.
В 1967 p. Т. Холмс і Р. Рейх надрукували шкалу стресорів, перевіривши тисячі людей. Перелік подій був заснований на відповідях досліджуваних, що страждали від помірного до сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор (100 очок) — смерть близької дорогої людини (дружини чи чоловіка); розлучення складає 73 очки, ув'язнення - 63, смерть близького члена родини - 63. Не всі події неприємні. Є приємні події, які викликають стан стресу. Так, одруження складає 50 очок, вагітність - 40, перехід у нову школу - 20. Серед людей, які внаслідок стресу захворіли, переважна більшість мали 300 очок за один рік.
Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем ми переживаємо досить добре, увагу слід звертати на менш драматичні стресори. Денна марнота, буденність, дріб'язкові життєві неприємності дошкуляють значно більше: неуважний сусід, погана погода, неритмічний рух транспорту, загублені ключі, підвищення цін на хліб, випадання зубної пломби тощо. В одному дослідженні встановлено зв'язок між частотою неприємностей і подальших проблем із здоров'ям: грип, застуда, головний біль тощо. Великі кризи або інші значні події часто є настільки вагомими, що не можуть вплинути на нас прямо. Відчуття стресу спричиняють способи, шляхи, якими ці значні події викликають зміни в житті, тобто дріб'язкові неприємності є більш значущими. Наприклад, вихід на пенсію (велика подія) може означати менші можливості для дружньої бесіди під час обідньої перерви (буденна неприємність). Вихід дружини на роботу може зробити життя дещо важчим, тому що чоловікові вперше доведеться подбати про обід.
Коли люди вважають подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у них негативні почуття.
Сама ж подія може бути нейтральною. Молода мама, яка вважає, що п'ятиразове готування їжі для немовляти є неприємністю, показує своє ставлення до цього.
Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені добрими здібностями протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, нелюбима робота, расова дискримінація, переслідування через національну приналежність, релігійні переконання, стать, вік, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути.
За іншими характеристиками стресори поділяються на:
біологічні (жара, холод, опік, бактерії, віруси), психологічні (занижена самооцінка…), соціальні (втрата житла, безробіття…) та філософські (плин часу, зміст життя…).
за інтенсивністю на: слабко діючі та інтенсивно діючі.
за тривалістю дії: короткотривалі та довготривалі, хронічні.
Якщо розглядати значимість тривалості та інтенсивності, то на виникнення патологічних станів внаслідок дії стресора більший вплив має довготривалий стресор ніж більш інтенсивний але короткотривалий!!!
Американський вчений Вейтц описав вісім стресогенних ситуацій:
1) необхідність прискореної переробки інформації;
2) шкідливе оточення;
3) усвідомлена загроза;
4) порушення фізіологічних функцій (можливо, як результат безсоння, хвороби);
5) ізоляція;
6) ув'язнення;
7) остракізм (вигнання і переслідування);
8) груповий тиск.
Шведська дослідниця Франкенхойзер додала до цього списку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Сюди ще можна було б додати необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.
Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками терпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачити її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою. Наприклад, ви не можете контролювати стресову ситуацію екзамену, але завжди можете її передбачити і заздалегідь підготуватися до неї. Якщо люди знають, що їх чекають труднощі, вони можуть вжити відповідні заходи, щоб послабити стрес.
Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз нашим ресурсам.
Ресурси — це такі речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які ми цінуємо, бережемо, яких дотримуємося.
Коли якась подія (стресор) загрожує нашому статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, тобто якимось ресурсам, то як наслідок виникає стрес. Стрес може бути результатом нашої неспроможності набути нових ресурсів або збільшити наявні.
Ступені стресу
Чи завжди будь-які стреси шкідливі? Адже недарма існує погляд, який вбачає в стресах корисне явище, що активізує, загартовує людину, а не лише виснажує її.
Існують різні ступені стресу. Учені розрізняють три таких ступені:
1) слабкий;
2) середній;
3) сильний.
Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не змінюється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.
