3. Аналіз та оцінки стану зовнішньоекономічної заборговано­сті країни

***

Для аналізу та оцінки стану зовнішньоекономічної заборговано­сті країни застосовують такі показники:

• коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу − відношення плате­жів із обслуговування зовнішньоекономічної заборгованості до доходу від експорту товарів та послуг. Декілька років тому ситуація при коефіцієнті 0,2 вважалася критичною, але у зв’язку з появою великої групи країн з коефіцієнтом, більшим за 1 (в основному країни Латинської Америки), цей стандарт підвищився до 0,5;

• відношення зовнішнього боргу до ВВП країни. Критичний рівень цього показника − 0,5 (50 %);

• відношення зовнішнього боргу до брутто-екс­порту товарів та пос­луг. Значення 1,5 свідчить про кризу зовнішньоекономічної за­боргованості;

• відношення щорічного приросту зовнішнього боргу щодо змін у чис­то­му експорті. Критичний рівень − 0,3.

Країнами з середнім рівнем зовнішньої заборгованості виз­нають­ся ті, в яких 2 показники з 4 перевищили критичну межу, з висо­ким рівнем заборгованості − 3 із 4.

4. Прямі іноземні інвестиції та портфельні іноземні інвестиції

***

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) − вкладення капіталу з метою отри­мання підприємницькою прибутку (доходу), зумовлені довго­строковим економічним інтересом, які забезпечують конт­роль інвестора над об’єктом інвестування.

З огляду на платіжний баланс пряме іноземне інвестування (ПІІ) − це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підпри­ємс­тва, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

ПІІ мають три основні компоненти:

• АК − купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

• реінвестовані доходи − пряма частка доходів інвестора (про­порційно до прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;

• внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції − це коротко- чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їх філіями).

Також класифікують і неакційні форми інвестування. Інвес­то­ри можуть отримувати частку в управлінні іншим суб’єктом під­при­єм­ницької діяльності не тільки шляхом придбання певної частки акцій, а й шляхом таких дій, як: а) субпідрядництво; б) управлінські контракти; в) франчайзинг; г) ліцензування тощо.

На ПІІ базуються як міжнародне виробництво, так і міжнародна торгівля. Обидва пов’язані з вивозом вартості за кордон. Відтак, між ними існує певна взаємодія: міжнародне виробництво при входженні на зарубіж­ний ринок може і заміщати торгівлю (ефект заміщення), і творити торгівлю (ефект експансії). Який із ефектів домінує, зале­жить від специфіки конкрет­ної ситуації та інвестиційного ризику тієї чи іншої угоди. Зазвичай вход­ження на зарубіжний ринок відбуваєть­ся за такою схемою: експортування, ліцензування, інвестування.

У міжнародній практиці підприємством із іноземними інвестиціями вважається акціонерне чи не­акціонерне підприємство, в якому прямому інвестору – резиденту іншої країни належить понад 10% звичайних (простих) акцій й голосів (в акціонерному товаристві) або їх еквівалент у статутному фонді (для інших форм власності). Філія - підприємство, що повністю належить прямому інвестору. В дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє більш як 50 % капіталу, а в асоційованій − менш як 50 %.

Портфельні інвестиції (ПІ) − це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об’єктом інвес­тування і метою якого є виключно отримання доходу в формі дивідендів чи відсотків. Можливі об’єкти портфельного інвес­тування та їх характеристика представлені у табл. Б

