Неслухняний м'ячик

У сякі бувають м'ячики: хороші і погані. Тільки до великих дітей чомусь потрапляють завжди хороші, а до малих - неодмінно погані, пустотливі.

Був такий неслухняний м'ячик і в Людочки. М'ячик - як усі м'ячики, нічого особливого: один бік синій, другий - червоний.

Взяла Людочка М'ячик і почала з ним гратися в кімнаті. Спершу він добре стрибав, невисоко. І раптом як стрибне на підвіконня, а чашка з молоком - дзень! - і розбилась.

Людочка швиденько схопила ганчірку й заходилась витирати, та не встигла - до кімнати увійшла мама.

- Це що таке? Чому молоко на підлозі і чашка розбита? - спитала вона.

- Це не я, матусю, це м'ячик розбив, - відповіла Людочка.

- Де ж він?

- Він тебе злякався і втік під ліжко.

- Який він неслухняний у тебе. Ну, я ж йому!

Мама заглянула під ліжко, дістала м'ячик і, не довго думаючи, покотила його в куток.

- А ти, - сказала вона дочці, - дивись, не підходь до нього... Як жаліла Людочка бідного м'ячика! Він лежав у кутку сам і напевне гірко-гірко плакав...

Людочка не витримала і сказала:

- Мамусю, це ми разом розбили чашку...

- То чому ж ти одразу не сказала мені про це?

Людочка, потупивши очі, промовила:

- Я думала, що йому все одно... Мама з докором похитала головою:

- Не можна свою провину перекладати на іншого. Треба завжди казати правду. Ну, а за те, що ти сказала правду, на цей раз прощаю.

Ох, і весело ж підстрибнув м'ячик! Потім ударився об підлогу і знову підстрибнув. І, скільки не стрибав, окрім Людиних рук, він нікуди більше не потрапляв.

За О. Буценем

Сідайте, будь ласка

«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус.

Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці».

«До школи! До школи!» — виспівував мо¬тор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька.

— Сідайте, будь ласка,— враз підхопився Сергійко.

— Велике тобі спасибі,— сказала тітонька й опустилася на звільнене місце.

На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.

— Сідайте, бабуню,— підвелася тітонька.

— Дякую,— сказала бабуся й, полегшено зітхнувши, сіла.

А Сергійкові стало так приємно, ніби це він поступився бабусі місцем.

Тим часом автобус поїхав далі.

Сергійко мав уже виходити, як до салону, міцно тримаючись за мамину руку, увійшла зовсім маленька дівчинка.

— Ходи сюди та сідай, моє ластів'ятко,— сказала бабуся.

А дівчинка ще й говорити не вміє. Блимає оченятами й мовчки усміхається.

— Спасибі вам, бабусю! — сказала за дівчинку її мама.

Сергійкові здалося, що це і йому подякували.

Вийшов він з автобуса. Помахав усім пасажирам рукою. А автобус: «Гур-гур-гур! На все тобі краще, Сергійку!»

Валентин Струтинський

Хочеш бути щасливим, не будь лінивим

Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві гклянки гречаних круп на кашу: там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» зід стебел, і навіть манюні грудочки землі. А зід усього того хіба може бути каша смачна!

Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгор¬тає по ліву руку, а весь непотріб — по праву.

Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк.

Бабуня ж була певна, що Дениско попрацю¬вав на совість, і висипала крупи в окріп.

Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як підскочить:

— Ой! Що ви мені підсунули! — і виплюнув на край тарілки крем'яшка.

Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:

— Це дякуй тому хлопчикові, що крупи пе¬ребирав. Все йому, бач, ліньки.

— Е, лінивому й нитку перервати важко,— підтакнув тато.

— Щира правда,— не втримавшись, докинув і своє слово дідусь.— Лінивий сидячи спить, лежачи робить.

— Ледачому завше ніколи,— посміхнулася мама.— Вранці росяно, в обід душно, а вве¬чері комарі кусають.

— Знаю, знаю,— винувато закліпав очима Дениско.— Хочеш бути щасливим, не будь лінивим...

Анатолій Григорук