100.Римське праов в Російській імперії.

Після приєднання України до Московської держави відпо­відно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалась - тут і далі діяли «колишні права», тобто звичаєве право, польсько-лито­вське законодавство та магдебурзьке право.

Однак таке становище не могло зберігатися довго, і тому було заплановано складення збірки «Права, за якими су­диться малоросійський народ» з метою регулювання відно­син у Лівобережній Україні таким чином, щоб це відповіда­ло імперській доктрині права. Було створено кодифікаційну комісію на чолі з генеральним суддею І. Борозною (після його смерті комісію очолив генеральний обозний Я. Лизогуб) у складі 12, а пізніше - 18 осіб.

Після 15-ти років роботи комісія у 1743 р. подала законо­проект, який, однак, не влаштував царський уряд своєю ори­гінальністю, відмінністю від тогочасного російського законо­давства, а його тому так і не було прийнято, хоч фактично він застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства у середині XIX ст.

Судячи з усього, при складенні проекту «Прав...» було ви­користано римські та німецькі джерела, Статути Великого князівства Литовського, польське законодавство, звичаєве право України і судову практику. Збірник (хоча точніше назвати його Кодексом) складався з 30 розділів, поділених на 532 артикули та 1607 пунктів.

На зміст «Прав...» досить помітно вплинуло римське пра­во, а також його візантійські інтерпретації. Останні були особливо помітні у визначенні порядку подання норм: шлюбні стосунки, опіка, заповіти, спадкування за законом, договори, земельні справи тощо (пріоритет надано сімейному та спад­ковому праву).

Вплив римського права, зокрема, відчувається у регулю­ванні відносин щодо речей. У відповідних розділах розмежо­вувались володіння, право власності та сервітути. Різним був правовий режим рухомості та нерухомості, чітко визначались первісні та похідні способи набуття права власності. Захища­лось право власності за допомогою позовів. Допускався та­кож посесійний захист. Подібність до римсько-правових рі­шень помітна була у положеннях зобов'язального права: у самому трактуванні зобов'язань, їхній системі, підставах ви­никнення тощо. Зокрема, передбачалась можливість виник­нення зобов'язань на підставі угод (договорів) та внаслідок правопорушень. При цьому, як і в ранньому римському праві, не було чіткої межі між деліктами публічними та приватними, внаслідок чого порушення кримінального судочинства, голо­вним чином, залежало від бажання потерпілого або його ро­дичів.

Як зазначалося, «Права, за якими судиться малоросій­ський народ» хоч і не набрали чинності як законодавчий акт, але фактично застосовувались аж доти, доки з введенням в дію Зводу законів Російської імперії не було формально за­боронено застосування місцевого законодавства.

Втім, незалежно від цієї заборони та створення імперсько­го Зводу законів відчувалась потреба в оновленні законодав­ства, яке, хоч і фактично застосовувалось, однак не відповіда­ло потребам часу, особливо вимогам регулювання економіч­них відносин. Тому ще у процесі створення проекту Зводу з'явилась збірка «Зібрання малоросійських прав», котра ціка­ва насамперед тим, що відображала вплив ідей та рішень рим­ського приватного права. В останнього було сприйнято не лише низку структурних елементів, інститутів та правових рішень, а й принциповий підхід - насиченість та гнучкість норм.

«Зібрання малоросійських прав» складалось з трьох час­тин і структурно фактично йшло за інституційною системою (з деякими відмінностями щодо спадкування). Першу частину було присвячено визначенню правосуб'єктності, шлюбно-сімейним відносинам та опіці. Друга охоплювала норми зобов'язального права, третя - речові права разом із спад­ковими.

У регулюванні питань правоздатності, речових прав, при­ватної власності, сервітутів, іпотеки, володіння тощо відчу­вався вплив ідей, характерних для буржуазного суспільства. Ще більше він був помітним у нормах зобов'язального права, що передбачали добре врегульовану систему договорів, пок­ликану обслуговувати розвинений товарний обіг. Характер­ною рисою контрактного права була свобода договорів, які укладались за ініціативою сторін та в результаті їх вільного волевиявлення. Укладення угоди за наявності вад волі тягло її недійсність.

Згадані вище положення свідчать про досить високу юри­дичну техніку та правову культуру. У цьому контексті варто звернути увагу на ті правові джерела, звідки було запозичено ті чи інші ідеї або рішення: Статут Великого князівства Лито­вського (515 посилань), «Саксонське свічадо» (457 посилань), хелмінське право (224 посилання), магдебурзьке право (58 по­силань) та «Порядок прав цивільних» (1 посилання).

