78.Строки і захист прав.

Cплив великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні обставини справи — втрачено документи, померли чи виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Зовсім інша річ, якщо позивач звертається за захистом свого пору­шеного права відразу чи протягом короткого строку після правопорушення. Крім того, якщо позивач довго не звертався за захистом свого права, це породжує невизначеність у пра­вових відносинах, в цивільному обігу. Строки мають різне значення і в інших правовідносинах. В одних випадках час може породжувати правовий захист, в інших — погашати. Закінчення певного терміну перетворює факт у право (набувальна давність), проте він і гасить право (позовна давність). Час надає право одному, водночас по- збавляючи права іншого.

Поміж часово-правових категорій у судочинстві найбільшого значення набула позовна давність — встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді. Основна відмінність законних строків від позовної давнос­ті полягала в тому, що:

• законні строки менш тривалі — один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність — ЗО років;

• сплив законного строку погашав не тільки право на захист, а й саме матеріальне право. Із спливом позовної давності власник втрачав право на судовий захист свого права власності, однак він не втрачав самого права власності;

• законні строки не переривались і не призупинялись.

Позовна давність могла призупинитися й перерватися. основний строк позовної давності — 30 років. Сплив строку позовної давності тягнув погашення права на позов, однак не припиняв права вимоги чи права на річ. Спірне право продовжувало існувати, проте воно вже позбавлене захисту з боку держави. Отже, виконання зобов'язання після спливу строку позовної давності вважалося виконанням належного, оскільки саме право існує, хоч і позбавлене захисту позовом.

79.Поняття та види позову.

У класичному римському праві позов — це звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Була розроблена ціла система по­зовів..

Речові та особисті позови Якщо предметом спору є право на річ, то це — речовий позов. Захист засобом речового позову називається абсолютним захистом. Коли предметом спору є певна дія, право вимагати вико­нання якої належить позивачеві, — це особистий позов. Захист за допомогою особистого позову дістав назву відносного захисту. Розрізнялися позови суворого права і позови доброї совісті. Основна їх відмінність в тому, що при розгляді позовів суворого права суддя керується буквою договору чи закону і не може від цього відступити, навіть коли припустилися помилки. При розгляді позовів доброї совісті суддя поглиблювався у зміст договору, в справжню волю сторін, з'ясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні договору, а не що було виражено в букві договору чи закону.

За обсягом і метою майнові позови поділялися на три види:

1.Позови для поновлення порушеного майнового права.

2. Штрафні позови, що мали на меті піддати відповідача певному приватному покаранню — штрафу.

З. Позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання відповідача

Позови за аналогією. Відомий позов застосовується для подібного випадку. Позови з фікцією. З розвитком господарського обороту виникали нові майнові відносини, для як їх цивільне право не передбачало захисту. В таких випадках претор надавав судовий захист новому відношенню, пропонуючи в формулі судді допустити існування фактів, яких насправді не було, тобто допустити фікцію і підвести під неї це нове відношен­ня. Кондикції. Припускалось, що кондикції — це абстрактні вимоги, що грунтувались на нормах цивільного права. При цьому конкретна правова основа кондикції не приводилась.