Таблиця Б

Об’єкти портфельного інвестування

П О Р Т Ф Е Л Ь Н І І Н В Е С Т И Ц І Ї	Акціонерні ЦП − ЦП, що обертаються на ринку, засвідчують участь їх власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства та надають майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді дивідендів.
	Боргові ЦП − ЦП, що обер­тають­ся на ринку та засвідчують від­носини позики між влас­ником документа та емітентом (особою, яка випустила цей документ)	Облігації − ЦП з граничним терміном погашення, що надають право власникові отримувати фіксований доход від їх номінальної вартості
		Прості векселі − письмові боргові зобов’язання, що надають беззапе­реч­не право їх власникові після закінчення терміну зобов’язання вима­гати від боржника сплати визначеної на векселі суми.
		Боргові розписки (ноти) − короткострокові грошові інструменти (3-6 місяців), що випускаються позичальником на своє ім’я за домовленістю з банком, який гарантує їх розміщення на ринку, придбання нереалізо­ваних, пролонгацію кредиту та надання резервних коштів.
		Інструменти грошового ринку − грошові документи, що надають їх утримувачу безумовне право на гарантований грошовий дохід на певну дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти).
		Фінансові деривативи − похідні (вторинні) грошові інструменти, що засвідчують право їх власника на купівлю або продаж первинних цін­них паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи).

5. Міжнародні економічні інтеграційні обєднання як форим реалізації процесу регіоналізації

***

Зона преференційної торгівлі − початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговель­ні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиного механізму оподаткування при перетині това­ром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту то­ва­рів із країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів вироб­ництва (на­прик­лад, для пересування робочої сили), але й тут деколи вводяться обмеження. До речі, на цій стадії перебуває переважна більшість ре­гіональних інтеграційних угруповань світу, в тому числі СНД.

Зона вільної торгівлі. Це така форма угод, яка передбачає від­міну митних тарифів при взаємній торгівлі і при збереженні націо­наль­них митних тарифів по відношенню до третіх держав, застосу­вання узгоджених ставок і порядку стягнення податку на додану вар­тість при взаємній торгівлі і по відношенню до товарів із інших країн.

Митний союз. З утворенням митного союзу державами-учасни­цями узгоджено відміняються національні митні тарифи і вводиться загальний митний тариф і єдина система нетарифного регулювання по відношенню до третіх держав. Зазвичай митний союз передбачає створення вже більш розвиненої системи міждержавних органів, які координують проведення узгодженої зовнішньої політики.

Загальний (спільний) ринок. Цей тип інтеграційної угоди пе­ред­бачає домовленість держав, що інтегруються, про свободу руху між ними не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва: капі­талу, робочої сили і фінан­сових ресурсів. Свобода міждержавного пересування факторів вироб­ництва під захистом єдиного зовнішнього тарифу вимагає більш високого рівня коор­динації економічної по­лі­тики. Така координація здійснюється, як правило, на періодичних на­ра­дах голів держав і урядів приймаючих держав, керівників мініс­терств фінансів, центральних банків та інших економічних відомств.

Економічний союз − передбачає, поряд із загальним митним тарифом і свободою руху факторів виробництва, також координацію макроекономічної політики й уніфікацію законодавства в ключових сферах: валютній, бюд­жетній, грошовій. На цьому етапі виникає пот­реба в органах, що наділені повноваженнями, не просто координу­ва­ти дії і спостерігати за економічним розвитком, а й приймати опе­ра­тивні рішення від інтеграційного угрупування в цілому. Уряди пе­редають частину своїх суверенних повноважень наднаціо­нальним орга­нам. Такі міждержавні органи з наддержавними функціями наді­лені правом приймати рішення з питань, що стосуються організації без узгодження з урядами держав-учасниць.

Валютний союз − створення єдиної регіональної валютної систе­ми, включаючи створення єдиного ЦБ, введення єдиної валюти. За­без­пе­чується узгодження і становлення єдиної валютно-кредитної по­літики тощо.

Повна економічна і політична інтеграція. В цьому випадку йдеться про перетворення єдиного ринкового простору на цілісне економічне і політичне утворення. Це передбачає не просто узгод­ження, а й проведення уніфікованої, фактично єдиної економічної політики, уніфікацію законо­давчої бази.

Рис. А. Стадії розвитку інтеграції в різних регіонах світу