Отже, в основу першого проекту цивільного кодексу Ук­раїни було покладено литовське право, що являло собою продукт часткової рецепції римського права у його візантій­ській та західноєвропейській інтерпретаціях (похідна рецеп­ція через давньоруське німецьке та польське право), а також; німецьке та польське право, де мала місце рецепція римсько­го права західноєвропейського зразка.

Якщо спробувати оцінити загальну тенденцію проектів роз­витку права України у X--XIX ст., то можна зробити висно­вок про досить стійкий вплив римського приватного права - часткову похідну рецепцію у формі запозичення законодав­чих рішень. Рецепція ця була частковою, бо сприймалися не всі, а частина ідей та рішень. Вона похідна (опосередкована), бо сприйняття положень римського права відбувалося не без­посередньо з першоджерел, а через інші системи, де ці першо­джерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

Однак, як зазначалося, цим проектам не судилося бути реалізованими й у XIX ст. у сфері позитивного законодав­ства, що встановлюється на підґрунті законодавства Росій­ської імперії, все помітнішим стає візантійський вплив. Слід згадати, що це не стосується територій України, які перебували під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо, до діяло законодавство відповідної держави, що відображало західну традицію права, характерною рисою якої є рецепція римського права у різноманітних формах.

Що стосується України того часу (Малоросії), то можна зробити висновок, що попри намагання створити концепцію права за римськими (західноєвропейськими) зразками, у XIX ст. все більше відчувається переважання візантійської традиції, обумовлене зміцненням патерналістських настроїв Росії, час­тиною якої фактично стала на той час Україна. Оскільки Україна тривалий час перебувала у складі Росій­ської імперії, треба також належну увагу приділити питан­ням впливу римського права на право Росії. При цьому варто мати на увазі, що проникнення римського права тут могло відбуватися двома шляхами: через Церкву і через світське за­конодавство.

Загалом більшість російських дослідників не заперечує опосередкованого запозичення (через Візантію) російським правом римсько-правових рішень у галузі шлюбно-сімейній та спадковій галузях. Посередником у цьому процесі висту­пала православна церква, до юрисдикції якої належала знач­на група відносин у цій сфері.

Разом з тим, так само більшість романістів вважає, що на решту інститутів цивільного права Російської імперії римське право практично не впливало (О. И. Покровський, А. І. Косарєв). Тобто фактично заперечується вплив римсько-правових ідей у цивільному праві.

Однак до цієї тези слід поставитися критично. Для вста­новлення дійсного стану речей варто звернутися до першо­джерел: Книги X Зводу законів Російської імперії, проектів Цивільного уложення Російської імперії, підготованих на­прикінці XIX - на початку XX ст.

Аналізуючи книгу X Зводу Законів Російської імперії, вар­то звернути увагу на те, що у нормах сімейного та спадково­го права більш помітне відлуння місцевого звичаєвого права, скоригованого православною (візантійською) традицією. Що ж стосується речевих прав, забезпечення зобов'язань, окре­мих видів зобов'язань, відшкодування шкоди тощо, то тут можна помітити деякий вплив римського права, хоч і знач­ною мірою «відредагований» німецькою правовою думкою.

Але, хоч на перший погляд проникнення римської право­вої думки в право Російської імперії було незначним, треба мати на увазі, що монізм ортодоксальної імперської цивілістики істотно порушувався місцевим законодавством, яке значною мірою склалося від впливом (прямим або опосеред­кованим) римського права. Так, у Царстві Польському діяв Кодекс Наполеона; в Остзейських губерніях, поміж інших джерел, - римське право; у Фінляндії - Шведський кодекс 1734 p.; у Бессарабії - Шестикнижжя Арменопуло, Звід Юс­тиніана і Базиліки; у Чернігівській і Полтавській губерніях - Статути Великого князівства Литовського.

Однак ще важливішим для поширення впливу римського права в Імперії була практика Урядового сенату і швидкий розвиток російської романістики та зміцнення її позицій після реформ 1861 р. У другій половині XIX - на початку ст. виходять друком праці видатних романістів: Н. П. Боголєпова, С. О. Муромцева, И. А. Покровського, В. М. Хвос­това та багатьох інших. Активні дослідження питань рим­ського права проводяться в цей час також у Київському уні­верситеті св. Володимира та Новоросійському університеті, про що йшлося вище.