82.Екстраординарний процес.

У римському праві це розгляд приватних позовів у порядку надзвичайної юстиції. Ця форма цив. процесу широко практикувалася у Давньому Римі за часів принципату. Е. п. поступово витіснив формулярну систему судочинства і врешті-решт призвів до її скасування. Е. п. уже не поділявся, як формулярний процес, на дві стадії; від початку і до завершення справа велася одним і тим самим суддею. То вже бр не обраний та незалежний у своїй діяльності магістрат, а чиновник самодержця-імператора (принцепса). Суддя ніс перед монархом особисту відповідальність. Е. п. означав, що правосуддя почало здійснюватися виключно органами д-ви. Процес будувався уже не на угоді сторін і не на засадах третейського розгляду, а на принципі власного рішення органів держ. влади. Виклик до суду здійснювався офіційно з участю представника влади. Скарга позивача заносилася до протоколу суд. установи, і про це офіційно повідомляли відповідача. Після з'ясування суті спору суддя починав розгляд справи і постановляв своє рішення. Сторонам надавалася можливість апеляції на рішення судів у різні інстанції, аж до імператора. Цив. процес зберігав змагальну форму і диспозитивність; справа починалася за скаргою позивача, суд сам не збирав доказів, не присуджував більше, ніж просив позивач, тощо. Однак зазнав обмеження принцип гласності. Суд відбувався не з участю усіх бажаючих, а в закритому приміщенні. Процес перестав бути безоплатним: сторони мали вносити суд. мито на покриття усіх витрат. Отже, Е. п. набув бюрокр. рис, став менш демократичним, ніж формулярний процес. Водночас удосконалювалася техніка ведення процесу.

83.Поняття рецепції Римського права.

Рецепція — це відродження системи права, яка існувала раніше. Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку. Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигля­ді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже близьке до категорії «рецепція», однак має істотні від­мінності. Мета і кінцевий результат рецепції - створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку.

Що ж стосується реставрації, то вона має на меті віднов­лення чогось у первісному вигляді саме без змін та допов­нень, або, принаймні, без таких доповнень, що могли б зміни­ти первісний стан, вигляд вихідного матеріалу.

По-перше, слід розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції. По-друге, рецепція також може бути не лише явною, а й латентною (прихованою). З певною мірою узагальнення можна виокремити східно­європейський (візантійський) та західноєвропейський типи рецепції римського права.

Саме римське приватне право виявилось вперше вищою фазою розвитку правової системи, що регулює відносини на підґрунті приватної власності. Саме тому римське приватне право стало предметом неодноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то­го чи іншого державницького. з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо. Головний інтерес римлян був спрямова­ний на розвиток і визначення тих відносин, які є абстрактни­ми відносинами приватної власності. Ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав. Найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Багато висновків, висловлювань римських юристів з ча­сом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (положення. що не потребують доведення).