Людина поміж людей Вірші про людські стосунки
Всі ми живемо в людському оточенні, поміж людей. А кожна людина — це індивідуальність, не схожа на інших ані зовні, ані своїм внутрішнім світом. Всі ми різні, та живемо разом, тому треба нам людей любити, іноді терпіти, але завжди поважати один одного, прислухатись до чужих думок. Іноді наступити на свою гордість, іноді відстояти свою правоту… Словом, важко жити з людьми, а без людей — неможливо. Тому-то частенько треба заглянути у свій внутрішній світ і самому переконатися, що ти нічим не кращий за інших, що і в тобі сидить десь глибоко мале чортеня, яке може ненароком вилізти назовні. Люди саме тому і цікаві, що не схожі одне на одного. І в кожній людині стільки всього самобутнього, хорошого, доброго, справжнього, слід тільки придивитися. І ти тоді відкриєш цілий світ людських дум, почуттів, спогадів, світла душі. Тому починати варто з самого себе, подивитись чи ж ти такий добрий і мудрий, як про себе думаєш. І якщо ні, то треба постаратись наблизитись до свого ідеалу. А людям слід говорити хороші слова, побачити їх добру душу, відкрити для себе їхні таланти. І себе самого віддати людям, бо ж ніхто непевне не знає для чого прийшов у цей дивовижний світ.
Твори добро
Ти усміхнися небу,
усім, хто біля тебе:
і братику й сестричці,
і сонечку й травичці.
Люби усіх довкола,
удома та у школі,
і ця любов із Неба
повернеться до тебе.
Прощай дрібні образи
і помирись одразу.
Хто вміє всім прощати,
сильнішим здатен стати.
Твори добро, дитино,
і у твоїй родині
воно знайде домівку
віднині і довіку.
© Леся Вознюк
Бути добрим
Добрішим треба бути в цьому світі,
Мудрішим і терпимим повсякчас.
То й лагідніше сонечко засвітить,
Й любов’ю щирою зігріє нас.
Не треба зло на люди виливати,
І ненависть у серденьку нести.
Та заздрість-павутину розставляти,
Плітки образливі про всіх плести.
Не треба. Скиньте цей тягар із себе,
Живіть світліше, з сонечком в душі.
Таке над нами гарне синє небо,
То ж добрим бути й світлим поспіши.
Життя таке коротке у людини,
Що й доброго не встигнеш доробить.
То ж думайте про гарне щохвилини,
А в злі, в образах то й не варто жить.
Надія Красоткіна
Ввічливі діти
Сонце рано-рано встало
І умилося в росі.
Землю радо привітало,
— «Добрий день!» — сказало всім.
Як прокинетесь, малята,
Умиватися ідіть.
Привітайте маму, тата,
«Добрий день!» їм говоріть.
Ці слова усім потрібні:
Людям, квітам, всій землі.
То ж, сонечко подібні
Будьте, діточки малі!
Надія Красоткіна
Дав слово — тримай
Подумати легко, та важко зробити
І складно так силу свою оцінити.
Здається, все зможеш, сказав — і готово!
І дати зумієш своє «чесне слово».
Частенько те слово усе ж вилітає,
Та як це зробити — дитина не знає.
Язик без кісток і лопоче, що хоче,
А потім, ну, хоч позичай в Сірка очі…
Сказати сказав, а зробити несила.
Злетів би від сорому — де взяти крила?
І совість гризе, хоч вона й без зубів,
Бо слово сказав, а зробить — не зумів…
Від слова солодкого гірко буває,
Тому хай дитина кожнісінька знає:
Слід волю постійно свою гартувати,
А слова на вітер не можна кидати.
Від слова до діла неблизька дорога,
Самим над собою — складна перемога.
Найважче у світі — себе подолати.
Зробити це важко, не те, що сказати.
Хоч просто несила, та слід це зробити.
Не можна у світі безвольному жити.
Дотримати все, що комусь обіцяв,
Старому й малому — усім до лиця!
Гартуй свою волю, умій це робити,
Бо важко у світі безвольному жити.
Щоб слово і діло у парі вжилися,
То ти над собою як слід потрудися.
Надія Красоткіна