19.Правове становище Латинів.

Латини мали часткову цивільну правоздатність: jus comer- сіі у них було практично у тому самому обсягу, як у римських громадян, проте jus conubii було обмежено.

Після видання едикту Каракали становище латинів істотно змінилося: практично усі вони набули римського громадян­ства, перетворившись на повноправних суб'єктів римського приватного права. Ця категорія втратила свій особливий ста­тус, за винятком latini juniani (деякі категорії відпущених на волю), що мало значення аж до систематизації Юстиніана.

Отже, у приватноправовій сфері латини за правовим стату­сом наближалися до римських громадян, однак не всі. Основ­на їх частина — жителі Лацію, як і римські громадяни, мали право брати законний шлюб і бути учасниками цивільного обігу. Latini juniani не мали права брати римський шлюб, за­повідати та успадковувати майно. Після смерті такого латина його майно переходило до колишнього хазяїна, що надав йому свободу. Зобов'язання померлого небіжчика до патрона не пере­ходили, тобто latini juniani «жили як вільні, помирали як раби».

За певних обставин римлянин досить легко зміг змінити своє громадян­ство на становище латина з метою одержання земельного наділу в приєднаних до Риму провінціях. Разом з тим і латин за певних умов міг стати повноправ­ним римським громадянином. Зокрема, римське громадянство набували древні латини, переїхавши на постійне проживання до Риму. Проте такі міграційні процеси привели до різкого зменшення чоловічого населення в містах Лаціу­му, тому держава змушена була вживати заходів до їх обмеження. Було встановлено правило: латин, який мав намір переїхати до Риму на постійне проживання, зобов'язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство. Деяким латинам римське громадянство надавали, якщо вони займали певні виборні посади в своїх общинах або за заслуги перед Римською державою.

20.Правове становище перегринів.

Перегріни - сусідні з Італією підкорені Римом народи Вони не зверталися в рабство і не отримували правового статусу римського громадянина. У найдавніші часи це були вороги (hostes), які не користувалися правовою охороною з боку Римської держави. Проте з змінами в соціально-економічному житті римського суспільства гостес поступово утворюють самостійну групу вільного населення та отримують правовий статус перегрінов.

Перегріни політичними правами римських громадян не мали, хоча були підданими Риму. У сфері цивільно-правових відносин вони керувалися власним національним правом. Особливу роль у розвитку права в класичний період зіграли едикти претора перегринів (іноземців), чисельність і роль яких у Римі невпинно зростала. Претор перегринів регулював відносини між римськими громадянами і перегринами і тому взагалі не був зв'язаний нормами цивільного права. У своїй правотворчості, шляхом видання едиктів, він мав більшу свободу розсуду і міг посилатися на справедливість. Створене преторами перегринів "право народів" було внутрішньодержавним, тобто римським правом. Перегрінами вокремих випадках надавалося римське громадянство. Так, за особливі заслуги перед Римською державою окремим перегринами або навіть групам надавався цей статус. На початку III ст. всі відмінності-в правовому становищі різних категорій вільного населення втратили своє значення. У 212 р. н.е. імператор Каракалла поширив статус римського громадянина на всіх підданих величезної імперії.

21.Правове становище лібертинів. Відпущений на волю раб називався вільновідпуще­ником (libertini). За загальним правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто залежно від того, хто був його попереднім власником. Якщо це був пер^грин, латин чи римсь­кий громадянин, то й вільновідпущеник набував статусу, який відповідав становищу перегрина, латина або римського громадянина. Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Звільнений з рабства не поривав повністю зв'язки зі своїм попереднім госпо­дарем, який виступав як його патрон, і якщо у вільновідпущеника не було дітей і він не залишав заповіту, то все його майно переходило до патрона.

Вільновідпущеник зобов'язаний був поважати патрона, а прояв неповаги міг призвести до втрати свободи й повернення в рабство. За потребою вільно­відпущеник і далі був зобов'язаний надавати патрону різні послуги, а також матеріальну допомогу. Він також не мав права звертатися до свого патрона з штрафним позовом.

У перші століття нашої ери відпущення на волю рабів набуває значних розмірів, оскільки рабська праця не сприяла прогресивному способу вироб­ництва. Більш вигідною стає праця вільновідпущеників, через яких господар міг мати подвійну вигоду: він. звільнявся від обов'язку утримувати своїх рабів і, навпаки, вільновідпущеники зобов'язані були в разі потреби надавати пат­рону матеріальну допомогу.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувалися в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

22.Колонат. Колонат — форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном, яка набула широкого розповсюдження в Римській імперії. При системі колонату велика земельна власність дробилася на невеликі земельні ділянки, які здавалися землевласником в оренду колонам; останні поступово прикріплялися до землі. Під ім'ям колона в класичну епоху мали на увазі орендаря землі (дрібного фермера), формально вільного, хоч економічно залежного від землевласника. Ці дрібні орендарі за малопотужність своїх господарств у більшості випадків були змушені прібегать до позик у своїх господарів і виявлялися в борговій від них залежності. Колони були обкладені натуральною даниною, причому в податкових документах вони приписувалися до відповідних земельних ділянок. У IV ст. н.е. закон заборонив вільним орендарям, що сидять на чужих землях, залишати орендовані ділянки, а землевласникам було заборонено відчужувати свої землі окремо від колонів, що сидять на них. У результаті колони з вільних (хоч би формально-юридично) людей перетворюються на кріпаків, У колонат переростало іноді також і користування пекулієм з боку рабів, які прикріплялися в цих випадках до земельних ділянок. Колон має право вступати в шлюб, мати власне майно. Але він прикріплений к землі, притому не тільки особисто: діти його також стають колонами. Подібно рабам колони могли в окремих випадках відпускатися на свободу, але це звільнення означало для них і «визволення» від земельної ділянки, яким вони годувалися. Костянтин указом від 332 р. приписав у таких випадках примусово повертати колонів назад. Внаслідок цього колон позбавлявся своєї колишньої свободи закон 357 року забороняє землевласнику продавати землю без колона, який сидить на ній.