При середньому ступені картина суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення у соматичному і психічному станах, характер цих змін позитивний. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому.
Дуже переконливо та яскраво цей ступінь стресу зображений письменником В. Саніним в книзі «Точка повернення» (1982), в якій йдеться про полярного льотчика Анісімова: «Настала хвилина, якої він чекав й до якої готувався всім своїм єством. Мабуть, він міг би сказати, що народився на світ і жив задля цієї хвилини...
В критичних ситуаціях, в котрих Анісімову доводилося бувати декілька разів, у нього виникав незвичний психічний стан: крайня збудженість нервової системи несподівано породжувала кристально ясну програму дій. ...Надзвичайна піднесеність духу, якийсь бурхливий тріумф почуттів й дивне відчуття, що автоматично, без роздумів прийняті рішення є безпомилковими. Начебто ти не ти, а програма, що вкладена у літак. Начебто хтось в тобі сидить і осторонь від усього земного наказує: «Роби так».
Потім, у повсякденному житті, коли Анісімов намагався викликати в собі подібні почуття, це ніколи не вдавалося... Він здогадувався, що в критичних ситуаціях, коли на роздуми не залишалося ні секунди, вся його нервова система досягала якоїсь досконалості, такої концентрації думки і волі, породити яку можуть лише умови надзвичайні. А для нормальної людини у повсякденному житті така концентрація недосяжна, вона просто розчавить її, як жахливе перевантаження. Це був момент осяяння, яскравий спалах в темряві, блискавична реакція звіра на смертельну небезпеку. Віднині Анісімов думав і приймав рішення в десять разів швидше, ніж був спроможний це робити: його мозок, нерви і м'язи вийшли за межі своїх можливостей».
Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різного роду неприємні відчуття, дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам'ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок, незвичних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити.
Поняття еустресу та дистресу
Як зазначалося вище, у рамках теорії Г. Сельє до стресу відносяться реакції організму на будь-які досить сильні впливи середовища, якщо вони запускають ряд загальних процесів за участю відповідних адаптивних систем організму. У той же час сам засновник вчення про неспецифічний адаптивний синдром виділяв дві його форми: стрес корисний (позитивний) - еустрес і шкідливий (негативний) - дистрес. Однак частіше під стресом розуміють реакції організму саме на негативні дії зовнішнього середовища, що знаходить своє відображення у визначеннях, які дають цьому феномену різні дослідники. Так, на думку В.В. Суворової, стрес - це «функціональний стан організму, що виникає в результаті зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси або діяльність периферичних органів».
Близьким за змістом є й визначення П.Д. Горизонтова, який розглядав стрес як «загальну адаптивну реакцію організму, що розвивається у відповідь на загрозу порушення гомеостазу».
Тим не менш, на думку самого Ганса Сельє, стрес може бути й корисним, і в цьому випадку він «тонізує» роботу організму і сприяє мобілізації захисних сил (включаючи імунну систему). Для того щоб стрес прийняв характер еустресу, необхідна наявність певних умов (рис. 1).
Позитивний емоційний
фон.
Досвід вирішення
подібних проблем у минулому та позитивний
прогноз на майбутнє.
Фактори, що сприяють
переходу стресу в еустрес
Схвалення дій
індивідуума з боку соціального
середовища.
Наявність достатніх
ресурсів для подолання стресу.
Рис. 1. Фактори, що сприяють переходу стресу в еустрес.
У той же час за відсутності цих умов або ж при значній силі негативного впливу на організм первинний стрес переходить в його шкідливу форму - дистрес. Цьому може сприяти низка факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру (рис. 2).
Емоційно-когнітивні
фактори:
нестача
необхідної інформації,
негативний
прогноз ситуації,
відчуття
безпорадності перед існуючою проблемою,
тощо.
Фактори, що сприяють
переходу первинного стресу в дистрес
Надмірна
сила стресу, яка перевищує адаптаційні
можливості організму.
Значна
тривалість стресорного впливу, яка
призводить до виснаження адаптаційного
ресурсу.
