23.Залучення рабів до участі у цивільному обігу(квазіправоздатність рабів).

Надання рабам пекулія, а також преторські позови за договорами, що вони здійснювали.Сутність рабського пекулія полягала у наданні господарем рабу майна, яке враховувалось окремо від іншого, що належало цьому хазяїну Рабський пекулій з одного боку,був засобом підвищення зацікавленості раба у результатах власної праці — врешті решт на користь його ж хазяїну, який кожної митті міг забрати назад своє майно. З іншого боку, пекулій став ефективним засобом залучення рабів до торгового обігу, оскільки наявність у нього відокремленого майна природно підштовхувала до укладення договорів, набуття нового майна тощо. Необхідність створення гарантій для третіх осіб, які вступали в договори з рабами, котрі мали пекулій, призвела до того, що претори почали подавати позови до хазяїна, який надав пекулій. Все набуте рабом при управлінні пекулієм автоматично ставало власністю його хазяїна. Проте і зобов'язання, що випливали з пекулія, також покладалися на хазяїна раба. Відповідальність рабовласника у цих випадках обмежувалась розміром . раб також мав право на позов проти свого хазяїна, якщо той проводив розрахунки з ним неправильно.

Іншим засобом залучення рабів у приватний обіг, з визнанням за ними цивільної нібито правоздатності, були преторські позови. Зміст та характер таких позовів найчастіше залежав від виду діяльності раба.

1. претор надавав у разі, якщо хазяїн призначав раба керуючим своїм підприємством — торговим або іншим.

2. виконання зобов’язань за договорами, укладеними рабом-капітаном судна.

3. міг бути наданий тоді, коли раб укладав договір на підставі попередньої домовленості свого хазяїна з третьою особою. І в цьому випадку хазяїн відповідав в повному обсязі.

4. хазяїн відповідав в межах отриманого майна за договорами раба, внаслідок яких це майно перейшло до нього.

5. Крім того, хазяїн відповідав за шкоду, заподіяну його рабом іншій особі. Отже, спектр участі рабів у приватному обігу був досить широким, що дозволяє говорити про існування у них певної реальної, хоч і обмеженої, правосуб'єктності у галузі приватного права.

24.Сім’я та родина.

Сім'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною до­помогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу. Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави родини (pater familias). До складу сім'ї, крім pater familias, входили його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном familia у давні часи позна­чали сукупність усього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили. Припускають, що спочатку цей термін охоплював тіль­ки рабів, що належали певній сім'ї, а згодом і все інше майно, робочу силу (дружину, дітей, кабальних, інших осіб). Це об'­єднання ґрунтувалося не на кровному зв'язку (його на ті часи ще не знали), а на владі pater familias, що тоді мало чим від­різнялась від влади над рабами. Під владу pater familias під­падали не тільки дружина, діти та їхнє потомство, а й невіст­ки, чоловіки дочок, якщо вони переходили ясити в сім'ю дру­жини (приймаки), а також всі інші особи.

Отже, залежно від сімейного стану римські громадяни по­ділялися на осіб свого права (persona sui juris) та осіб чужого права (persona alieni juris). До перших належали pater famili­as, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні. Для повної приватної правоздатності вимагалося, щоб особа зай­мала в сім'ї незалежне, самостійне становище, а його мав тільки pater familias. Підвладні не мали свого майна. Вони могли укладати приватноправові правочини тільки від імені й на користь pater familias, котрий був єдиним носієм майно­вих прав сім'ї.

Сім'ю, засновану на підпорядкуванні владі pater familias, називали агнатською. когнатської сім'ї, яка пов'я­зувала групу людей кровними узами. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, проте когнатська сім'я за нових умов поступово витіснила агнатську, і дотепер залишається основою сімейно-правових відносин.