Рис. 2. Фактори, що сприяють переходу первинного стресу в дистрес.
Психологічний стрес
Психічним проявам синдрому, описаного Г. Сельє, було присвоєно найменування психологічний стрес. Р.
Лазарус і Р. Ланьєр у своїх роботах визначали його як реакцію людини на особливості взаємодії між особистістю і навколишнім світом. Пізніше це визначення було уточнено: психологічний стрес став інтерпретуватися не тільки як реакція, але як процес, у якому вимоги середовища розглядаються особистістю, виходячи з її ресурсів та ймовірності вирішення проблемної ситуації, що визначає індивідуальні відмінності у реакції на стресову ситуацію.
Крім терміна «психологічний стрес» в літературі також застосовується термін «емоційний стрес» і «психоемоційний стрес».
За оцінками деяких західних експертів, 70% захворювань пов'язані з емоційним стресом. В Європі щорічно вмирає більше мільйона чоловік внаслідок стресогенних порушень функцій серцево-судинної системи. Основними причинами виникнення цих порушень стають емоційна напруга, міжособистісні конфлікти в родині і напружені виробничі відносини тощо. Ці фактори порушують функцію, що сформувалась в процесі еволюції механізмів підтримки гомеостазу. Якщо людина потрапляє в соціальні умови, коли її положення здається їй безперспективним («No Future» Syndrom), то може розвинутися реакція тривоги, відчуття страху, неврози і т. п .. Останнім часом показано, що емоційні проблеми є найбільш важливою причиною втрати працездатності в порівнянні з фізичними проблемами.
Незважаючи на близькість понять «психологічного» і «емоційного» стресу, має сенс більш точно визначити їх зміст у зв'язку з наступними обставинами:
• емоційний стрес властивий не лише людині, а й тваринам, у той час як психологічний стрес має місце тільки у людини з її розвиненою психікою;
• емоційний стрес супроводжується вираженими емоційними реакціями, а в розвитку психологічного стресу переважає когнітивна складова (аналіз ситуації, оцінка наявних ресурсів, побудова прогнозу подальших подій і т. п..);
• термін «емоційний стрес» найчастіше використовується фізіологами, а термін «психологічний стрес» - психологами.
У той же час обидва ці види стресу мають загальну схему розвитку, включають в себе схожі нейрогуморальні механізми адаптивних реакцій і в своєму розвитку, як правило, проходять через три «класичні» стадії - тривоги, адаптації та виснаження, які були наведені вище.
Особливості психологічного стресу
Психологічний стрес, на відміну від біологічного стресу, описаного в класичних роботах Г. Сельє, має низку специфічних особливостей, серед яких можна виділити кілька важливих особливостей. Зокрема, цей вид стресу може запускатися не тільки реально діючими, але й імовірнісними подіями, які ще не відбулися, але настання яких суб'єкт боїться.
На відміну від тварин людина реагує не тільки на дійсну фізичну небезпеку, а й на загрозу або нагадування про неї. В результаті буває так, що у учня, який погано встигає одні лише думки про ймовірно незадовільну оцінку часом викликають більш сильні вегетативні реакції, ніж її отримання на іспиті. Це обумовлює специфіку людського психоемоційного стресу, до якого не завжди підходять закономірності його протікання, докладно описані в дослідах на лабораторних тваринах.
Інша особливість психологічного стресу - істотне значення оцінки людиною ступеня своєї участі в активній дії на проблемну ситуацію з метою її нейтралізації. Показано, що активна життєва позиція чи хоча б усвідомлення можливості впливати на стресорні фактори призводить до активації переважно симпатичного відділу вегетативної нервової системи, у той час як пасивна роль суб'єкта в ситуації обумовлює переважання парасимпатичних реакцій.
Основні відмінності між біологічним і психологічним стресом відображені в табл. 1.
Контрольне питання, що дозволяє диференціювати різновиди стресу, звучить так: «Завдає чи стресор явне пошкодження організму?». Якщо відповідь «Так» - це біологічний стрес, якщо «Ні» - психологічний.
Таблиця 1.